«Більшість наших військових повернулися з передової, серед них є поранені й травмовані» — директор Національного президентського оркестру

Як змінилися пріоритети Національного президентського оркестру після широкомасштабного вторгнення і чим займається колектив нині.

«Багато наших музикантів воюють. Більшість військовослужбовців, які служать в оркестрі, повернулися з передової, серед них — поранені й травмовані. Слухачі на наших концертах навіть не уявляють собі, що серед музикантів на сцені є ті, хто ще місяць тому був в окопах. І це не пафос, це наша реальність», — каже полковник Максим Гусак, директор Національного президентського оркестру.

Як реагує іноземна та українська аудиторія на виступи нашого оркестру? Як музика впливає на політику та дипломатію? Наскільки вагомою є роль музики як інструменту дипломатії? Чи доводиться «пояснювати Україну» там, де слова не працюють?

Про все це розпитала журналістка АрміяInform директора Національного президентського оркестру полковника Максима Гусака.

— Пане полковнику, розкажіть, будь ласка, як змінилися ваші пріоритети з початком широкомасштабного вторгнення? Які нові виклики постали перед вами як перед керівником Національного президентського оркестру в цей період?

— У 2023 році Національний президентський оркестр пройшов повний цикл реформ. Змінився штат, управлінська структура, менеджмент. За основу ми взяли систему та структуру президентського оркестру США, Центру артистичного Війська Польського, Центрального оркестру Гвардії Республіки Франції. Ввели нові структурні підрозділи, запровадили нову менеджментську лінію і провели кадрові зміни.

Систематизувавши роботу, ми створили універсальну модель, яка вже довела свою ефективність. Проте будь-яка життєздатна система — це не застигла конструкція: вона потребує вчасних трансформацій, доповнень та змін. Застосовуючи її на практиці, ми бачимо напрями для подальшого розвитку та вдосконалення.

Окрім того, кардинально змінилися наші підходи до творчості. Оркестр значно розширив спектр гастрольної діяльності, концертних програм і географію виступів як в Україні, так і за кордоном. За цей час колектив побував у Німеччині, Польщі, Данії, США, Бельгії, Франції, Нідерландах. Загалом із 2023 року оркестр провів понад 60 виступів на міжнародних сценах.

Серед знакових міжнародних подій мені хотілося б відзначити візит до Копенгагена. Це були два великі концерти в Королівському театрі для королеви Данії Маргрете II та всього дипломатичного та бізнес-істеблішменту. Концерти відбулися під патронатом першої леді України Олени Зеленської.

Ще одна знакова подія — візит на запрошення оркестру Військово-повітряних сил США до Вашингтона. Це був візит надзвичайно високого організаційно-дипломатичного рівня, що став першим подібним прецедентом в історії українського військово-музичного мистецтва.

 

— Які критерії сьогодні є ключовими у відборі музикантів і чи вистачає нині фахівців?

— Люди — найцінніший капітал, а високопрофесійні кадри — це скарб. Ми вимогливі до персоналу та кандидатів, які розглядаються до комплектування посад у нашому колективі. Наші професійні, морально-ділові та ціннісні стандарти є високими й безкомпромісними.

Тому це питання не має подвійного тлумачення — наші працівники й військовослужбовці повинні відповідати тим критеріям, за якими статус оркестру не втрачатиме професійної репутації та іміджу. Не всі кандидати готові дотримуватися таких вимог. Тож, попри те, що з початку повномасштабного вторгнення нам вдалося на 90 % зберегти свій кадровий потенціал, кадровий голод, що виник у всіх галузях, тією чи іншою мірою зачіпає і нас.

Багато наших музикантів воюють. Більшість військовослужбовців, які служать в оркестрі, повернулися з передової, серед них — поранені й травмовані. Слухачі на наших концертах навіть не уявляють собі, що серед музикантів на сцені деякі ще місяць тому були в окопах. І це не пафос, це наша реальність.

— У березні Національний Реєстр Рекордів зафіксував два рекорди, які встановив Національний президентський оркестр. Як вам вдалося втілити проєкт, що отримав таке високе визнання?

— Наш оркестр дійсно встановив два національні рекорди, виконавши під час події «Бетховен Вікенд» повний цикл фортепіанних концертів Людвіга ван Бетховена. Це перше в Україні виконання одним оркестром і одним диригентом усіх фортепіанних концертів за два вечори поспіль.

 

Цей проєкт народився як мистецька ініціатива. Те, що він отримав високе визнання, додає йому ще більшої ваги. Так ми засвідчуємо, що академічна музика здатна задавати високу планку не лише у виконавській майстерності, а й ставати частиною загальнонаціональних досягнень. Попри роботу в складних умовах і безліч актуальних викликів, нам вдається досягати амбітних професійних цілей.

— У чому полягає головна місія оркестру сьогодні в системі координат Збройних Сил та держави загалом?

— Ми є ідеологічним стрижнем культурної дипломатії України. На моє внутрішнє глибоке переконання, наше функціональне призначення лежить поза межами діяльності тільки в Міністерстві оборони та Збройних Сил. Ми є тією soft-power, яка відстоює інтереси держави.

Наш ворог століттями експлуатує власну культуру за кордоном, вкладаючи колосальні ресурси — фінансові й людські. У такий спосіб вони проникають в освітні та мистецькі інституції на різних рівнях. Ми повинні системно протидіяти їхньому впливу. На жаль, навіть українські артисти, які будують свою кар’єру за кордоном, не соромляться виконувати російське.

Тож місією оркестру є культурна дипломатія м’якої дії.

— Оркестр представляє державу на міжнародній арені. Як іноземний глядач реагує на виступи українського оркестру такого високого рівня?

— За цей час відбулися два великі гастрольні тури: Швейцарія, Франція, Бельгія, Данія. Я мав честь потиснути руку королеві Данії. Це був винятковий момент (усміхається).

Під час одних із гастролей іноземний диригент написав мені, що після роботи з нашим оркестром більше не хоче працювати із жодним іншим колективом. Ми зарекомендували себе як професіонали, з якими працювати комфортно і якісно.

Адже міжнародні гастролі зі своїм диригентом — одна справа. А робота з іноземним диригентом передбачає мовний бар’єр, мало часу на знайомство, короткі репетиції. Потрібна дуже швидка адаптація до нових умов. Саме за таких обставин ключову роль відіграє професійний вишкіл — так наші музиканти складають іспит на професійну придатність, і водночас демонструють нашу професійну школу.

— Наскільки вагомою є роль музики як інструменту дипломатії у вашій роботі? Чи доводиться «пояснювати Україну» там, де слова не працюють?

— Ті, хто недооцінює роль музики в дипломатії, політиці, просуванні національних інтересів, — програють. Досвід країн-партнерів свідчить, що мистецтво є першопрохідцем у просуванні державних інтересів країни. Першою вступає саме м’яка сила, що демонструє лояльність, традиції, відкритість. Наша держава вже це усвідомила, та, на мою думку, це має стати протокольною нормою.

— Чи є у планах нові колаборації з провідними світовими оркестрами або участь у знакових міжнародних форумах?

— Ми плануємо стати найпотужнішою музичною інституцією України, повноправними гравцями на музично-дипломатичному полі Європи. Поки що ми стукаємо в двері та добиваємося прихильності. А мусимо стати тими, на кого є надзвичайно високий запит.

Упродовж наступного концертного сезону Національний президентський оркестр реалізує низку мистецьких проєктів до свого 35-річчя.

Нині ведемо переговори з міжнародними агенціями, із запрошеними диригентами та організаціями для того, щоб посилити нашу присутність саме на міжнародному полі та глобалізувати діяльність. Це непублічна робота, яку ми ведемо щодня.

У 2026 році сконцентруємося на роботі в Україні. Водночас очікуємо підтвердження участі у двох міжнародних подіях.

— Чи були за ці два роки виступи, які стали для вас особисто символом стійкості нашого народу та армії?

— У квітні 2022 року ми підготували та втілили мистецький проєкт «Бій за Україну», з яким об’їхали 46 міст у період із травня по вересень. Це були, напевно, найважливіші шість місяців того року. Ми були чи не першим творчим колективом, який після початку повномасштабного вторгнення поїхав у концертний тур нашою державою.

Цей проєкт перевернув мою свідомість. Жоден із концертів туру не завершувався без сліз на очах, без відчуття гідності, скорботи та піднесення одночасно. Зараз згадую — і мурахи по шкірі. Це був час, коли творчі колективи цілими складами виїжджали за кордон для «підтримки України не в Україні», разом із ними цілими командами на «довготривалі гастролі…» виїжджав весь їхній менеджмент. Ми залишилися тут, зберегли колектив і працювали.

Я дуже вдячний усім, хто, не зважаючи на складність обставин, долучився до проєкту — його режисеру Ростиславу Держипільському, сестрам Тельнюк, акторам і хору Івано-Франківського драмтеатру, Ірмі Вітовській.

 

На концертах слухачі плакали. У Чернівцях підійшла жінка з Попасної і зі сльозами на очах сказала: «Як жаль, що 20 років нам цього всього не розказували». Лейтмотивом нашого виступу було прагнення української нації до самоствердження, самозбереження, відродження та відновлення. Ми не лише доносили до слухачів історичну правду про нашу 300-річну боротьбу, а й говорили про українську душу та національну унікальність.

Вочевидь, такі формати створюють інший фундамент усієї творчої діяльності оркестру. Цей досвід, який викристалізувався в турі і сформував сучасну флагманську модель нашої інституції.

— Які стратегічні цілі ставите перед колективом на найближчі роки?

Маємо стати частиною національної культурно-дипломатичної політики. Щоб Національний президентський оркестр став тією точкою опори, на яку держава може покладатися, коли представляє та відстоює національні інтереси.

Фото Віталія Павленка та з архіву Національного президентського оркестру