Як українці московитів били: перемога під Вишгородом у 1173 році
Одна з найперших і найрезультативніших перемог українців над племенами із залісся, яке потім назвуть московією, сталася в 1173 році.
Це відбулось менш ніж за 5 років після горезвісного розорення Києва. Наші пращури помстилися пращурам росіян так відчутно, що ті майже століття боялися навіть дивитися в бік «матері міст руських». Але про все по-порядку.
У ХІІ столітті на заліссі починається формування нового етносу зі своїм окремим суспільним ладом. Його політичною основою був антикиївський союз північних князів із половцями.
Правив там, у Володимирі-на-Клязьмі й Суздалі, син князя Гюргі Долгорукого і дочки половецького хана Аєпи Осєнєвіча Китай, який успадкував від матері монголоїдні риси обличчя. Пізніше він охрестився і дістав ім’я Андрій… Андрій Боголюбський.
1169 року володимирський князь Андрій-Китай Боголюбський зібрав велике військо та рушив походом на Київ.
Після триденної облоги на початку березня 1169 року київський князь Мстислав Ізяславович відступив на Волинь, а захисники міста здалися.
До Києва увійшли суздальці та половці. «І грабували вони два дні все місто — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна багато, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота…».
Мстислав Ізяславович повернув собі місто вже наступного року, але його князювання було недовгим — вчергове прямуючи на Волинь, князь помер. Його справу продовжили двоюрідні брати — князі Ростиславичі.
Князі Мстислав, Рюрик і Давид Ростиславичі, які запанували в Києві невдовзі після смерті Володимира Мстиславича, у 1173 році відмовилися коритися володимирському князю Андрію Боголюбському і постригли бороду його послу.
Через цю зухвалість Боголюбський вирішив провчити киян і організував каральну «спецоперацію». На Київ вирушило 50-тисячне військо під командуванням брата князя Всеволода Юрійовича, в якому, крім володимиро-суздальських полків, були сили Муромського, Рязанського, Турівського, Полоцького, Городенського князівств та Новгорода.
Коли стало відомо, що вороже військо підходить до Києва, князь Мстислав Ростиславич ухвалив рішення не захищати нещодавно зруйновану столицю. Князівські війська заперлись у навколишніх фортецях — Рюрик сів у Білгороді, Мстислав у Вишгороді, а Давид поїхав на Волинь просити військової допомоги.
Така стратегія виявилася дуже вдалою: зайшовши до Києва, ворожі війська обтяжилися здобиччю та почали пирувати, що негативно вплинуло на їхню боєздатність. А маленькі містечка, що мали потужні мури та вдосталь запасів продовольства, змогли витримати дев’ять тижнів облоги, допоки не надійшла допомога із заходу.
У ніч на 19 грудня 1173 року під Вишгородом 50-тисячне військо північних і північно-східних князів було дощенту розгромлене українцями під командуванням Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича, який після перемоги став великим київським князем. Одна частина ворогів була перебита, інші, втікаючи, потонули в холодному Дніпрі. Це була помста володимиро-суздальцям за руйнування Києва у 1169 році. Це була настільки відчутна поразка, що після неї північно-східні сусіди боялися навіть думати про захоплення Києва.
Крім того, її наслідком стала змова заліської знаті та вбивство Андрія Боголюбського. Зневага до князя з боку залісців була така, що лише полонений у 1169 році киянин Кузьмище подбав про християнські обряди над тілом убитого та похорон.
Саме Перемога під Вишгородом стала переломною подією, що об’єднала ядро майбутньої України — Київське, Волинське та Галицьке князівства. До речі, перша згадка про Україну в «Літописі Руському» датується 1187 роком, всього через півтора десятиліття після описаних подій.
