Український РЕБ 2022 vs 2026: експерт Анатолій Храпчинський розповів про радіоелектронний захист під час великої війни
На початку широкомасштабного вторгнення Україна входила у війну з обмеженим набором засобів радіоелектронної боротьби.
Переважно — фрагментарними рішеннями, частково модернізованою технікою попередніх років та окремими новими розробками, які ще не мали масштабного серійного виробництва. Уже в перші місяці бойових дій стало очевидно: РЕБ перетворюється не просто на допоміжний інструмент, а на один із ключових чинників виживання підрозділів — від захисту техніки до протидії високоточним боєприпасам.
За чотири роки галузь пройшла стрімку еволюцію — від точкових ініціатив до системних рішень, від окремих «глушилок» до комплексних мережевих систем радіоелектронного захисту. Змінилися підходи до конструювання, масштабування виробництва та інтеграції з іншими елементами оборони. Водночас війна стала і полігоном жорсткої конкуренції технологій, де частина рішень не підтвердила очікувань, а інші — навпаки — продемонстрували неочікувану ефективність.
З яким РЕБ-приладдям Україна входила у велику війну, що маємо сьогодні, завдяки чому став можливим такий розвиток, у чому ми все ще поступаємося противнику, а в чому маємо технологічну перевагу — про це ми говоримо з відомим військовим експертом Анатолієм Храпчинським, який також представляє компанію-виробника засобів радіоелектронної боротьби.
Технологічний стрибок
— Пане Анатолію, якщо порівняти лютий 2022-го та лютий 2026 року, як змінилася сама філософія українського РЕБ? Ми все ще наздоганяємо ворога чи вже диктуємо світові тренди?
— У 2022 році ми закривали дірки. У 2026-му — ми фактично керуємо середовищем бою. Це принципово різні стани.
На початку великої війни РЕБ був реакцією. Ми відповідали на конкретну загрозу: з’явився новий тип дрона — шукали, чим його заглушити; росіяни почали активно використовувати супутникову навігацію для наведення — ми шукали способи прикрити окремі ділянки.
Водночас важливо розуміти: сучасні українські рішення існували вже тоді, але вони були обмежені в кількості, не інтегровані в єдину систему і не застосовувались як масовий інструмент щоденного виживання підрозділів.
Сьогодні РЕБ — це вже інструмент формування правил гри. Українці змінили саму логіку його використання. Це не окремий комплекс, який стоїть десь позаду. Це середовище, яке формує можливості противника діяти, бачити, наводитися і координуватися.
Головна технологічна революція — у швидкості адаптації. Перемагає не той, у кого один раз краща система, а той, хто швидше змінює алгоритм, частоту, протокол, архітектуру взаємодії. І саме тут Україна зробила якісний стрибок. Ми перейшли від моделі реагування до моделі випередження.
Фактично Україна стала лабораторією електронної війни XXI століття. Наш досвід — це не теорія і не полігонні випробування. Це тисячі годин реального протистояння з технологічно складним противником.
І сьогодні цей досвід уже вивчають партнери, бо він формує нову доктрину війни. Це унікальне вікно можливостей, яке ми отримали дуже високою ціною і яке визначає нашу роль не лише у цій війні, а й у майбутній архітектурі глобальної безпеки.
Інвентаризація еволюції
— З чим саме з українських розробок ми зустрічали перші колони ворога у 2022-му і який вигляд має «золотий стандарт» нашого РЕБ-арсеналу сьогодні?
— На початку повномасштабного вторгнення Україна вже мала сучасні рішення у сфері РЕБ. Це важливо підкреслити. Проблема була не в технологічній відсталості, а в обмеженому масштабі, фрагментарності та відсутності системної інтеграції.
Існували ефективні комплекси, але вони були представлені у недостатній кількості і застосовувались переважно як спеціалізований ресурс, а не як базовий елемент виживання кожного підрозділу.
Основу тодішнього парку становили комплекси оперативно-тактичного рівня, орієнтовані на класичні сценарії — придушення радіозв’язку, протидію авіації, прикриття штабів і важливих об’єктів.
Водночас перші приватні та волонтерські рішення вже тоді почали закривати нову загрозу — комерційні БПЛА, які ворог швидко масштабував. Але це були точкові рішення. РЕБ не був масовим інструментом поля бою — він був ресурсом, який розподіляли, а не стандартом, який мав кожен підрозділ.
Сьогодні ситуація принципово інша. Золотий стандарт українського РЕБ — це вже не окремий комплекс, а багаторівнева екосистема. РЕБ став частиною єдиної архітектури бою: від індивідуального захисту позиції до інтегрованих систем, пов’язаних із сенсорами, розвідкою, ППО і системами управління.
Засоби РЕБ стали компактними, мобільними і масовими. Вони встановлюються на бронетехніку, автомобілі, стаціонарні позиції, безпілотні платформи і навіть працюють як елемент автономних систем.
Ключова зміна — це не лише технологія, а роль. Якщо у 2022 році РЕБ був спеціалізованим інструментом, то у 2026 році він став базовою умовою виживання на полі бою. Це вже не підтримка — це середовище, в якому існує сучасна війна.
— Успіхи та «срібні кулі»: які вітчизняні системи неочікувано «вистрілили» і стали масовим порятунком для фронту, про які ми навіть не мріяли на початку вторгнення?
— Я б сказав, що ця війна довела головне — срібної кулі не існує. Вистрілюють не окремі продукти, а підходи і архітектура застосування.
Одним із найбільших проривів стала компактність РЕБ. Те, що раніше було великим комплексом рівня бригади, сьогодні перетворилось на компактні системи, які можна встановити в бліндажі, на пікапі, евакуаційній машині або роботизованій платформі. Ці невеликі системи стали масовим інструментом виживання.
Вони знизили ефективність FPV-дронів, ускладнили розвідку противника і дали підрозділам критично важливий час для маневру, укриття або зміни позиції. Фактично ці компактні рішення змінили базову математику тактичного рівня війни.
Але не менш важливим проривом стали комплексні системи впливу на засоби повітряного нападу противника. Українські рішення навчилися не просто глушити окремий канал, а системно впливати на навігацію, стабілізацію і точність ураження. Це прямо зменшило ефективність застосування керованих авіабомб, крилатих ракет і далекобійних дронів.
У багатьох випадках це не обов’язково призводить до фізичного знищення цілі — але різко знижує точність, змушує противника збільшувати витрати боєприпасів і зменшує реальний бойовий ефект удару.
Фактично РЕБ став інструментом не лише захисту, а й економічного виснаження противника. Коли високоточна зброя перестає бути високоточною — вона втрачає свою ключову перевагу.
Саме ці два чинники — масовість компактного РЕБ і поява системного впливу на точність повітряних засобів ураження — стали тими рішеннями, які перетворили РЕБ з допоміжного інструменту на один із ключових чинників виживання і стійкості фронту.
— Як вдалося здійснити цю революцію компактності?
— Це стало можливим завдяки фронтовій інженерії та прямому доступу приватних інженерів-інтеграторів до кінцевого користувача — військового на позиції. Саме цей прямий зворотний зв’язок радикально скоротив час між появою нової загрози і появою рішення протидії. Інженери здобували реальний бойовий досвід без посередників і могли швидко адаптувати частоти, інтегрувати нові модулі та масштабувати ефективні рішення. Це перетворило розробку РЕБ із тривалого циклу на безперервний процес швидкої еволюції.
Держава і ринок згодом підхопили цей імпульс, але критично важливо, що він пішов саме знизу. РЕБ перестав бути рідкісним спеціалізованим ресурсом і став масовим інструментом тактичної безпеки.
Наша ключова перевага — це швидкість адаптації, яку забезпечує постійна взаємодія між інженером і фронтом, і саме це дозволило Україні масштабувати ефективні рішення швидше, ніж будь-якій іншій країні в цій війні.
Уроки неефективності
— Що з тогочасних підходів чи конкретних розробок не підтвердило свою ефективність у реаліях сучасної війни і чому нам довелося від них відмовитися?
— Якщо дивитися на реальний досвід цієї війни, то найбільше втратили актуальність статичні, великі і негнучкі системи. Комплекси, які потребують тривалого розгортання і працюють за фіксованими алгоритмами, просто не встигають за темпом змін на полі бою.
Противник постійно змінює частоти, протоколи і логіку управління, тож система, яка створювалася під одну архітектуру загроз, швидко втрачає ефективність.
Саме тому ми фактично відмовилися від філософії «один комплекс вирішує всі задачі» і рухаємося в напрямку модульності. Майбутнє — за системами, які можна швидко адаптувати: змінювати модулі, оновлювати програмну частину, масштабувати або перебудовувати під нову загрозу без повної заміни комплексу.
У цій війні вирішальним чинником стала не формальна потужність, а швидкість еволюції системи. Перемагає той, хто здатен швидше інтегрувати зміни і адаптуватися до нової реальності поля бою.
Стратегічний купол
— Система «Покрова» та мережецентричний РЕБ — чи справді Україні вдалося створити першу у світі загальнонаціональну систему підміни координат, яка «зводить з розуму» російські ракети?
— Ідея створення ефекту «викривленого навігаційного простору» для противника — це логічна еволюція розвитку РЕБ. Мова йде вже не лише про класичне глушіння, а про контроль навігаційного середовища — коли система може впливати на поведінку ворожих засобів ще на етапі маршруту, змінюючи їхню траєкторію або знижуючи точність ураження. Це дозволяє відводити частину загроз від критичних об’єктів і зменшувати ефективність атак ще до фінальної фази наведення.
Чи це абсолютний «щит»? Ні. Це не одна система і не одне рішення, а архітектурний підхід — перехід від точкового впливу до мережецентричного РЕБ, який працює як єдине середовище. Саме тому іноді виникають побічні ефекти для цивільних навігаційних сервісів — це індикатор того, що відбувається активна боротьба за контроль над навігаційним полем.
Але важливо розуміти, що противник також адаптується: він переходить на альтернативні системи навігації, комбінує інерціальні системи, використовує стійкіші антени і нові алгоритми. Тому ефективність будь-якого такого рішення не є сталою — це постійна технологічна гонка.
Ключове досягнення полягає в іншому: Україна стала однією з перших країн, яка почала застосовувати РЕБ не лише як інструмент придушення, а як інструмент формування навігаційного середовища на рівні цілих регіонів. Це і є перехід до нової філософії війни, де контроль над електромагнітним і навігаційним простором стає таким самим важливим, як контроль над повітрям чи землею.
Приватний сектор vs Гіганти
— Хто став головним драйвером інновацій за ці роки — традиційні заводи ОПК чи сотні мобільних стартапів, що виросли «з гаражів» під час війни?
— Головним драйвером інновацій стали самі українці. У перші дні вторгнення вони виходили голіруч зупиняти російські танки, а водночас — почали створювати рішення, які могли допомогти нашим військовим вижити і перемогти.
Саме з цього народилась нова хвиля miltech-інженерії: фронтові інженери, ветерани, невеликі стартапи і приватні команди, які працювали не заради контрактів, а заради конкретного результату на полі бою. Це була природна реакція суспільства, яке взяло відповідальність за власну безпеку.
Малі команди забезпечили швидкість і адаптивність, яких не могла дати класична оборонна промисловість. Вони швидко тестували рішення разом із військовими, інтегрували зміни і масштабували те, що реально працювало.
Традиційний ОПК згодом підхопив цей імпульс, забезпечив виробничу базу, стандарти і серійність. Але саме сотні нових команд дали той критичний темп інновацій, який не дозволив противнику закріпити технологічну перевагу і фактично сформував нову оборонну індустрію України.
Виклик майбутнього
— Ворог переходить на автономні дрони з машинним зором. Чи готовий український РЕБ зразка 2026 року протидіяти цілям, які більше не залежать від радіозв’язку та GPS?
— Це справді нова фаза війни. Якщо дрон більше не залежить від радіозв’язку і GPS, класичне глушіння втрачає частину своєї ефективності — і ми вже бачимо це на полі бою. Противник переходить на автономну навігацію, машинний зір, інерціальні системи і розподілені архітектури з ретрансляторами.
Саме тому, наприклад, розгортання мереж ретрансляції в Білорусі, дозволяє їм збільшувати дальність і стійкість управління. У такій моделі РЕБ вже не може залишатися лише інструментом придушення — він має стати інструментом контролю середовища.
Відповідь на автономні системи — багаторівнева і асиметрична. Це поєднання електронного впливу, кіберінструментів, імпульсних засобів впливу на електроніку, а також інтеграція з сенсорними мережами і «розумним ППО».
Ключовий принцип — працювати не лише по самому дрону, а по всій архітектурі його застосування. Знищення ретранслятора, вузла навігаційної корекції або елемента мережі часто є значно ефективнішим, ніж перехоплення кожної окремої цілі. Це змінює економіку бою і дозволяє руйнувати саму систему, а не боротися з її наслідками.
РЕБ стає частиною ширшої архітектури протидії, де поєднуються електронні, кібернетичні і кінетичні компоненти. І саме в цій логіці Україна вже працює. Ми адаптуємось до нової реальності швидше, ніж противник очікує, і формуємо підходи, які визначатимуть протидію автономним системам у найближчі роки.
