Будинок професора Турцевича у Ніжині: дім, який пережив пограбування, революції й тиск влади

Кожен старий будинок має свою пам’ять. Вона зберігається не лише у стінах і перекриттях, а в людських долях, у зламаних надіях і коротких митях радості.

На площі Гоголя, 11 у Ніжині стоїть дім, який пережив революції, війни, грабунки та зміну епох. Його історія – це історія професора НІФІ І. Г. Турцевича, вченого, чия оселя так і не стала спокійною пристанню.

Журналісти MYNIZHYN дослідили минуле цієї садиби, аби відтворити драматичну хроніку життя її власника. У центрі їхньої уваги – не лише архітектура будинку, а насамперед те, як він неодноразово ставав жертвою грабунків і свавілля, як із приватного простору поступово перетворився на місце постійної тривоги.

Одноповерховий мурований будинок із флігелем виходив на вулицю сімома великими дерев’яними вікнами. Він мав дві веранди, залізну покрівлю й стояв на низькому фундаменті. На перший погляд – типовий для початку ХХ століття міський дім, затишний і продуманий. Саме його 1910 року, після першого звільнення з інституту, І. Г. Турцевич придбав у К. І. Савицького. Цей крок означав остаточне рішення пов’язати життя з Ніжином і залишити «казенну» квартиру в будівлі НІФІ, де він мешкав від 1892 року.

Проте власний дім одразу постав перед ученим як виклик. Садиба була занедбана, вимагала коштів і постійної уваги. Професор облаштовував житло, лагодив приміщення, впорядковував подвір’я. На присадибній ділянці він вирощував овочі, біля будинку шуміли дерева, розростався сад. Здавалося, що тут можна зосередитися на науковій праці, створити осередок інтелектуального життя. Але вже за кілька років будинок став символом втрат.

Події 1917–1920 років докорінно змінили життя І. Г. Турцевича. Нівелювання цінності інтелектуальної праці, зневага з боку нової влади, матеріальні труднощі – усе це позначилося на долі вченого. Та найбільший удар прийшов із хвилею беззаконня. Влітку 1918 року під час пожежі дім пограбували. Поки господар намагався врятувати оселю від вогню, невідомі виносили речі. Це був лише початок.
Восени 1919 року під час відступу з Ніжина солдати Добровольчої Армії під проводом А. І. Денікіна під виглядом обшуку реквізували майно, забравши навіть те, що не встигли винести попередні грабіжники. Будинок, який професор відбудовував і доглядав власними силами, знову спорожнів. Упродовж наступних двадцяти років садиба постійно обкрадалася. Зникали речі, книги, побутові предмети. Захистити своє майно в умовах хаосу було майже неможливо.Реклама:

Після 1917 року в будинку певний час мешкав брат ученого – Й. Г. Турцевич, академік живопису. Ще 1895 року він опублікував розвідку про картинну галерею інституту. Але і його перебування в родинній оселі було нетривалим. У 1923 році квартирантка А. С. Бондаренко змусила його залишити дім. Він виїхав або до Мінської губернії, або до брата в Чорнобиль. Востаннє він навідався до Ніжина на початку 1920-х років.
Із остаточним утвердженням радянської влади будинок професора фактично перестав бути повністю його власністю. Місцева адміністрація розпоряджалася кімнатами на власний розсуд, постійно підселяла квартирантів. У будинку та флігелі могло проживати до п’ятнадцяти осіб. Платили символічно або не платили зовсім. У червні 1919 року І. Г. Турцевич радів поверненню одного з приміщень, але йому залишили лише дві кімнати та кухню. Протягом наступних десятиліть він безуспішно намагався повернути бодай ще одну кімнату.

Деякі мешканці поводилися зухвало. У 1924 році професор через суд домігся виселення пані Гринфельд, яку називав «фрау Руд». Проте навіть судове рішення не гарантувало спокою. Атмосфера постійної присутності сторонніх людей, небезпека нових грабунків і втручань стали частиною повсякденності.

Попри це, будинок залишався осередком науки. Тут проживали й гостювали знані вчені. Певний час мешкав професор НІФІ М. М. Бережков. У середині квітня 1928 року до Ніжина приїхав академік ВУАН К. В. Харлампович, який оселився у домі І. Г. Турцевича майже на два роки. У травні 1929 року тут гостював академік, неодмінний секретар ВУАН, дійсний член НТШ А. Ю. Кримський разом із М. З. Левченком. Дім приймав інтелектуальну еліту, але не міг захистити свого господаря від буденних принижень.

1938 року професор помер у власному будинку. Після його смерті садибу успадкувала В. О. Хлєбцевич, але вже через рік продала її. Сьогодні дім існує, хоча й перебудований: змінено форму та кількість вікон, фасад обкладено білою цеглою. Незмінним залишився лише залізний дах – мовчазний свідок десятиліть випробувань, який на початку 20-х років ХХ ст. ремонтував ніжинський кровельник С. К. Зозуля із сином, про що сам І. Г. Турцевич згадував у листах.

Історія будинку на пл. Гоголя, 11 – це історія втраченої безпеки. Оселя, придбана з надією на спокій і наукову працю, перетворилася на простір постійних грабунків, примусових підселень і боротьби за право залишатися господарем. Вона нагадує, що навіть міцні стіни не гарантують захисту в часи історичних потрясінь, а людська гідність часто опиняється під загрозою разом із власним домом.

Вас може зацікавити: Мода по-ніжинськи: що носили, чим дивували і як вирізнялися (Частина І)