Без екіпажу, але з місією: розробники нещодавно кодифікованого Міноборони НРК розповіли про сімейство своїх роботів
Наземні роботизовані комплекси поступово стають повноцінним елементом сучасного поля бою. В умовах високих втрат, щільного вогневого ураження та насиченості фронту сенсорами саме роботи дедалі частіше беруть на себе логістику, евакуацію, розвідку й окремі бойові завдання.
Україна посилить ведення війни за рахунок технологічних інновацій, системного обліку та змін у застосуванні безпілотників. Таку позицію обстоює новопризначений Міністр оборони України Михайло Федоров у власній стратегії керування оборонним відомством, і вона є серед ключових цілей у війні та інноваційних підходах до організації оборони держави. За його словами, головна мета полягає в тому, аби зробити ціну війни для росії такою, яку вона не зможе потягнути.
«Тим самим примусити до миру силою», — вважає Федоров.
Торік фахівці Міністерства оборони України заявили про завершення процедури кодифікації та допуск до експлуатації в підрозділах Збройних Сил України наземного роботизованого комплексу «Віслюк». Про те, як створювали цей та інші НРК, які завдання вони виконують на фронті та куди рухається наземна роботизація війська, ми поговорили з їхніми розробниками й продуцентами.
Але спершу репортер агенції — бо, як кажуть, «кожен купець свій товар хвалить» — запитав, чи можуть виробники підкріпити якість свого виробу, наприклад, відгуками про практичне застосування їхніх НРК на передовій.
Відгуки були дещо «прямолінійними». Не будемо їх тут розшифровувати, але за посиланням можна зрозуміти: користувачі, захисники України на фронті, здається, задоволені цими виробами.
Ну, а тепер перейдемо до викладу спілкування з безпосередніми виробниками цієї родини наземних роботів. Один з творців цих роботизованих комплексів, пан Микита відразу дещо додав до оцінок від хлопців «з нуля».
— Так, звичайно, щодо оцінювання наших виробів, то, по-перше, достатньо просто зайти на всім відому офіційну платформу, якою донедавна безпосередньо опікувався новопризначений Міністр оборони України пан Михайло Федоров, — маркетплейс прямої дії BRAVE1. І порівняти тактико-технічні характеристики представлених там НРК, їх ціни та обов’язково звернути увагу на комплектацію, що пропонується.
— Добре, думаю, прискіпливі читачі проаналізують таку вашу пропозицію. І все-таки почнемо із загальних визначень. На вашу думку, яку нішу на полі бою сьогодні займають наземні роботизовані комплекси та чому їхній розвиток став критично важливим саме тепер?
— Наразі наземні роботизовані системи, за нашими оцінками, виконують до 90% логістичних завдань. Дещо меншу нішу займають НРК бойового застосування, але швидко розвиваються та впроваджуються, — розповів репортеру агенції фахівець підприємства пан Микита.
На його думку, їхній розвиток беззаперечно зумовлений умовами сучасної війни: масовістю застосування FPV-дронів і збільшенням дальності їх польоту, що ускладнило логістику, необхідність збереження життя та здоров’я особового складу, потреба у відносно скритному переміщенні боєзапасу, ПММ та продовольства у тій місцевості, де інша техніка та особовий склад мав би менші шанси на успіх.
— Нині НРК вже стали більш досконалими та витривалими. Наприклад, один з наших виробів, що отримав ім’я PONY (Поні), з навантаженням 200 кг на одному заряді може долати відстань до 70 км, ще рік тому подібні НРК мали вдвічі менший запас ходу, — зазначив пан Микита.
— На сьогодні родину ваших роботів становлять три реалізовані проєкти. А чим принципово відрізняються між собою комплекси PONY, VISLUK 2.0 та PIXEL — за призначенням, архітектурою та бойовими завданнями? Чому розробка пішла шляхом створення різних платформ, а не однієї універсальної?
— Немає універсального НРК. Є комплекси під конкретне завдання чи місію. Це три принципово різні НРК, які орієнтовані на окремі завдання (місії) та загалом у комплексі здатні закривати 100% логістичних потреб військових частин (підрозділів).
Спільне в них одне — вони всі їдуть «з коробки», як то кажуть, «без танців з бубном», для чого мають уже передустановлені три інтерфейси керування — дружній, власної розробки, загальновідома система управління «Хмарка» та QGraundCjntrol — як для недосвідченого, так і для вибагливого користувача!
PONY (Поні) — це сімейство колісних середніх дронів. Цей НРК може подолати до 70 км на одному заряді акумулятора, нести на собі від 200 кг і більше та може буксирувати причіп чи евакуйовувати інший НРК вагою до 500 кг, має великий дорожній просвіт та значну прохідність. Зараз це найпопулярніший формат НРК. Відмінне співвідношення габаритів, вантажопідйомності, прохідності, запасу ходу, простоти в обслуговуванні та найнижчої в Україні ціни.
VISLUK 2.0 (Віслюк) — це середній гусеничний НРК. При схожих можливостях із попереднім НРК, він значно легше долає найсуворіше бездоріжжя (там, де не пройдуть колісні НРК), має відмінні тягові характеристики, вантажопідйомність від 200 кг. Але споживає значно більше енергії, ніж колісні, тому його запас ходу 50 км і потребує якісного обслуговування ходової частини.
PIXEL (Піксель) — це маленький, тихий і майже непомітний колісний дрон із системою автоматичного скидування вантажу/мін. Його також використовують у ролі камікадзе або переміщення вантажу між близькими позиціями.
— Питання прохідності: земля — це набагато складніше середовище, ніж повітря. Як вирішено проблему «останнього метра» — подолання вирв від снарядів, високої трави та українського чорнозему восени? І які ключові інженерні компроміси доводиться знаходити під час створення наземних роботів?
— Саме тому ми і пішли шляхом створення різних платформ. VISLUK 2.0 (Віслюк) без проблем виїжджає з воронки КАБа, долає молодий ліс, чагарники, болото. PONY (Поні) більш швидкий та передбачуваний у керуванні, а при 1000 н*м крутного моменту, постійного приводу на 4 колеса немалого радіуса, маючи дорожній просвіт 330 мм, робить його найбільш прохідним колісним транспортом серед аналогів на шляхах до лінії бойового зіткнення.
Звичайно, будь-який НРК не застрахований від намотування оптоволокна, забивання брудом, пошкодження від скидів чи мін. І тому найбільший компроміс під час розробки подібних роботів — як зробити НРК простим, не втративши в його надійності та прохідності.
Щоб керувати та обслуговувати можна було майже без навичок, а вартість була низькою. На нашу думку, НРК має стати таким же популярним, як і FPV. Тому задля їх розвитку і поширення питання їхньої вартості дуже важливе.
І ми із цим впоралися — маючи вищі тактико-технічні характеристики, як порівняти з іншими, наші НРК мають найнижчу ціну!
— Які технологічні рішення в цих платформах можна назвати найбільш інноваційними або нетиповими для НРК?
— Це механізм передачі крутного моменту від моторів до коліс. Більшість НРК використовують для цього ланцюги, які розтягуються, зміщуються та рвуться, зубці зірочок «злизуються» та деформуються.
На перших версіях ми також починали з ланцюгів та врешті, у 2025 році, розробили власні редуктори, які не мають таких проблем та взагалі не потребують обслуговування, а також окремі інноваційні розробки щодо його управління та зв’язку.
— Як організоване управління цими роботами: дистанційне, напівавтономне чи з елементами автономної навігації? Адже чи не найголовніша проблема наземних роботів — втрата сигналу через відсутність прямої видимості. Як ви вирішуєте проблему зв’язку на складних ділянках? Чи використовуються ретранслятори на дронах? Наскільки вони стійкі до впливу РЕБ, втрати сигналу та роботи в умовах складного рельєфу?
— Такі питання є певною таємницею: не в останню чергу і комерційною! Але спробую відповісти.
Наші НРК можуть керуватися від декількох джерел. Через цифровий канал зв’язку (Starlink, Silvus, ЛТЄ, Mesh-мережу, оптоволокно), через радіоканал на трьох частотах (зокрема на наднизьких частотах (з ретранслятором або без).
Автономність НРК в умовах глушіння GPS-сигналу є надскладним завданням. І ми не розглядаємо GPS як джерело даних. Зараз реалізовано відкат НРК у разі втрати сигналу Starlink: якщо НРК опинився, наприклад, під деревами. А також є інші функції, що покращують автономність НРК і навіть у разі втрати сигналу він продовжуватиме траєкторію руху та не з’їде, наприклад, в яму.
Взагалі, поки що складно уявити, коли НРК стануть автономними (без наявного сигналу GPS), бо місцевість і рельєф, де їздять НРК, постійно змінюється, що не дає можливості йому її запам’ятовувати.
Звичайно, у нас є рішення, що вже поступово інтегрується в наші НРК, але ми не будемо їх розкривати.
— Наскільки ці комплекси є модульними — чи можуть швидко адаптуватися під нові завдання без повного перероблення конструкції?
— Усі комплекси мають модульну побудову. Тобто, можна швидко зняти кошик для вантажу, та замість неї поставити модуль для скидання мін або розкладання єгози. Також нині іде інтеграція на них бойових турелей, які теж будуть універсальні.
— А наскільки складним є навчання оператора для керування цими машинами? Чи може звичайний солдат опанувати «Віслюка» чи «Пікселя» за кілька годин?
— Ну, до прикладу, формально на автомобілі ви можете поїхати вже за 15 хвилин після ознайомлення із загальними відомостями з керування. Водійське посвідчення вам дадуть після 20 годин практики та екзамену. А от дійсно досвідченим водієм ви станете за кілька років практики.
Приблизно так і з НРК. У цілому нічого складного: рух двома джойстиками — і ви вже керуєте НРК. Але щоб їхати місію, треба декілька тижнів практики.
Коли їдеш за монітором, то не відчуваєш дорогу фізично, і це одна з найважливіших якостей, яку треба опанувати під час навчання — як їхати через монітор, розуміючи рельєф, покриття дороги, погодні умови, ями, вибоїни тощо.
— Як реагує ворог на появу цих машин? Чи стають вони пріоритетною ціллю для ворожих FPV-дронів та артилерії?
— Для ворога це така ж мішень, як і інший транспорт.
Але поки що НРК складніше виявити, і якщо у ворожого оператора буде вибір ураження звичайного транспорту або НРК, то вибір буде за першим, бо там ним керують люди.
— Наскільки легко інтегрувати такі комплекси у підрозділи, що раніше працювали без роботизованих систем?
— Загалом, немає нічого складного. Головне розуміти, що це не чарівна паличка, й один НРК не розв’яже всі проблеми логістики одночасно.
Потрібен системний підхід — навчання, організація майстерні, місця керування НРК операторами, групи підвозу та підготовки НРК, готування маршрутів, взаємодія із суміжниками тощо. Тобто сам комплекс — це лише інструмент, який не буде працювати без організації системи навколо нього.
— Ремонтопридатність: чи можна відремонтувати PONY або PIXEL у польових умовах, «на коліні»? Чи використовуєте ви стандартні комплектуючі (наприклад, від електровелосипедів чи агротехніки), щоб полегшити обслуговування?
— Багато вузлів та запчастин уніфіковано з автотранспортом або агротехнікою. Але електронні компоненти майже не мають нічого сумісного з електровелотематикою. З кожним НРК до ЗІПу постачаються найбільш уразливі компоненти на заміну, а також на складі завжди є всі інші компоненти для оперативного доставляння або ремонту.
Окремо хотілося б зазначити про ремонтні майстерні, яких, за досвідом спілкування із військовослужбовцями, їм дійсно не вистачає.
Саме тому, знаючи НРК зсередини, їх особливості, з нашою допомогою вже розроблені мобільні ремонтні модулі: мобільні ремонтні майстерні (модулі): RANCH 30, RANCH х 2, RANCH double, що призначені для ремонту та обслуговування наземних роботизованих комплексів та укомплектовані відповідною документацією та інструментом.
Питання їх впровадження та інтеграції залежить від виваженого рішення, адже за умови створення відповідної ремонтної інфраструктури ми можемо швидко еволюціонувати, швидко модернізувати та готувати НРК до різних місій.
А разом із тим — вивчати та переобладнувати трофейні НРК, вдосконалювати їх відповідно до умов бойової обстановки, погодних умов, пори року тощо). І в результаті наземні роботи стануть вогневою перевагою на українській землі, що сприятиме її найшвидшому визволенню від російських загарбників.
— Що, на вашу думку, сьогодні стримує масове застосування наземних роботизованих комплексів — виробництво, логістика, навчання чи доктрина?
Війна дуже швидко змінює пріоритети. Ще рік тому завданням для НРК була місія 3–5 км, нині 30–50 км, і це ще не кінець. На наш погляд, ще немає чіткого розуміння, як і в які роди військ мають бути інтегровані НРК.
Так само і є проблеми з розумінням, які НРК мають бути у війську. Тому треба якомога швидше ухвалювати рішення щодо інтеграції НРК та мобільних ремонтних майстерень у військо і створювати екосистему їх ремонту, щоб «паперові» питання були вирішені, і НРК, як і ФПВ, масово стали потрапляти туди, де вони потрібні.
— Яким ви бачите наступний етап розвитку наземних роботів — більша автономність, ройова взаємодія чи глибша інтеграція з сенсорними мережами поля бою? Чи з’являться на них системи РЕБ або важке озброєння? Чи побачимо ми в майбутньому об’єднання цих комплексів у «зграї»? Наприклад, PIXEL-розвідник веде за собою групу логістичних «Віслюків»?
— Дуже складно сказати. Що взагалі буде вважатися визволенням або захопленням територій за рік? Якщо на одного піхотинця може приходитися 2–3 FPV-дрони — і «кілзона» буде 20–30 км в обидва боки.
Бо нині НРК здебільшого виконують роль підтримки піхоти та частково її замінюють, але з таким розвитком БПЛА піхота може бути взагалі не потрібна. Найімовірніше, це будуть гібридні моделі застосування НРК та БПЛА, де НРК вже підтримуватимуть застосування БПЛА та стримуватимуть БПЛА противника або повністю замінять піхоту на ЛБЗ (за умови що з боку противника піхота залишиться).
Щодо моделей керування, то, звичайно, це будуть об’єднані системи зі штучним інтелектом, які переважно самостійно прийматимуть рішення на ураження або виконуватимуть логістичні місії.
Стосовно озброєння, то, на мій погляд, все залежить від формату противника. Ця війна вже довела, що навіть найпотужніший танк буде зупинено кумулятивним FPV за $500. Тому навряд чи ми побачимо артилерію на НРК, а ось «дронобійки» цілком можливо. Тобто війна дронів вже дуже близько.
Парк гусеничних роботів ЗСУ поповнив багатофункціональний НРК «Віслюк». Відео надав виробник
