«Зойць» і вирок «п’яному сусідові»: як ненависть до загарбників привела харків’янку до ордена княгині Ольги

Пункт управління важкими бомберами 38-ї окремої бригади морської піхоти захований поблизу звичайного населеного пункту. Без вивісок, без техніки під вікнами, без світла назовні.

Тут не маскуються «про всяк випадок».

— Противник активно полює на такі точки. Не шкодують ні ударних дронів, ні КАБів, — пояснюють одразу на вході.

Оператор важкого бомбера Nemesis на позивний «Зойць» зустрічає нас у цивільному. Це теж частина логіки. Міське маскування.

Вузький вхід — і простір різко стискається. Приміщення тісне, щільне, без «повітря». Але все зібрано під одну функцію: столи, монітори, пульти. Кожна річ — на своєму місці.

Світло — лише над робочими зонами. Решта — в напівтемряві.

Сам Nemesis тут не стоїть. Борт перебуває на позиції — ближче до району бойової роботи. Там його споряджають і готують до запуску. А звідси — керують.

Nemesis працює не по звичайному радіоканалу. Керування і відео йдуть через супутниковий зв’язок Starlink. Це дозволяє розносити позицію запуску і пункт управління — і підводити апарат ближче до зони роботи.

«Зойць» не починає з історій. Не пояснює, хто вона. Вмикає екрани, перевіряє канали, параметри, живлення.

— Тут ми керуємо бортом. І звідси приймаємо рішення в повітрі, — каже вона, не відриваючись від моніторів.

Звідси вона працює тоді, коли заходить задача — незалежно від години.

«Вони забрали занадто багато»

Поки Nemesis на позиції готують до роботи, у пункті управління з’являється кілька хвилин паузи. Не «перепочинок» — просто час, коли можна говорити, не відриваючись від екранів.

Саме в такі моменти «Зойць» пояснює, чому вона тут.

Вона з Харкова.

Говорить це коротко, без підводок. Але згодом стає зрозуміло: це не факт — це особистий мотив.

— Вони забрали занадто багато. Вони вбивають моїх друзів. Вони нищать мої міста. Мій Харків.

Потім додає порівняння, яке для неї закриває тему:

— Це якби п’яний сусід зайшов до мене в квартиру і сказав: «Все. Я тепер тут живу».

До керування Nemesis вона прийшла не одразу. До важких бомберів у неї були «крила» — розвідка й ураження. Тому перехід не став межею.

— Це не квантова фізика. Якщо є бажання і мотивація — всьому можна навчитися.

Про нагороду — орден княгині Ольги — згадує без паузи. Не як подію, а як факт. Розмова майже одразу повертається до того, що для неї важливіше.

— Уся техніка — розхідник. Усі дрони — розхідник. Це те, що можна компенсувати. Людей — ні.

Саме з цієї логіки вона й ставиться до важкого Nemesis — як до інструмента, який має взяти на себе частину роботи, щоб її не робили люди.

Як працює Nemesis: ручне керування, цілі й логістика

Коли надходить завдання, пункт управління переходить у робочий режим.

— Буває два вильоти за день. Буває п’ять. Буває десять. Це залежить не від плану, а від обстановки, — каже «Зойць».

Nemesis майже ніколи не працює «по шаблону». Вітер, волога, навантаження, рельєф, ворожа протидія — кожен виліт інший. Тому значна частина керування — у ручному режимі.

За час роботи вона давно перестала рахувати уражені цілі.

— Я перестала рахувати після третього танка. Подумала: ну все, три є — можна далі працювати.

Сьогодні Nemesis частіше працює по піхоті й укріпленнях.

— Зараз ми часто працюємо по будинках. Ми не бачимо, скільки їх усередині. Маємо дані розвідки або перехоплення: там сидить ворог.

Один із таких епізодів стався в районі Мирнограда.

Розвідка передала: у будівлі навпроти позицій морських піхотинців збирається група російських штурмовиків. Підготовка до атаки.

Nemesis одразу готують до роботи.

Результат стає зрозумілим уже з перехоплень.

— Чуєш, як хтось кричить у рацію: «Помогіть, я не можу вийти». Добре, що не можеш. Хай ти там і згниєш у тому підвалі, в якому тебе засипало.

По піхоті й будинках вона працює щодня. Танки — окрема історія.

— Я їх ненавиджу найбільше. І коли вдається забрати танк — це завжди окреме відчуття.

Для «Зойць» Nemesis — не лише про ураження. На частині напрямків наземної логістики більше не існує.

— Є ділянки, куди машиною вже не доїдеш. Туди або не пройти, або не вийти. І тоді лишається тільки повітря.

У цих умовах Nemesis працює як транспорт. Він може сісти. Не скинути з висоти, а саме сісти — обережно залишити вантаж і так само піднятися назад.

— Їжа, боєприпаси, медикаменти. Те, що не можна просто скинути. «Мавіком» таке не зробиш — воно розіб’ється.

Тому для частини підрозділів цей борт — не про зручність. Про можливість. Іноді — єдину.

Після цілі — наступне завдання

Цього разу пріоритетна ціль — логістичний вузол окупантів: ворожа переправа в районі Мирнограда. Завдання одразу диктує умову — потрібне максимальне корисне навантаження для Nemesis.

Ще на етапі підготовки стає зрозуміло: одним заходом переправу не закрити. Вага боєкомплекту, дистанція маршруту й погодні умови з’їдають ресурс. Це не питання «як полетить». Це питання фізики.

Рішення ухвалюють ще в пункті управління: працюють у два вильоти.

Перший — захід і скид. Після нього борт одразу розвертають назад. Поки Nemesis іде на позицію, там готують наступне навантаження. У пункті управління «Зойць» перераховує маршрут і параметри — під іншу вагу і змінені умови.

Другий вихід у небо відбувається вже пізньої ночі. Другий захід — другий скид. Після нього переправа виведена з ладу, логістика окупантів на цій ділянці зірвана.

Для «Зойць» це вже шоста доба в одному режимі. Тут не відраховують «зміни» — лише паузи між розрахунками.

Вона не міряє війну емоціями чи втомою. Тут інші одиниці: вага навантаження, дистанція маршруту, стабільність зв’язку.

Коли завдання виконано, у пункті управління не ставлять крапку. Просто закривають одне вікно й відкривають наступне.
На екрані з’являються нові координати.
І Nemesis знову готують до роботи.

фото автора та з особистого архіву військової