«Хамві» буквально влетів у посадку: історія шаленої Новорічної ночі розвідника на позивний «Сніг»

Кров, бруд та навіжені найманці з ПВК «Вагнер», що штурмують твою посадку — це й близько не те, що сподіваєшся пережити на зимові свята.

Проте саме з усім цим й довелося стикнутися напередодні Нового року розвіднику Віталію на псевдо «Сніг», який на той час служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.

Як згадує наш герой, усе почалося 30 грудня 2023-го, коли він отримав завдання зайняти лісосмугу в районі Соледара та якомога довше стримувати наступ «вагнерівців».

Поповнивши дорогою боєкомплект, закарпатські розвідники рушили до Костянтинівки, де на той час дислокувався їхній підрозділ, адже для виконання подібних завдань необхідна ретельна підготовка.

— Заповзаємо до хати. Нас радо зустрічають решта хлопців та німецький волонтер Бен. Будучи проїздом у Краматорську, він розвозив медикаменти, поки не зламалося авто. Так він ненароком став членом нашої розвідгрупи. Бен був одним з небагатьох, хто реально чекав на Новий рік та планував його святкувати. Його макітру прикрашав різдвяний капелюх, який був у хаті єдиним маркером, що нагадував про наближення свята. А його кулінарні витвори завжди тішили наші спорожнілі шлунки, — описує Віталій атмосферу, що панувала тоді в їхньому помешканні.

Уже близько першої ночі 31 грудня «Сніг» разом зі своїми побратимами займався підготовкою зброї та спорядження, тоді як колишній парамедик бундесверу Бен завзято просився разом з ними на завдання. 

Втім, попри всю свою наполегливість, німець отримав ввічливу відмову, оскільки в «Хамві» розвідників вже не було місця.

— О третій ночі вдалося відійти до корткочасного сну, а вже о п’ятій «Хамві» хрюкотів своїм холодним двигуном, а ми хутко вантажили все необхідне. Щоб хоч щось нагадувало про наближення свята, на заміну сухпаю пішов вечірній кулінарний витвір Бена — паста із соусом «Суго», — згадує Віталій.

Канонада зустріла бійців 128-ї бригади вже на підступах до визначеної точки, а звуки стрілецького бою з наближенням ставали все чіткішими та зловіснішими.

«Хамві» завзято гріб колесами зимову багнюку, риючи в ній власну колію, проте екіпаж ні на мить не сумнівався у можливостях свого сталевого звіра.

— Машину носило, вело майже боком, але ми впевнено просувалися вперед. Ще вчора пуста посадка вже кишіла новоприбулою піхотою. Військові обладнували позиції. Копали, маскували. «Ігнор» виліз у люк і підготував до бою наш трофейний ПК. Наступна посадка через поле — наша точка, — розповідає Віталій, знову повертаючись думками до тих подій.

Коли «Хамві» розвідників минав позиції суміжників зі стрілецького батальйону, бій з «вагнерівцями» вже був у самому розпалі.

Всі добре розуміли, що діяти треба швидко. Тим паче, що довкола почали почергово прилітати ворожі 152-мм та 120-мм снаряди.

— Тисну на газ. «Ігнор» зверху за кулеметом готовий першим косити ворога на своєму шляху. Їду навпростець і буквально влітаю в посадку, яка вже веде бій по краях, стримуючи «вагнерівців». «Хамві» ламає хащі, під колесами хрустить гілля. Швидко розосереджуємось, — продовжує «Сніг».

Завдяки злагодженості підрозділу підготовка до бою, за його згадками, зайняла лічені хвилини. 

«Ігнор» підіймає свій «мавік» та вже за мить доповідає: «Бачу трьох. На Т-образці перевдягаються в нашу форму. Дистанція 800–1000 по прямій. Спостерігаю вище по посадці покинуту «копійку» (БМП-1), поруч росіяни. Дистанція — 300 метрів вище».

— «Художник» не гаючи часу наводиться на ворога, що перевдягається, і випускає перші три гранати з МК-19. «Гиря» з «Нестором» наводять трохи вище АГС-17, щоб вразити противника біля «копійки». Мені ж випало за честь спробувати в дії протипіхотні «карандаші» до РПГ-7. Постріл. Вибух у посадці. Рацію розриває радісний крик «Ігнора», — ділиться Віталій своїми спогадами.

А далі вся позиція буквально загула. Наростаючий темп підхопили і суміжники. Все навколо ожило і заграло новими барвами.

Аж раптом до наших розвідників крізь зарослі продирається молодий офіцер. На вигляд років 25, в окулярах. Форма нова, проте руки всі в крові. На лобі рясний піт.

Крізь збите дихання він пояснив, що терміново потрібен транспорт для евакуації важкопораненого, через що «Сніг» опинився перед серйозною дилемою.

Кидати своїх хлопців у розпал бою йому зовсім не хотілося, проте і залишити напризволяще бійця він не міг. Той стікав кров’ю, і часу було обмаль.

Тверезо оцінивши ситуацію, Віталій прийняв складне, проте вкрай необхідне на той момент рішення — рятувати пораненого.

— Хлопців залишив тримати бій. У самого щемило серце, адже всі як рідні. Динаміка бою шалена і, якщо треба буде терміново відходити, то вони без транспорту можуть опинитися в пастці. Молюся, прошу Всевишнього дати сил та удачі нам усім. Ще хоч раз. Свята ж на носі… Хутко завантажили пораненого. По рації вийшов на медевак, доповів, що здійснюю евакуацію важкого. Обирав той самий шлях. Навпростець, — зазначає «Сніг».

Мотор «Хамві» під час прориву ревів так, що майже заглушав канонаду артилерії, згадує Віталій. Машину то кидало юзом, то розвертало впоперек, а сам розвідник боявся, що проорана земля зрештою всмокче бронеавто та вже не дасть вирватися.

— Наші медикині — найкращі у Всесвіті, — констатує Віталій, — Валькірії, які завжди поряд. Оберігають воїнів, лікують, відновлюють. По радіозв’язку скоординувалися і зустрілися майже на околиці Соледара. Настя та Оксана — тендітні й мужні. Нам усім є чого в них повчитись.

Зустрівшись із дівчатами, він та ще кілька бійців переклали пораненого до кузова евакуаційного Mitsubishi L200 та залишили в турботливих руках бойових медикинь.

Проте розслаблятися було зарано, адже решта розвідників продовжувала бій за лісосмугу, щосили стримуючи ворожу навалу. 

Час спливав. Тому, коли на зв’язок вийшов «Ігнор» та повідомив, що противник вже на одному з країв посадки, для Віталія це було наче удар електрошоком.

— Мчимо назад, тримаючись уже напрацьованого маршруту. Хлопаки за час моєї відсутності встигли пошинкувати та відкинути «вагнерівців», проте «мавік» було втрачено. Далі коригували та спостерігали через бінокль. Навалювали туди, де був рух і хруст гілок. Боєкомплект до МК-19 закінчився, — продовжує Віталій.

Втім, зусилля наших захисників зрештою дали свій результат, і, коли ворожий наступ на деякий час пригальмував, доля нарешті подарувала їм можливість трохи перевести подих та хоча б на мить згадати про наближення Нового року.

— Якраз під час заряджання залишків боєкомплекту встигли насолодитись холодною пастою із соусом «Суго», яку нам дав із собою Бен. Запивали холодною колою, хоча дуже кортіло чогось теплого… Ще кілька годин — і люди святкуватимуть Новий рік. Люди бажатимуть один одному всього найкращого, а ми під покровом темряви, без фар, покладаючись на «нічник», самого Бога та наш «Хаммер», від’їжджатимемо з позицій, — пригадує «Сніг» завершення місії.

І хоча наступний новий рік Віталію знову довелося провести на фронті, у 2025-му в нього нарешті з’явилася можливість зустріти зимові свята у родинному колі. Шанс на те, що всі його тривоги, хай і ненадовго, розчиняться серед блиску новорічних прикрас та дружнього гомону. Адже саме мить щастя в обіймах близьких тобі людей і є однією з тих цінностей, за які варто боротися.

Фото і відео з особистого архіву героя