«Човен розколовся, а до берега 20 км»: як операція на Зміїному змусила «Тюра» з’їсти російський сухпай

Якщо ти відчуваєш себе воїном, твій шлях — це постійна боротьба. Це служіння, попри небезпеки, сумніви та втому.

Хай навіть тобі випало стримувати російську орду, що пре на Київ, не рахуючись із втратами. Хай навіть хвилі Чорного моря розкололи твій човен навпіл, і ти опинився серед шалених хвиль за десятки кілометрів від берега.

Відчувши поклик, що звучить десь у глибині серця, воїн невідступно йде до своєї мети, адже від його рішучості та відданості своїй справі можуть залежати не лише життя побратимів, а й доля цілого народу.

Саме такий шлях і обрав для себе «Тюр» — командир інженерно-саперного підрозділу «Ковалі Любарта» 20-ї бригади «Любарт» 1-го корпусу НГУ «Азов».

«Було багато трупів ворога. Параду в Києві в нього не було…»

Свій позивний «Тюр» обрав на честь бога війни, честі та провісника перемоги з давньоскандинавської міфології.

— Частину першого року війни я проводив на морі і відчував себе як справжній вікінг. Тому що так само як козаки, вікінги — це спосіб життя. Ще задовго до повномасштабного вторгнення я вже зробив свій вибір, ставши на цей шлях, шлях воїна, — ділиться український офіцер.

А перші кроки в цьому напрямі наш герой зробив ще в юності. Як згадує «Тюр», все почалося зі спорту та фанатського руху.

— Коли почався Майдан, однією з рушійних сил там були саме ультрас, які потім стали першими добровольцями, стали першими топовими підрозділами, які виконували бойові завдання на Сході. У той час мені було 14–15 років. Я займався спортом, ходив у волонтерський центр. Все починалося з того, що ми просто плели сітки, допомагали військовим, чим могли. Водночас відвідував різні спортивні секції і військові вишколи, — згадує «Тюр».

Після цього майбутній воїн якийсь час жив за кордоном, проте врешті вирішив повернутися, оскільки вже тоді відчував наближення бурі.

— Навчався в Польщі, але зрозумів, що це не моє. Я хотів жити у себе в державі. Тож повернувся, і через якийсь час пішов на службу. Я знав, що треба готуватися, знав, що рано чи пізно почнеться масштабна війна. І за день до широкомасштабки я якраз був на навчаннях. Служив у підрозділі, який базувався в Києві, тож перебував саме там, коли зустрів ворога. Працювали в групі спеціального призначення, розміновували, заміновували певні ділянки, — розповів боєць.

Перші свої завдання «Тюр» виконував у районі села Мощун Бучанського району, де українським захисникам довелося стримувати навалу російських загарбників, що вперто сунули на Київ, впевнені у своїй швидкій перемозі.

— Там проводили контрдиверсійні дії, розвідувальну роботу. Дуже багато підрозділів було насправді в Мощуні. І ССО, і підрозділи ГУР… По суті, всі робили роботу злагоджено. Були, звичайно, проблеми у взаємодії, тому що, самі розумієте, дуже багато підрозділів на одному напрямку. Тому, наприклад, зараз і створили корпуси, щоб спростити систему взаємодії. А тоді все було доволі хаотично, проте зі своїми завданнями всі успішно впорались. Було багато трупів ворога. Наші групи за час виконання завдань нікого не втратили, — зазначає «Тюр».

Як виявилося, самовпевненість противника зіграла з ним злий жарт, оскільки росіяни виявилися не готовими до такого запеклого спротиву з боку вмотивованих українських бійців.

— Вони (ворог — ред.) розраховували зовсім на інший сценарій, і вони вже готувалися до параду в Києві, але параду в Києві в підсумку не було. Тому що народ згуртувався, і велика кількість добровольців ринула до лав Сил оборони. Багато людей почали допомагати на всіх рівнях і згуртувалися в один кулак, який дав відсіч одній з найчисленніших армій світу. Згуртованість народу — це найголовніше, — констатує український захисник.

«Човен розколовся майже навпіл. До берега залишалося 20 кілометрів»

Як виявилося, вищезгадані події були лише прологом до багаторічної невтомної боротьби. З того часу «Тюру» довелося попрацювати на багатьох ділянках фронту. Було і визволення Херсона, і висадка на Лівобережжі, і численні сутички з ворожими силами на Запоріжжі, проте найяскравіше у його пам’яті закарбувалися десантні операції на острові Зміїний.

— На той момент я вже змінив підрозділ і перебрався на моря. Моє завдання було провести розмінування, завести групу, провести зачистку, закріпитися, зняти російський прапор. Була дуже велика мотивація. Ми пересувалися на човнах. Не гелікоптерами, а на звичайних човнах, типу рибальських. Це був унікальний для мене досвід, тому що я на морі ніколи не працював, і навіть не плавав на човнах у морі. Я вже мовчу про виконання якихось бойових завдань з висадкою. Для мене це було щось нове, — каже «Тюр».

Завдяки нашим бійцям на Зміїному знову замайорів український прапор. Проте під час одного з наступних завдань вони помітили, що синьо-жовтий стяг пошкоджено негодою, і просто не змогли цього так залишити.

— Ми його змінили через певний час. То було вже ближче до осені. Тому що постійні вітри на морі, і він псується. Ми якраз там виходили на ще одне завдання. Повісили новий прапор, а старий тепер у моєму місті, тому що в нього є своя історія. Я підписав його разом зі своїми побратимами і подарував місту, — зазначає боєць.

Згадуючи про своє перебування на Зміїному, «Тюр» зазначає, що йому особливо запам’яталися мешканці острова, зокрема чорне кошеня, яке хлопці забрали звідти та передали під опіку командира.

— Просто там було багато котів, але був один, який наймолодший, найменшенький. І там ще, насправді, не тільки коти були, там ще і півні бігали, і кури бігали. Я не знаю, звідки вони взялися. Ми постійно, як були на завданнях, то підгодовували їх, — ділиться він своїми спогадами.

Утім, далеко не все під час цих операцій було так райдужно, адже одного разу наш герой потрапив разом зі своїми бійцями у справжню халепу.

— Звичайне було завдання, власне, як і низка інших. Просто ми потрапили у дуже серйозний шторм. У чорному морі хвилі йдуть доволі хаотично, одна більша, друга менша… Ми повертались після завдання і в нас почало тонути судно. Човен розколовся майже навпіл. У нас була надувна шлюпка, тому ми перебралися на неї, коли зрозуміли, що вже тонемо. До берега залишалося 20 кілометрів. Пересіли в шлюпку, забрали все необхідне, особисту зброю, і понад дві доби залишалися у відкритому морі, — згадує «Тюр».

Зрештою, через брак їжі бійцям довелося розкрити російські сухпаї, які вони взяли як сувеніри для волонтерів, проте найбільшою проблемою для них виявився дефіцит питної води.

— Спочатку навіть була думка в командування, що ми загинули. Але дивом ми все ж зуміли вийти на зв’язок. Ми скористалися димами, це помітив вертоліт, і через певний час нас нарешті забрали. Ми на той час були вже кілометрів 70 від берега, — додає військовий.

«Є різноманітні технології. Нехай це буде для ворога сюрпризом»

Розмірковуючи про те, як за останні чотири роки з початку широкомасштабного російського вторгнення змінилась війна, «Тюр» зазначає, що головною інновацією стали безпілотні системи.

— Війна вже, напевно, дуже багато разів змінювалася. Вона кожні три місяці змінюється. Такий переломний момент настав, коли активно почали використовувати безпілотні системи, застосовувати БПЛА на тактичному рівні. Коли масово з’явилися розвідувальні дрони. Вони були на початку війни, але це були одиночні варіанти. Потім з’явилися вже скиди. І після цього пішли перші FPV.

Нині в цій війні використовується вся доступна зброя, крім, хіба що, ядерної. І всі нові технології, які з’являються, вони з’являються саме на полі бою в Україні. Під усі ці реалії треба швидко адаптуватися. Тільки постійний розвиток, постійне удосконалення веде до якогось певного результату.

Багато кажуть, що противник рухається вперед, але давайте почнемо з того, якими втратами він платить за кожен клаптик землі, скільки втрачає особового складу. Це і знищена техніка, і особовий склад. Те, що зараз противник десь просувається, то він просувається завдяки тому, що зазнає колосальних втрат, — констатує командир «Ковалів Любарта».

За словами «Тюра», головними принципами, якими він керується у своїй повсякденній роботі, є вдосконалення та згуртованість, адже саме це і є запорукою успіху.

— Ми багато що зараз робимо. Це можуть бути стандартні для інженерно-саперних підрозділів заходи, але з нестандартним підходом. Ми адаптуємося до реалій війни, тому нам доводиться застосовувати нові розробки, нові технології. Взагалі наша тактика змінюється. І ефективність від цього зростає. Тому що, якби ми працювали за принципами, які були до повномасштабної війни, то, я думаю, що вже б 10 разів стерлися. А так ми адаптуємося до цих реалій, які сьогодні є. І адаптуємося ефективно, — пояснює український офіцер.

Саме тому «Ковалі Любарта» стараються йти в ногу з часом, використовуючи у своїй повсякденній роботі найсучасніші розробки та найсміливіші ідеї.

— У 2022-2023 роках я міг ходити розмінувати або замінувати ті чи інші ділянки фронту, почуваючись доволі вільно. Але тепер, з великою кількістю дронів, розвідувальних БПЛА, це вже майже нереально робити вдень, і навіть вночі доволі складно.

Проте нині це все можна робити дистанційно. Завдяки роботизованим комплексам, завдяки БПЛА. Дистанційно замінувати, дистанційно розмінувати, не відправляючи на ті чи інші небезпечні ділянки фронту людей.

Ми можемо мінувати не тільки передній край, а й логістичні маршрути противника. Коли ворожа техніка починає постійно підриватися, пересування сильно ускладнюється. І це для ворога створює великі проблеми.

Народ України нам із цим допомагає. Наприклад 3D-друкарні, які роблять для нас необхідні деталі, які ми просимо. У нас є фахівці з 3D-моделювання, програмування. Є різноманітні технології. Тому те, що було до 2022 року, і те, що ми застосовуємо тепер, — це небо і земля.

Але нехай для ворога це залишається секретом, з яким він ознайомиться вже на передовій. Це буде для ворога неприємним сюрпризом, — запевняє «Тюр».

Фото автора та з особистого архіву військовослужбовця