“Пропонували службу в Росгвардії”: чемпіон світу з пауерліфтингу, нацгвардієць Артем Туряниця про 3,5 роки полону

3,5 роки пробув у російському полоні чернігівець, головний сержант Національної гвардії України Артем Туряниця. Потрапив туди у перший день повномасштабного вторгнення, коли ніс службу на Чорнобильській АЕС. Після відходу росіян їх забрали на територію Білорусі, а звідти – до Росії, де понад рік був у Новзибківському СІЗО, потім – у Донській колонії. Каже: ставленням росіян до українських полонених нормальним назвати було важко: за день їм могли дати поїсти лише шматок хліба і бити без приводу, коли заманеться.

Артема, чемпіона світу з паверліфтингу, майстра спорту міжнародного класу, росіяни намагалися змусити підписати контракт із Росгвардією. Робили це різними способами, найчастіше – застосовуючи силу. “Проте в них нічого не вийшло”, — каже Артем.

Маючи застої в ногах і травму спини, через яку він довго не міг пересуватись самостійно, Артем не втрачав віри у повернення додому. Каже: головне – спілкуватись зі своїми побратимами.

Про роки в неволі та повернення до спорту, як вагомої частини його життя, Артем Туряниця розповів Суспільному.

Лютий 2022. Чорнобильська АЕС

24 лютого Артем Туряниця прибув із напарником на пост. Тоді почули перші вибухи, звук літаків та безпілотників над головою.

“Коли ми прийшли в укриття, то нам змінили наші позиції і сказали, що чекаємо наступу. А чого саме чекати, ми ще не знали. Я був на другому поверсі, ми зайняли оборону, і до нас під’їжджає танк. Коли він направився на нас, ми були готові, що нас вистрілять і ми, так би мовити, закінчимо свою службу. Але через деякий час звідти вийшли люди всі в чорному, без розпізнавальних знаків, покликали командира частини».

Після розмови з командиром, хлопці здали зброю та пішли в укриття, згадує Артем. На вулицю тоді виходити не дозволяли, але при цьому була можливість вільно пересуватись у приміщенні, телефонувати рідним. З часом мобільне покриття почало зникати, розповідає військовий, тож телефонували рідним через стаціонарний телефон.

“30 березня зателефонував ще додому, спитав як справи, і сказав, що наступного дня передзвоню. Але вже передзвонити не зміг, тому що нас о 9-й ранку вивели і забрали”.

Новозибків. Донське

Артема разом із його побратимами спочатку повезли до фільтраційного центру в Білорусь, через три дні посадили в автозаки та повезли у СІЗО до Новозибкова, де Артем пробув понад рік. Ставлення до них було складно назвати людським.

“За день, бувало, ми могли з’їсти тільки шматочок хліба і на тому все закінчилося. Зранку в нас починаються «фізичні процедури», як їм забажається: палиці або шокери, або ще щось. І так до самого вечора продовжувалося. Без приводу. Якщо привід був, то тоді було ще гірше”.

З травня 2023 року Артема Туряницю разом з іншими полоненими перевезли в інше місце ув’язнення у Донському.

“Нам сказали, що нас планували на обмін, але потрапили туди не всі. І оскільки наша країна не хоче нас забирати, то нас перевезли в наступне місце. Це було постійним поясненням, чому нас тримають так довго”.

Пропонували російське громадянство та контракт із Росгвардією

Артем згадує, що декому з полонених військовослужбовців та цивільним пропонували російське громадянство.

“Комусь спокійно, комусь з натиском, щоб вони переходили на їхній бік. Коли пропонували мені підписати контракт з Росгвардією, вони були налаштовані дуже агресивно. Мабуть, коли дізналися, хто я такий, то дуже наполегливо хотіли, щоб я залишився в них, служив і тренував росгвардійців. Але в них нічого не вийшло”.

Це тривало упродовж чотирьох місяців. Щоразу після відмов Артема на нього чекав шокер та побої.

“Коли вони збираються докупи, то в них наче біси вселяються. Вони починають до нас агресивно ставитись. А коли по одному заходять, то це все спокійно, адекватно: «ти будеш підписувати?», відповідаю: «ні, не буду». Каже: «а чому?». І я спокійно йому пояснюю, а він нормально ставиться до цього”.

Перебування у камері

Артем Туряниця розповів, що розмовляти зі своїми можна було лише пошепки. У камері, розрахованій на чотирьох людей, було шестеро полонених. Місце аби пройти в туалет, помити руки, а з двох боків – камери відеонагляду.

“Між собою говорили про все: і про машини, і про роботу… Все, що може спасти на думку, обговорювали кожного дня тільки заради того, щоб не мовчати. Тому що було пару періодів, коли день-два мовчиш, «накривало» потроху”.

Говорили у камері й про обмін: адже за час перебування в ув’язненні Артем каже, що приблизно розуміли, коли він може бути. Адже тоді помічали зміни у ставленні до полонених та наполяганні у швидкому зборі ув’язнених. Втім, за словами військового, не всі дочекались повернення додому.

“На жаль, в нас були такі військовослужбовці, як Іван Рой, Валерій Олексієнко… 24 січня 2024 року почали збирати людей, готувати. А за кілька днів з нашої камери забрали чергового. Він повернувся і розповів, що 24 січня був обмін, міняли понад 100 людей, було два літаки, один літак збили. Це був той літак, в якому були військовослужбовці, які звільнялися з нашого місця утримання. У цих списках були й вони”.

Втрата здоров’я

Артем після полону лікує ноги та спину. Каже, в них досі застої від тривалого перебування стоячи. Пересуватись же колонією можна було лише з нахиленою вперед спиною, обличчям вниз і бігом.

“І, як пам’ятаю, 3 березня 23-го року ми вибігали в баню, я впав зі сходів, і до цього року самостійно не ходив. Зараз в мене проблема зі спиною, вона не може адаптуватися до навантаження. З цим є певні проблеми. Будемо лікуватися”.

З ліків Артем отримував лише знеболювальні. Якщо ж у росіян не було настрою – могли завдати ударів палицею або ж чимось іншим.

Листи та один дзвінок

“У 2022 році я написав дозвіл, щоб мені дали спілкуватися через листи з матір’ю. І написав одразу ж перший. Відповідь я отримав у 23-му восени. І потім ще було в мене шість листів, які я від неї отримав. А зателефонувати дали 29 листопада 2023 року”.

За словами Артема, того дня до них прийшли представники цивільної організації, які, відібрали кілька полонених і дали їм можливість зателефонувати додому.

Тоді єдина телефонна розмова з матір’ю військового тривала близько п’яти хвилин: Артем почув, що вдома всі живі, здорові та сказав, що у нього все нормально і він хоче додому.

Обмін

24 серпня 2025 року, в День Незалежності, Артем Туряниця повернувся додому, провівши 3,5 роки в полоні. Цей шлях в Артема розпочався 21 серпня.

“Пройшла перевірка і ми вже готувалися до вечері. І з другого поверху почали збирати людей, готуватись на виїзд. Дійшли до нашої камери, відчиняють, називають прізвища. Ближче до ночі посадили в машини, вивезли на аеродром. Сказали «чекайте». А чого чекати – невідомо. Так проходить день, другий. Потім до нас приходить їхній старший, каже: «ви тут знаходитесь, тому що ваша сторона вас не хоче забирати». За цей час ми думали, що нас вже готують перевозити в інше місце. Але, все ж таки, 24 серпня підігнали літак, нас повантажити та привезли на територію Білорусі. Коли вийшли та побачили ці «швидкі» з білоруськими номерами, видихнули, бо розуміли, що їдемо додому”.

Першим в Україні Артема Туряницю зустрів його друг Олександр Михайлов.

“Так, як це було, я вам словами не передам. Це було дуже приємно, радісно, що з перших років вдома мене вже зустрічають друзі”.

“Спорт був, є і буде завжди”

Артем Туряниця в Україні вже майже два з половиною місця. Він продовжує лікування. Повертатись до попереднього життя йому допомагають друзі та рідні, які постійно поруч.

“Я постійно з кимось знаходжуся, тому я дуже швидко адаптувався до цього життя і мені, в принципі, так само комфортно, як і було до полону”.

До спортивної зали військовий повернувся за два тижні після обміну. Артем каже, що спочатку не виконував ніяких вправ – просто насолоджувався перебуванням там.

“Спорт для мене – це… Я живу цим. І в будь-якому разі до нього повернуся. В яких параметрах він буде, я ще не знаю: може, це залишиться тільки паверліфтинг, може, я ще в багатоборство перейду. Як здоров’я дозволить. А щодо служби: на 100% ще не знаю, чи повернусь. Але спорт – не обговорюється: він був, є і буде завжди”.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.