Ніжинський краєзнавець Сергій Зозуля – про цікаві факти з історії рідного Ніжина, професійний погляд на музейну справу і розуміння нами, українцями, своєї історії

Цікаві факти з історії
рідного Ніжина, професійний погляд на музейну справу і розуміння нами,
українцями, своєї історії – про все це ми говорили з Сергієм Зозулею, завідувачем
відділу Музей історії міста Ніжина Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана
Спаського, гостем рубрики #Обличчя_громади_Ніжина.      

 

Вибір фаху історика

 

Один із чинників вибору
на користь історії – викладання цього предмету в моїй рідній школі №2 учителькою
Кривець Оленою Анатоліївною. А далі було навчання у Ніжинському державному
педагогічному інституті на історико-філологічному (після реорганізації – історико-правознавчому)
факультеті, рік роботи на кафедрі історії України, аспірантура і фахові
дослідження з української історіографії 20–30-х років ХХ ст. Майже 20 років
працював у Центрі пам’яткознавства НАН України і Українського товариства
охорони пам’яток історії та культури. У 2019 році Центр було ліквідовано, і я
повернувся до Ніжина, де знайшов роботу за фахом: спочатку на посаді наукового
співробітника, а згодом – завідувача відділу Музей історії м. Ніжина
Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Сфера наукових інтересів
протягом останніх 30-ти років – історія Ніжина, зокрема історико-культурна
спадщина рідного міста.

 

Кількість цих пам’яток у
місті?

 

До Державного реєстру
нерухомих пам’яток України внесено більше 200 – як національного, так і
місцевого значення. Для українського міста з радянським минулим і 70-тисячним
населенням – це немала цифра. До того ж треба врахувати, що на території
сучасного Ніжина ще є майже 200 об’єктів, які можуть претендувати на отримання
статусу пам’ятки. А ще майже сотня є елементами фонової забудови міста протягом
різних періодів його історії. Якраз історична фонова забудова – це найцікавіше
й найбільш привабливе, адже вона відображає певну епоху. Хоча ці будиночки,
здебільшого житлові, які й досі використовуються за первісним призначенням,
самі собою не мають визначної історико-культурної цінності, але сукупно вони
формують незабутній і неповторний дух древнього міста загалом, його історичних
районів…

 

Зазначу, що наукові
пам’яткознавчі студії завжди переплітаються з практичним аспектом: завдання не
лише вивчати, зберігати й охороняти пам’ятки, але й розумно, не шкодячи ані
самим пам’яткам, ані їх комплексному сприйняттю, використовувати передусім як
важливу туристичну складову. Саме неповторна аура, присутність давньої історії
у різних куточках нашого міста – це найбільший туристичний магніт для гостей
Ніжина.

 

Чим ще приваблює гостей
наше місто?

 

По-перше, на сьогодні
Ніжин уже досить відоме місце на туристичній мапі України. За останні 10–15
років спільними зусиллями багатьох зацікавлених сторін – наш музей, міська
влада, Ніжинський університет, громадські організації, а також завдяки
різноманітним проєктам наше місто, як кажуть, почало «розкручуватися». І ця
постійна й планомірна підтримка зацікавленості нашим містом має продовжуватися,
щоб вона переростала у поїздку до Ніжина. 

 

По-друге, місто дуже
вдало розташоване. Воно виникло як переправа на болотистій місцевості і завжди
було, як зараз модно говорити, хабом. Цьому й досі сприяють залізничний вузол і
привабливе автомобільне сполучення. Через Ніжин у XVII-XIX ст. проходили дві
надважливі транспортні магістралі:  поштові тракти з півночі на південь та із
заходу на схід (як наслідок – у місті збережений єдиний в Україні комплекс
поштової станції, усередині однієї з її будівель діє унікальний музей «Поштова
станція», і зараз це відділ нашого музею). 

 

До того ж маємо зручну
віддаленість від столиці України, що робить Ніжин – вкупі з великою кількістю
пам’яток, наявною інфраструктурою, культурними атракціями тощо – майже
ідеальним місцем для т.зв. туру вихідного дня, а також поїздок на вікенд. А
столиця завжди була основним «постачальником»
відвідувачів на вихідні в межах розумної досяжності навколо – на відстань до 200 км.

 

Історія музейної справи у
Ніжині

 

Наш відділ Музей історії
міста Ніжина – найстаріший у Ніжинському краєзнавчому музеї, який відкрили (як
і сам сучасний музей) у 1967 році. Але музейна справа у Ніжині зародилася
задовго до цього. На початку 1900-х років відкрився музей М.В. Гоголя – він розташовувався
в окремій кімнаті у стінах Ніжинського історико-філологічного інституту князя
Безбородька. У 1920 р. завдяки зусиллям Володимира Лесючевського там-таки, у
стінах сучасного Гоголівського корпусу НДУ ім. М. Гоголя було відкрито перший у
місті публічний музей. Незабаром естафету музейної справи перехопив Іван
Спаський – у майбутньому всесвітньовідомий історико-нумізмат і музейник, який
долучився до створення й був першим директором Ніжинського окружного музею. Цей
музей розпочав приймати відвідувачів у 1927 р. і розміщувався в залах колишньої
інститутської церкви (зараз актова зала Гоголівського корпусу НДУ ім. М.
Гоголя). Але в 1934 р. радянська влада музей закрила, звинувативши у
пропагуванні «буржуазного націоналізму», експонати були розпорошені – жодного з
них у Ніжині не залишилося. Майже три десятиліття Ніжин залишався без місця, де
зберігається його історія. Лише наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років
небайдужі мешканці Ніжина, насамперед творча інтелігенція, які прагнули
відродити музейну справу в місті, розпочали роботу зі створення нового музею.
Зазначу, що певну консультаційну допомогу надав уже згадуваний Іван Спаський,
який тоді вже був маститим ученим, визнаним фахівцем-музейником.

 

Між іншим, знаєте, де
спочатку планували розмістити новий ніжинський музей? У Покровській церкві.
Потім було обрано історичну будівлю початку ХХ ст. на
вул. Батюка – житловий будинок ніжинського міщанина О. Самойловича. До
влаштування музею тут розташовувалися служби (якщо не помиляюсь, вузол зв’язку)
у структурі міського відділу міліції. Відкритий для відвідувачів восени 1967 р.
Ніжинський краєзнавчий музей спочатку складався лише з одного відділу. В 1972
р. відкрили відділ природи (зараз – відділ Музей природи Приостер’я). З часом
додавалися й інші відділи, на сьогодні їх уже сім…

 

Розкажіть про ваших колег
і роботу відділу

 

Мої колеги – це наукові
співробітники Роман Авраменко й Оксана Степанова, а також музейний доглядач
Олена Понька. (До речі, найбільш поважний музейний працівник у Ніжині – має
більш ніж 40-річний стаж роботи в музеї!) Наша робота за останніх 5–6 років дуже
змінилася. До 2020 року (початку епідемії ковіду) ми працювали над збільшенням
потоку відвідувачів і просуванням Ніжина як туристичної родзинки України.
Завдання на сьогодні – забезпечення роботи музею в умовах, коли потік
відвідувачів значно скоротився. Ще одна з особливостей нашої діяльності в цей
період – помітне збільшення уваги до просвітницької роботи в різних її проявах:
імпрези, майстер-класи, квести тощо; часто з розважальними елементами. Значна
кількість відвідувачів зараз – діти, тож елементи гри значною мірою
допомагають. Також упродовж останніх 4–5 років ми помітно активізували
науково-дослідну роботу. Зокрема, співробітники відділу беруть активну участь у
реалізації дуже амбітного проєкту зі створення універсальної енциклопедії
«Ніжин» – такого собі кодексу знань про історію, культуру, природне середовище
тисячолітнього міста над Остром.

 

Також є розуміння, що в
сучасних реаліях потрібно змінювати концепцію сприйняття і презентації історії
Ніжина. Ми працюємо над переосмисленням й оновленням експозиції нашого відділу
і за останні кілька років
переформатували експозицію кількох експозиційних зал. Наприклад, період ІІ
Світової війни й участь у її подіях ніжинців – це загалом 6 років, у т.ч. рівно
2 роки нацистської окупації міста – ще з радянського часу був представлений у
дусі тогочасної ідеології. Зважаючи на надважливе значення цієї війни для
радянської пропаганди, ці 6 років охоплювали аж 2,5 експозиційні зали (з 6
наявних) відділу. Водночас експозиція, яка відображала історію Ніжина
києворуського часу, польсько-литовської та козацької доби, охоплюючи майже 800
років, розміщувалася лише в одній залі! Проте це й не дивно – звичайна практика
для музеїв радянської доби, зокрема місцевих краєзнавчих, де основна увага мала
акцентуватися на соціально-класовій боротьбі, розкритті історичних процесів, що
відбувалися за існування радянського влади, все інше мало бути лише тлом,
поданим у потрібному ракурсі. Багато «незручних», а то й небезпечних тем
замовчувалися – їх присутність у музейних експозиціях або не допускалася
(Голодомор, політичні репресії), або викривлювалася, інколи аж до карикатурності
(українське козацтво, український повстанський рух доби Української революції
1917–1921 років і періоду ІІ Світової війни). Зараз ми намагаємося це змінити
відповідно до сучасного розуміння історичних подій і явищ.

 

Звісно, оновлення
передбачає також ремонт приміщення, заміну експозиційного музейного обладнання на
більш сучасне, встановлення відповідного освітлення тощо. Наприклад, для
експонування нумізматичної колекції музею потрібно спеціальне збільшувальне
обладнання, якого у нас немає. Багато з експонатів потребують спеціального
температурно-вологісного режиму як у експозиційних залах, так і безпосередньо ув
експозиційних вітринах.

 

Дуже важливо пам’ятати,
що будь-який музей має не лише показувати експонати, але й зберігати їх. Не
відкрию таємниці, коли скажу, що, враховуючи реалії, найбільш цінні речі, що
входять до Національного музейного фонду України (з колекцій усіх музеїв нашої
держави), перебувають у надійних
сховищах, більшість евакуйовані до закінчення війни.

 

І ще одна дуже помітна
частина роботи нашого відділу – організація та проведення екскурсій історичним
середмістям (а інколи й історичними околицями) Ніжина. І не лише для гостей
міста, які хочуть, аби їм показали ніжинські цікавинки й розповіли про щось
нове для них і незвідане. Не пасуть задніх у цьому й мешканці міста – багато
хто з ніжинців, які живуть тут десятиріччями, відкривають за допомогою
співробітників відділу під час екскурсії своє місто фактично заново. Багато з
наших екскурсантів – діти (школярі, студенти; були навіть дошкільнята). І це правильно:
молодь має пізнавати минуле, аби не повторювати помилок попередніх поколінь.

 

А що знають туристи про Ніжин?

 

Здебільшого це огірок і
Гоголь. Для більшості до першого відвідання Ніжина обізнаність навіть про ці
два поняття закінчуються кількома загальними абстракціями. Огірок більш
відомий. Гоголь – менше. Це не дивно, адже практична гастрономія зараз більш
популярна й масова, ніж читання книжок. Хоча років ще тридцять тому було, якщо
не навпаки, то, як мінімум, нарівні один із одним.

 

Чому огірок? За останні
300–350 років цей східний овоч (бо батьківщина дикого огірка – південно-східні
передгір’я Гімалаїв) став справжнім брендом – за ним стоять історія, традиції і
довіра поколінь. Ніжинський огірок – це культура вирощування, переробки й
споживання цього овочу; це цікаві історичні факти і фольклор, пов’язані з його
культивуванням. Ось приклад такого брендування: у нашому регіоні сама назва
огірка дещо видозмінилася й стала діалектизмом, своєрідною мовною візитівкою
міста – «гурок», що відображає історію його появи в Ніжині, пов’язаної з
греками (слово «огірок» має грецьке походження) і водночас із розвитком
торгівлі – у кількох європейських мовах першої літери в назві огірка немає, зокрема в
німецькій («гурке»). Те, що торгові зв’язки Ніжина з німецькими землями в XVII-XVIII ст. були вельми
потужними й постійними, – історичний факт, з яким не посперечаєшся.

 

Брендування Ніжинського
огірка і його «розкрутка» перманентно тривають й зараз. Так, у 2021 р. Ніжин
відвідав український журналіст і телеведучий, відомий своїми (в т.ч.
кулінарними) телепередачами, Костянтин Грубич. Він автор серії «Історії зі
смаком», у процесі створення однієї з яких (як це не дивно звучить) шукав у
Ніжині Ніжинський огірок. (Якщо цікаво, чому так трапилося, – знайдіть цю
передачу в інтернеті й перегляньте). Не менш відомий вітчизняний ресторатор,
громадський діяч, телеведучий і гастроблогер Євген Клопотенко також не міг
оминути наше місто. В січні 2025 р. він у гастрономічних мандрах Чернігівщиною
також робив спеціальний сюжет про наш огірок. З ними обома зустрічався, щоб
розповісти огіркову історію Ніжина. Навіть більше – аби пригостити кількома
стравами із ніжинського огірка, приготованими власноруч і з власноруч вирощених
тих самих огірків сортотипу Ніжинський місцевий.

 

Також для популяризації
ніжинського історико-культурного огіркового надбання разом із
колегами-музейниками, співробітниками нашого відділу ми розробили спеціальну
атракцію – просвітницько-гастрономічну екскурсію-квест «Місцями сили
Ніжинського огірка». Звучить витіювато, загадково й помпезно. Насправді – це
анімована тематична екскурсія історичним середмістям Ніжина з елементами
квесту, яка триває від двох до чотирьох годин (залежно від віку й фізичного
стану екскурсантів).

 

До лютого 2022 року Ви
були частим гостем програми «Проста історія» на Чернігівській хвилі
Українського радіо, де розповідали цікаві факти про наше місто. Як ще
популяризуєте історію Ніжина?

 

Дійсно, ми досить часто
спілкувалися в ефірі з ведучим цієї програми Володимиром Пилипенком про Ніжин –
його історію, історико-культурну спадщину, про цікаві історичні постаті тощо.
До лютого 2022 р. звісно частіше – пояснювати чому, гадаю, зайве. Але були й
передачі, записані після. Наше місто, його історія й спадщина вельми цікаві, є
про що розповісти. Тому мене й запрошували. Архів «Простих історій» є на
ютуб-каналі обласного радіо. Тож усі охочі можуть їх прослухати (і навіть
подивитися, хоча передачі записані для радіоефіру). Загалом, це майже сотня
ефірів: близько 50 передач були записані разом зі мною, ще кількадесят – із
ніжинськими науковцями Григорієм і Олександром Самойленками, Іваном Кедуном,
Олександром Морозовим й іншими. Зараз цикл передач «Проста історія» дещо
загальмувався. Тому є різні причини – у технічні, і суспільні. Але, хоча і з
меншою інтенсивністю, ніж раніше, нові передачі з’являються, в т.ч. й з
ніжинської тематики.

 

Щодо популяризації
ніжинських старожитностей загалом. До початку 1990-х років наукові історичні
розвідки про Ніжин можна було перерахувати на пальцях рук. Зі здобуттям
Україною незалежності вітчизняна історична наука стала розвиватися дуже швидко,
напрацювань стало в десятки разів більше. Ніжин тут гарно вписується в
загальний історіографічний процес останніх тридцяти років: десятки науковців і,
ймовірно, сотні краєзнавців працювали у напрямі вивчення ніжинської минувшини –
і, як результат, на сьогодні маємо значний доробок праць з історії Ніжина й
Ніжинщини. Зокрема, Ніжинський краєзнавчий музей у співпраці з фахівцями інших
закладів видає ще з 2005 р. науковий збірник «Ніжинська старовина». За 20 років
видано понад 30 випусків. З-понад 600 публікацій, надрукованих на сторінках
«Ніжинської старовини», майже три чверті присвячені ніжинській історії,
культурі, пам’яткам, відомим ніжинцям тощо. І наш збірник не один такий – є
«Література і культура Полісся», багато наукових публікацій у різній науковій
як вітчизняній, так і закордонній періодиці. Врешті за останні три десятиріччя
з’явилося більше десятка монографій, присвячених давньому (й не дуже) Ніжину… Ось
уся ця наукова база з минувшини Ніжина й має стати потужним підґрунтям
концепції повної зміни експозиції відділу.

 

Що нам треба знати про
історію України?

 

Головне, що українська історія
самодостатня. Вона не виникла нізвідки. Вона під впливом внутрішніх і зовнішніх
чинників видозмінювалася, продовжувалася і ніколи не зникала. Трипільська
культура, державотворчі процеси на теренах українських земель у часи Великого
переселення народів, зародки державності східнослов’янських племен – усе це є
основою тяглості історії сучасної Держави Україна. Формування нації – процес не
одномоментний, тривалий у часі, досить складний і неоднозначний. А інколи й
парадоксальний – наприклад, так багато зробити для творення української нації, як
наш північний сусід, бажаючи при цьому її просто знищити, не вдавалося багатьом
щирим українським патріотам…

 

Загалом історію своєї
нації, народу, держави, країни, міста, родини треба знати, її треба зрозуміти, її
треба вчити – але не заучувати, механічно повторюючи завчені тези. А ще треба,
оцінюючи минуле, його аналізувати й неодмінно сумніватися – критично підходити
до почутого і прочитаного, джерел і ситуацій. Не будеш сумніватися – не матимеш
власної думки, станеш частиною цілеспрямованих маніпуляцій. Зараз в
інформаційному світі нас оточує величезна кількість історичних міфів,
перекручень і нерідко відвертої брехні. Складно, але треба навчитися відділяти
ці зерна від полови. Без цього зрозуміти історію неможливо.