Операційна за крок від лінії вогню: як працює передова хірургічна група
Що таке передова хірургічна група і чим вона відрізняється від стабілізаційного пункту?
Які типи поранень трапляються найчастіше та чи змінилася статистика впродовж війни? Чого найбільше бракує нині військово-медичній службі?
До Дня медичного працівника АрміяInform поспілкувалася військовим медиком Тимофієм Бухаріним — лікарем, хірургом передової хірургічної групи, ординатором лікувального відділення медичної роти 43-ї окремої механізованої бригади.
— Ви медик передової хірургічної групи. Чим передова хірургічна група відрізняється від стабілізаційного пункту?
— Передова хірургічна група займається більше ніж стабілізацією. Її завдання — надання кваліфікованої хірургічної допомоги.
На нашому рівні є лікар-анестезіолог, є лікар-хірург. Завдяки цьому ми можемо, окрім власне стабілізації, надавати допомогу шляхом необхідних оперативних втручань, спрямованих на збереження пораненої кінцівки, зупинки внутрішньої кровотечі тощо. Це необхідно для того, щоб доправити пацієнта на наступний етап евакуації.
При цьому ми перші, хто отримує пацієнта з «нуля». За сприятливих умов поранений потрапляє до нас за 20 хвилин, бо передова хірургічна група перебуває менше ніж за 10 кілометрів від лінії бойового зіткнення.
Фронт час від часу рухається, і відстань може змінюватися, саме зараз це менше ніж 10 кілометрів.
— Яким є порядок дій команди передової хірургічної групи, коли до неї надходить поранений боєць?
— Стосовно нашого етапу, то саме наша команда побудувала такий варіант роботи: в одному з месенджерів існує група, до якої залучені всі орієнтовані на нас медики, які займаються евакуацією.
У цю групу надходить сповіщення про те, що через певний час — 20, 30, 40, 50 хвилин — доставлять пораненого. Повідомляється про його стан і характер травми чи поранення. Наприклад: «важкий 300-й, голова (рука або нога)».
Група завчасно готується і приймає пораненого, щойно його доставляють, щоб без затримок почати з ним працювати.
— З якими типами поранень найчастіше доводиться мати справу? Чи змінювалася статистика різновидів поранень упродовж війни?
— Можемо простежити зміни статистики за типами поранень упродовж понад трьох років від початку широкомасштабного вторгнення. Два роки тому в нас були й кульові поранення, бо були прямі контактні сутички, піхотні бої.
Нині кульові поранення — це рідкість, я не бачив їх уже майже рік. Переважну більшість становлять осколкові поранення та вибухові травми.
FPV-дрони, безпілотники зі скидами, артилерія, КАБи, міни — ось головні засоби завдавання поранень на сьогодні.
— Скільки медиків працює в передовій хірургічній групі, яке обладнання вона має?
— Це командна робота, тут не може бути такого, що хтось один буде тримати лінію оборони. Працюємо тільки командою — це анестезіолог, хірург, операційна медсестра, анестезист, санітари.
Завдання анестезіологічної команди — постановка центрального венозного доступу, знеболення, контроль життєво необхідних параметрів і їх стабілізація.
Хірургічна команда займається своєю частиною роботи. Коли поранений готовий їхати на наступний етап, включається ланка евакуації.
У нашому арсеналі є все необхідне для обстеження пораненого, щоб визначитись із характером та обсягом надання медичної допомоги. Є УЗД, рентген — цього цілком достатньо.
— Якою є ситуація з налагодженням роботи передової хірургічної групи щодо оснащення, взаємодії між фахівцями, логістики?
— Наразі вся система від евакуації пораненого з «нуля» до наступного етапу через нас, як передову хірургічну групу, повністю налагоджена та відпрацьована. До нас та від нас евакуацію і транспортування пораненого виконують спеціальні евакуаційні бригади, захищені засобами РЕБ.
Вони вивозять підготовленого до транспортування пораненого на безпечну відстань і передають його або до лікувального закладу, де він буде лікуватися до двох тижнів, або бригаді екстреної медичної допомоги, яка його доправить до центрального шпиталю. Система налагоджена, перебоїв немає геть.
Так само й щодо препаратів — якщо щось у нас закінчується, ми подаємо заявку, цю заявку нам у найкоротші терміни задовольняють. Нема такого, що ми не можемо працювати через брак чогось.
— Якою є ситуація з препаратами крові, плазмою, цільною кров’ю?
— У нас є необхідний запас препаратів крові: замороженої та сухої плазми, еритроцитарної маси різних груп та резусів. Завдяки системі сповіщень, якщо в нас не вистачає крові, ми можемо написати, нам потрібно 3‒4‒5 донорів певної групи та резусу. Ці люди мають прибути за 15‒20 хвилин, щоб ми перелили теплу кров.
Ми маємо всі необхідні умови для зберігання крові, визначення групи крові. Постійно отримуємо препарати та компоненти крові зі шпиталю. Під час переливання крові від побратима до побратима проводяться необхідні тести на гепатит, на ВІЛ.
— Яким має бути приміщення, в якому працює передова хірургічна група? Як воно має бути обладнане, де має розміщуватись, як його слід маскувати?
— Тут все вирішується індивідуально. Може бути використана вже якась готова капітальна споруда — не має значення, чи вона медичного призначення, чи немедичного.
Мабуть, головним критерієм є надійне укриття, тобто це підвальне приміщення — мінус перший поверх. Також це може бути виїзна точка, мобільна операційна на колесах. Але це має значення тоді, коли фронт рухається. Тобто це або під час наступу, або навпаки під час відступу.
Також продумуються моменти, який час потрібен для підвезення необхідних продуктів, медикаментів та евакуації. Зазвичай це все відбувається «по сірому», «по темному» — ввечері, вночі або зранку.
Ще один важливий чинник — доступність таких речей, як вода та електроенергія, а в холодну пору року — джерела тепла. Ідеально, якщо є централізовані водогін та електропостачання.
Однак це в ідеалі, а зараз ми майже рік працюємо в інших реаліях — на всьому привозному. Логістику побудовано так, що пальне для генераторів, воду та харчі доставляють безперебійно, тож всім базово необхідним ми забезпечені.
— Як щодо забезпечення фахівцями? Скільки їх зазвичай у передовій хірургічній групі?
— Думаю, що не тільки в нас, а взагалі у Силах оборони не вистачає достатньої кількості медичних кадрів, які могли б постійно надавати медичну допомогу необхідної якості. Конкретно в нас були періоди, коли група налічувала майже 30 осіб, зараз же вона трішки більше, ніж 10 осіб персоналу взагалі.
У складі передової хірургічної групи можуть бути 2‒3 хірурги, 2‒3 анестезіологи, а решта — це середній і молодший медичний персонал. До цього ж складу з 10‒15 осіб належать також водій, кухар, охорона. Тобто весь персонал доволі компактний.
По-перше, забагато людей тут не може бути тому, що це небезпечно. По-друге, утримувати групу на незначній відстані від лінії фронту логістично непросто — потрібно доставляти воду, пальне, харчі. Це змушує оптимізувати кількість.
— Що є найскладнішим у роботі військового медика в зоні бойових дій в емоційному аспекті?
— Мабуть, відповідь на це питання буде особистою, бо у всіх власні труднощі. Зазвичай люди, які певний час відпрацювали й розуміють свій функціонал, вже навчилися стримувати емоції.
Емоції заважають працювати, тому їх залишають за межами операційної. Звісно, без емоцій нікуди, але це, мабуть, вже в останнє.
Біль, крики, стогони, страждання, каліцтва — ми бачимо це практично щодня, і якщо все це через себе фільтрувати, то фільтр заб’ється. Тому доводиться вимикати емоції.
Найбільше врізалося в пам’ять, коли в серпні 2023 року передову хірургічну групу, де я працював, накрило КАБами. Тоді загинув талановитий хірург, старший групи лейтенант медичної служби Владислав Титаренко. Йому присвоїли звання Героя України.
— Що б ви могли сказати цивільним медикам про важливість вашої роботи? Як можна звернутися до фахівців, щоб вони йшли служити до Сил оборони?
— На жаль, у мене немає підготовленої промови з цього приводу. Кожен визначає своє місце в житті, на цій війні, самостійно. Ті, хто прийняв рішення бути тут і поруч — вони вже давно тут і поруч. Фахівців справді не вистачає і, я думаю, їх не буде вистачати й надалі.
По-перше, всі втомлюються, по-друге, є втрати. Є медики, які по декілька років не бачили ротацій. Вони не стають кращими відносно своїх родин, бо відновлення відбувається дуже важко.
Тому скажу, що кожні медичні руки — лікарські, фельдшерські, сестринські — вони не будуть зайвими. І якщо людина це усвідомлює, вона знайде своє місце як медик, як лікар у Збройних Силах.
Фото з особистого архіву героя та пресслужби 43-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
