«Коли хтось із сім’ї йде на фронт, на фронті опиняється вся сім’я»: розмова з родиною волонтерів з Ніжина

6 години назад

104 5 хвилин читано

Повномасштабна війна змінили життя майже кожного українця. Багато родин «розлетілося» по світу, багато хто приєднався зо ЗСУ а також до волонтерського руху.

Сьогодні в гостях у MYNIZHYN родина Подзиваловських з Ніжина – Людмила та Дмитро, яка має 4 дітей: двох доньок (Ольга – 18 років, Євгенія – 9 років) та двох дорослих синів, (Ілля – 25 років (служить в ЗСУ; Олександр – 24 роки).

До слова, Олександр – вже одружений, має свою сім’ю.

Раніше ми писали: Перша дитина року: у Новому році у Ніжині народився хлопчик Владислав.

Це родина волонтерів, а Людмила – чудова арттерапевтка.

Тож, давайте знайомитися з ними ближче.

– Людмило, розкажіть про свою сім’ю: чи є у вас сімейні традиції, встановлені порядки, тощо і скільки ви років разом?

– В цьому році 27 років, як ми одружені. Найголовніше правило, яке є у нас в сім’ї – щире спілкування. Не замовчувати ні погане, ні хороше. Обговорювати будь які питання тут і зараз, щоб не накопичувалося. Тоді нема місця додумуванням, а фантазія в кожного дуже бурна.

Якихось особливих традицій у нас немає. Вихідні – зустріч з старшими дітьми по можливості. Любимо спілкуватися з друзями. Граємо в настільні ігри. До повномасштабного вторгнення були спільні виїзди на природу, подорожі… Зараз просто немає вільного часу. Найкращій відпочинок – побути дома з рідними, щось разом приготувати, обговорити книги, які читали.

– Ви займаєтесь волонтерством. Чим саме допомагаєте, з чого взагалі почався вас шлях у волонтерстві?

– Дмитро: Все почалося в 2014. Тоді мені довелося познайомитись з людиною, яка своїми вчинками сильно вплинула на мене. Це Юрій Тира, хоча частіше його називають просто Степанич. Вже тоді він з командою багато допомагали війську, приганяли автівки, забезпечували медициною, тощо. Спочатку я просто донатив йому. Регулярно. Потім, коли мої друзі пішли до війська – багато консультувався з ним, коли було потрібно щось придбати.

Так воно і почалося – спорядження, медицина для військових, декому з хлопців просто передавали фінанси для підтримки сім’ї. Вирішувалось все, зазвичай за власний кошт.

То ж і зараз тут мало що принципово змінилося – потрібно знайти, придбати й передати. Підходи ті ж самі, але вже інші люди, інша номенклатура, інші об’єми. Ну і нинішні об’єми запитів диктують інші умови – доводиться оголошувати збори.

– У вас велика родина: четверо дітей. Які вони? Чим захоплюєються, що люблять, чим живуть? Чи схожі вони між собою характерами чи всі різні?

– По характеру всі діти різні, але їх об’єднує творчість.

Ілля в постійному пошуку себе. Фотограф, ювелір, починаючий тату-майстер. Зараз війсковослужбовець. Вміє побачити щось унікальне навіть в буденних речах. Дитина, з якою ми вчилися бути батьками. Витримав всі наші пошуки ідеальної системи виховання.

Олександр 3Д-дизайнер. Людина, яка цінує системність. Вміє будувати плани і виконувати заплановане. Постійно навчається, розвивається як в професійній сфері, так і як особистість.

Хлопці вже давно живуть окремо. У кожного своє життя, в яке ми не втручаємося (хіба що попросять). Приємно бачити, що для них сім’я – це цінність.

Ольга – майбутня психологиня. Навчається в Ніжинському університеті. Любить малювати, читати, фотографувати, монтувати відео. Постійно пробує щось нове в плані творчості. Опікується нашими домашніми тваринками (три собаки та чотири кота). Дуже емпатійна.

Євгенія, майже підліток, або молодший підліток, як вона про себе говорить. Мріє скоріше стати дорослою. Любить малювати, філософствувати. Все дитинство планувала бути мамою. Але, нажаль, ніде цьому не вчать. Тому зараз шукає діяльність, яка сподобається. Пробує себе в ролі кухаря, кондитера, вихователя, трішки психолога, підприємця… З дівчатами – подругами роблять сувеніри і продають, щоб зібрати кошти на потреби ЗСУ.Реклама:

– Чи розділила війна життя вашої сім’ї на «до» та «після»? Що змінилося, що ні?

– Дмитро. А зараз є люди, для яких життя не розділялося? Можливо, для когось, це відбулося не різко, але відбулося для кожного.

Особисто для мене це був процес, розтягнутий в часі, коли Ніжин був в блокаді. Коли кожного ледь не кожного ранку ти із здивуванням розумієш, що ще живий, а в блокноті на сьогодні купа запитів: що знайти і куди привезти. І треба терміново, бо завтра може не настати. І ось це “завтра може не настати” – воно в’їдається в свідомість, кудись в середину тебе і не хоче звідти виходити.

Змінилося багато чого, обірвані зв’язки з великою кількістю людей, але при цьому в нашому житті з’явилися нові люди і стали дуже близькими.

-Що допомагає вашій родині створити теплу, родинну атмосферу? Як ви долаєте сімейні кризи, коли вони виникають?

Не діліть сім’ю на окремі частини організму, спробуйте сприймати її цільним і єдиним.

– Спілкування. Воно допомагає вирішити майже все. Якщо щось не подобається – скажи. Подобається – скажи! Не всі розуміють натяки. Всі по-різному реагують на одні й ті самі події. Ми всі різні. Важливо казати про те, що ти відчуваєш. Важливо вміти вислухати іншу людину. Важливо вміти йти на копроміс.

Колись ми обрали бути один для одного підтримкою, дбати один про одного, приймати один одного з усіма тарганами. І кожного дня ми знов і знов обираємо це. Для мене любов – це вибір, постійний вибір.

А тепла родинна атмосфера створюється автоматично, коли немає недомовленностей. Коли на душі легко. Коли не треба вдягати маску, а можна бути собою, кожному.

– А яка сфера діяльності у вас та в чоловіка? Чим займаєтесь ви? Чи говорите вдома про роботу чи намагаєтесь робочі моменти залишити на роботі? Як заведено у вашій сім’ї?

– Людмила: Я за першою освітою філологиня. Викладала в школі. Після народження Ольги стала працювати мамою. А професійну діяльність перенесла онлайн (редагувала книги, допомагала створювати контент).

Після повномасштабного вторгнення зрозуміла, що не достатньо просто допомагати військовим. Треба розуміти, як не нашкодити в спілкуванні. Пройшла курси кризового консультанта. А далі запити ставали все складнішими.

Коли хтось в сім’ї йде на фронт, на фронті опиняється вся сім’я. Так почалося моє нескінченне навчання, щоб мати змогу допомагати людям підтримувати ментальне здоров’я. На сьогоднішній день я керівниця відокремленого підрозділу Міжнародної асоціації психологів та тренерів-експертів в Чернігівській області, практикую в методі біосугестивної терапії, Хібукі терапевт (ізраїльска методика роботи з дитячою травмою), арттерапевтка (членкіня міжнародної федерації арттерапії), власниця артстудії АРТпростір Ніжин.

Працюю з дітьми і дорослими (особлива увага військовим, ветеранам та членам їх родин). Допомагаю знизити тривожність, відновити внутрішній спокій, зменшити емоційну напругу, знайти внутрішні ресурси. А також допомагаю відновитися після фізичних травм та інсультів за допомогою мистецтва (розвиток крупної і дрібної моторики, координації рухів, просторової орієнтації).

Арт-терапія допомагає без слів висловлювати те, що важко сказати, дає простір для емоційного вивільнення, самоусвідомлення та відновлення. Особливо цінна для дітей, людей із травматичним досвідом або тих, кому складно говорити про почуття.

Дмитро: Понад двадцять років пропрацював в IT, ще з тих часів, коли люди геть не розуміли, що це і чим там займаються. Шлях не малий, зроблено багато і весь цей час довелося вчитися чомусь новому.

Останні кілька місяців кар’єра в IT припинена, і зараз ми розвиваємо власний бізнес – авторські принти на сувенірній продукції. Принтів багато, в більшості з них є притаманні мені іронія, а іноді і сарказм. Тому і виходять вони не банальними, оригінальними і дотепними (принаймні я хочу в це вірити! (Сміється – авт). https://www.facebook.com/drukosaur?locale

– Є такий вислів, що чоловік у сім’ї – голова, а жінка – шия. Як ви ставитеся до цієї думки і чи так у вашій родині?

– Дмитро: Я страшенно не люблю цей вислів. Як на мене, він не про сім’ю, яка прагне гармонії у відносинах. Він більше про конкуренцію і протистояння.

Чи так важливо, щоб хтось був головним? Чи не важливіше те, що ви на все життя поруч, разом? Хтось краще знається на одному, хтось на іншому і у вас є шанс доповнювати одне одного, компенсувати слабкі сторони одне одного і підтримувати. Не діліть сім’ю на окремі частини організму, спробуйте сприймати її цільним і єдиним.