Ізраїльські F-16 проти Ірану: левова частка ударних місій — за «універсальними солдатами неба»
Багатоцільові винищувачі F-16I Sufa відіграють помітну роль у масштабній повітряній операції Армії оборони Ізраїлю проти Ірану.
Попри належність до винищувачів четвертого покоління та наявність у бойовому строю Ізраїлю сучасних F-35 і F-15, саме F-16I Sufa виконують левову частку ударних місій: вони бомбардують наземні цілі, забезпечують повітряне прикриття та збивають ворожі БПЛА.
АрміяInform зібрала з відкритих джерел інформацію про участь F-16I Sufa Повітряних сил Ізраїлю в операції «Народ як лев».
F-16I Sufa («Шторм») — це ізраїльська двомісна модернізована версія винищувача F-16D Block 52, спеціально адаптована до потреб Повітряних сил Ізраїлю та призначена для далеких ударних місій.
Винищувач має розширене озброєння, сучасну авіоніку, підсилену конструкцію та конформні паливні баки на верхній частині фюзеляжу, що забезпечують підвищену дальність польоту та придатність до тривалих бойових вильотів.
Максимальна злітна маса літака сягає 23,6 тонни. Як порівняти з базовим F-16, «Шторм» вирізняється збільшеним запасом пального, посиленим планером і здатністю нести більшу номенклатуру ізраїльського озброєння.
Конформні паливні баки — це дві обтічні секції місткістю близько 1700 літрів кожна, розміщені на верхній частині фюзеляжу. Вони збільшують дальність польоту винищувача на 50–70% бойового радіуса за мінімального впливу на аеродинаміку та маневреність на дозвукових швидкостях.
Якщо додати до них два зовнішні підвісні баки по 1400 літрів кожен і врахувати можливість дозаправлення в повітрі, F-16I Sufa здатний виконувати бойові місії на відстані до 2000–2100 км.
Така підвищена дальність дозволяє ізраїльській авіації тримати під прицілом практично будь-яку точку на Близькому Сході без потреби в проміжних посадках. За словами ізраїльських офіцерів, F-16I здатен досягти «столиць усіх країн регіону».
Важливою особливістю F-16I Sufa є двомісна конфігурація з розширеною кабіною, спеціально спроєктованою для підвищення ефективності у складних і тривалих місіях — у темну пору доби, за несприятливих погодних умов або в умовах протидії ППО противника.
Другий член екіпажу відповідає за навігацію, цілевказання, роботу з радарами та сенсорами, а також підготовку озброєння до застосування. Це дозволяє суттєво зменшити навантаження на пілота під час далеких бойових вильотів, що можуть тривати до 4–6 годин.
При цьому у F-16I Sufa збережено можливість повноцінного одноосібного керування: за потреби винищувач здатен виконувати бойові завдання з одним пілотом — без участі офіцера систем озброєння.
З огляду на можливість багатогодинних польотів, у кабіні покращено системи кондиціонування й подачі кисню, встановлено сучасні крісла з анатомічною підтримкою, а також передбачено місця для зберігання води та харчів.
F-16I оснащений удосконаленим бортовим радаром AN/APG-68(V)9 — багатоцільовою імпульсно-доплерівською РЛС з розширеним режимом картографування земної поверхні та збільшеною дальністю виявлення повітряних цілей. Цей радар дозволяє точніше розрізняти наземні об’єкти, що особливо важливо під час вибору цілей для ударів на великій відстані.
У носовій частині літака встановлено також ізраїльський оптико-електронний прицільний комплекс — інтегровану тепловізійну систему FLIR (Forward-Looking Infrared) для польотів у нічних умовах. Вона винесена в окремий обтічник і працює у зв’язці з нашоломною прицільною системою пілота.
Крім того, «Шторм» обладнаний повним комплектом засобів радіоелектронного захисту: системи попередження про радіолокаційне опромінення (RWR) ізраїльського виробництва виявляють активність ворожих РЛС і автоматично активують постановку перешкод або відстріл теплових пасток.
Системи F-16I Sufa інтегровані через ізраїльську систему обробки даних Lahav, яка забезпечує одночасне стеження за кількома цілями та підвищує живучість літака в бойових умовах.
Завдяки мережевим можливостям F-16I можуть обмінюватися тактичною інформацією з іншими платформами — зокрема, з літаками далекого радіолокаційного виявлення, безпілотниками та винищувачами F-35I, — що дозволяє формувати єдине інформаційне поле бою.
У кабіні літака встановлено додаткові багатофункціональні кольорові дисплеї, інтегровано ізраїльський комп’ютер місії та систему управління озброєнням, що дає змогу застосовувати широкий спектр боєприпасів, зокрема неамериканського виробництва.
F-16I Sufa зберігає повну номенклатуру озброєння стандартного F-16 («Бойового Сокола»), доповнену ізраїльськими розробками. Арсенал для ударів по наземних цілях включає високоточні авіабомби та ракети класу «повітря — земля».
До складу авіабомб входять американські GBU-31 JDAM з GPS-наведенням, GBU-10/12 Paveway з лазерним наведенням, а також ізраїльські планеруючі бомби Spice-1000/2000 з електрооптичним наведенням.
У складі ракетного озброєння — стандартні AGM-65 Maverick для ураження бронетехніки, AGM-88 HARM для знищення радарів, а також важкі ізраїльські ракети стратегічного класу: крилата ракета Popeye та новітня високоточна ракета Rampage.
Крилата ракета Popeye має дальність до 80 км і бойову частину масою 360 кг; її застосовують для ураження укріплених цілей. Rampage — це високоточний реактивний боєприпас класу «повітря — земля» із дальністю близько 150 км, призначений для ударів по бункерах, центрах зв’язку та командних пунктах.
Окрім цього, F-16I Sufa можуть використовувати ізраїльські планеруючі бомби Spice з крилатим модулем, здатні вражати цілі на відстані понад 100 км.
Для повітряного бою літак озброюється ракетами малої дальності Python-4/5 та AIM-9 Sidewinder, а також середньої дальності — AIM-120 AMRAAM або ізраїльськими Derby.
Винищувачі F-16I брали участь в ударах по широкому спектру цілей на території Ірану — зокрема, по ядерних об’єктах, пускових установках балістичних ракет, авіабазах та позиціях протиповітряної оборони.
Ізраїльські літаки бомбардували центри збагачення урану в Натанзі та Фордо, ракетні бази поблизу Керманшаха, авіабази Хамадан (Ноже) й Табріз, а також командні пункти військ ППО Ірану.
F-16I завдавали високоточних ударів керованими авіабомбами та ракетами: на опублікованих кадрах видно, що багато ізраїльських F-16 і F-15 несли по дві 2000-фунтові авіабомби GBU-31 JDAM.
Застосування таких важких бомб свідчить про те, що Ізраїль зумів придушити іранську ППО до такого рівня, за якого пілоти можуть атакувати цілі безпосередньо над ними — навіть у районах Тегерана та Натанзу.
Це дає змогу не покладатися виключно на далекобійні боєприпаси, такі як ракети Rampage, хоча їхнє застосування також не виключається: F-16I здатні нести до чотирьох таких ракет.
Крім того, повідомлялося про озброєння F-16I новими ізраїльськими крилатими ракетами Delilah-2, призначеними для високоточного ураження рухомих і добре захищених цілей. Зокрема, 119-та ескадрилья («Кажани») з авіабази Рамон вирушала на бойові вильоти саме з такими ракетами на підвісках.
Одним із ключових напрямів операції була нейтралізація іранської системи протиповітряної оборони. Ізраїльські удари розпочалися з «відтинання» її командної ланки: у перші години було виведено з ладу головний командний центр ППО в провінції Хамадан, загинув керівник бази Кхатам аль-Анбіа.
Водночас ізраїльські спецслужби провели таємну операцію на території Ірану, застосувавши безпілотники-камікадзе й ракети по ключових радарах і пускових установках ППО.
Після цього завдання придушення залишків активних засобів ППО лягло, зокрема, на екіпажі F-16I. Відомо, що ізраїльські «Суфи» оснащені всім необхідним для виконання місій SEAD/DEAD (Suppression/Destruction of Enemy Air Defenses).
F-16I Sufa можуть застосовувати американські протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM, а також ізраїльські високоточні боєприпаси, здатні вражати радіолокаційні станції й зенітно-ракетні комплекси.
Зокрема, крилата ракета Delilah із напівактивним самонаведенням була спеціально розроблена в Ізраїлі для виявлення та знищення радарів, що вимикаються під час атаки.
Під час операції «Народ як лев» F-16I, ймовірно, застосовували протирадіолокаційні ракети по іранських РЛС, доповнюючи удари дронів-камікадзе та атаки винищувачів F-35I Adir.
За потреби ізраїльські льотчики також могли використовувати засоби радіоелектронної боротьби: F-16I оснащені контейнерами РЕБ ізраїльського виробництва, які дозволяють створювати перешкоди для ворожих РЛС або імітувати помилкові цілі на їхніх екранах.
Після придушення радарів F-16I разом з іншими літаками здійснювали фізичне знищення пускових установок і складів зенітно-ракетних комплексів. Серед заявлених цілей ізраїльтян були позиції ЗРС С-300 та Khordad-15 навколо Тегерана, а також бази ППО на заході Ірану.
Такі об’єкти зазвичай прикриті зенітною артилерією й переносними зенітними ракетними комплексами (ПЗРК), тому атаки проводили з безпечної висоти з використанням керованих авіабомб JDAM і Spice-2000, а також планеруючих бомб Rafael Spice, здатних уражати цілі з відстані в десятки кілометрів.
F-16I оснащені сучасними прицільними контейнерами типу Litening, що забезпечують високу точність бомбометання. У разі активності ворожих засобів ППО ізраїльські пілоти могли виконувати різкі маневри та застосовувати теплові пастки для ухилення від ракет.
Іран майже не піднімав у повітря свої винищувачі, оскільки значну частину його авіації було нейтралізовано ударами по авіабазах. Утім, ізраїльські пілоти все одно патрулювали повітряний простір, остерігаючись можливих атак з боку МіГ-29 або F-14.
З цією метою частина F-16I оснащувалася керованими ракетами «повітря—повітря»: ізраїльськими Python-5 ближнього бою з тепловим наведенням та американськими AIM-120 AMRAAM для ураження цілей за межами прямої видимості.
Важливо, що пілоти ізраїльських F-16I використовують нашоломні прицільні системи Elbit DASH, які дають змогу ефективно наводити ракети Python-5 навіть під великими кутами. Це могло забезпечити перевагу у гіпотетичному повітряному бою.
Нарешті, саме F-16 були задіяні для перехоплення іранських дронів-камікадзе та крилатих ракет, запущених у відповідь по території Ізраїлю. За даними ізраїльських ВПС, Іран у перші години атаки випустив понад 100 ударних безпілотників Shahed-136 та інших у напрямку ізраїльських об’єктів.
Для знищення дронів-камікадзе в небо піднімалися пари чергових F-16, які патрулювали повітряний простір і вражали цілі гарматним вогнем або ракетами «повітря — повітря» малої дальності.
Отже, F-16I виступали як «універсальні солдати неба»: вони завдавали ударів по наземних цілях, забезпечували повітряне прикриття й знищували ворожі безпілотники, ефективно доповнюючи роботу системи ППО «Залізний купол».
Тож, попри наявність у Повітряних силах Армії оборони Ізраїлю новітніх винищувачів п’ятого покоління F-35I Adir, саме «Бойові Соколи» F-16I Sufa відіграють одну з ключових ролей в операції проти Ірану.
Ізраїль широко використовує F-16I Sufa з кількох причин. Передусім — це чисельність і надійність цих платформ. Парк F-16 в Ізраїлі є найбільшим за межами США, а ізраїльські ВПС мають багатий досвід їх модернізації та бойового застосування.
На озброєнні Повітряних сил Ізраїлю перебуває близько 300 F-16 різних модифікацій, з яких понад 100 — сучасні F-16I Sufa. Для порівняння, винищувачів F-35I Ізраїль має поки що лише близько 40 одиниць. Саме тому для масованих ударів по сотнях цілей у стислі терміни залучення великої кількості F-16 є цілком логічним рішенням.
Основний удар 12–13 червня 2025 року був реалізований за такою схемою: малопомітні F-35I першими проникли в іранський повітряний простір, відкривши безпечні коридори крізь систему ППО. Слідом увійшли десятки звичайних F-15I та F-16I, які завдали масованих ударів по запланованих цілях.
Така тактика дозволила поєднати переваги новітніх технологій із чисельною потужністю перевірених платформ. Винищувачі п’ятого покоління F-35I забезпечили прорив і придушення ключових загроз, тоді як F-16 і F-15 реалізували повний ударний потенціал, несли максимальне озброєння й працювали по широкому спектру об’єктів.
Ролі цих типів літаків були чітко розподілені й взаємно доповнювалися. F-35I Adir — це малопомітні, високоінтелектуальні платформи з обмеженим бойовим навантаженням, зате з винятковими можливостями ведення розвідки, прихованого проникнення та координації ударів як «літаючі сенсори».
Саме їх залучають до найризикованіших місій — знищення радарів, придушення зв’язку, удари по найзахищеніших об’єктах на початковому етапі повітряної операції.
F-15I Ra’am — це важкі винищувачі, які в Ізраїлі фактично перетворили на ударні бомбардувальники. Вони здатні нести найважчі боєприпаси, зокрема бетонобійні бомби BLU-109 для ураження укритих підземних об’єктів. Водночас ці літаки помітні на радарах і менш маневрені в ближньому бою.
Натомість F-16I Sufa займають проміжну нішу: вони менш технологічні за F-35, але значно універсальніші й відносно малопомітні порівняно з F-15. F-16I здатні нести широкий спектр високоточного озброєння і зазвичай застосовуються для масованих ударів по цілях другого ешелону.
До того ж F-16 значно дешевші в експлуатації, простіші в обслуговуванні та мають довгу історію бойового застосування й модернізації. З огляду на це ставка на наявний парк «Штормів» (F-16I) є цілком логічною і вже довела свою ефективність.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
