Ніжин – 400 років магдебурзького права
26 березня 1625 р. король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту Ніжину магдебурзьке право, ствердивши тим самим його самоврядність. 26 березня 2025 р. ніжинці відзначили 400-річчя цієї непересічної події. З цієї нагоди в міській раді відбулися урочистості, на які прибули делегації міських рад із Івано-Франківська, Черкас, Чорноморська, Кам`янець-Подільського, Кременчуга, Східниці. «Магдебурське право – це децентралізація. На наших очах вона стала основою української державності, коли громади спільно з ЗСУ захистили Україну. Магдебурзьке право – це про свободу. А вона має свою ціну», – наголосив на відкритті урочистостей ніжинський міський голова Олександр Кодола. 
Дистанційно ніжинців привітали представники місцевих самоврядувань Магдебурга, Нойштадта, Вольсбурга, Олькуша. З фронту – доктор історичних наук, професор Ніжинського університету Євген Луняк. А безпосередньо – присутні керівники органів місцевого самоврядування з різних регіонів України. Ось деякі думки, що прозвучали. «Магдебурзьке право нагадує нам про його особливу роль в економічному розвитку міст, ствердженні верховенства права. Дотепер воно залишається символом свободи та громадянської відповідальності». «Магдебурзьке право – більше, ніж юридичний документ, він втілює цінності». «Магдебурзьке право не лише про розвиток громади, але й про те, що Ніжин став поруч із іншими європейськими містами. Історія вимагає відновлення історичної справедливості – маємо зайняти наше місце в Європі», «Магдебурзьке право поклало на міщан обов’язок захищати своє місто», «400 років тому Ніжин взяв участь у глобальному історичному процесі. Україна – це Європа, була нею протягом століть. Всі європейські цінності притаманні нам», «Практика застосування магдебурзького права засвідчує – права треба було відстоювати». 
Архієпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній наголосив: «Ми часто чуємо – цінності. Найбільша з них – свобода. Як не парадоксально, але це причина нинішньої російсько-української війни. Магдебурзьке право – ознака вільного суспільства. Його цінності надихають нас наближати перемогу. Кожного на своєму місці».
До зібрання звернулася мати Олександра Мацієвського – Парасковія. Вона подякувала міського голові Івано-Франківська Руслану Марцинківу за високу нагороду – присвоєння її сину звання почесного громадянина міста. «Мій син є символом всіх героїв України, який надихає боронити її. Це вчинок, який не можна забути. Він любив дуже Україну та поклав своє життя за неї. Я пишаюся своїм сином». Присутні слухали маму стоячи.
Магдебурзьке право – це свобода. Вона не дається, а здобувається, зрештою – формує нас як особистість та громадяна. Така думка звучала у багатьох виступах. З цього приводу дозвольте міркування на історичну тематику. 
На Чернігово-Сіверщину магдебурзьке право прийшло доволі пізно – на початку XVII ст., після карколомних подій, що супроводжувалися доволі вдалими походами севрюків та козаків на Москву, зрештою – закріпленням у регіоні влади Речі Посполитої. З огляду на прикордонний статус та очевидне очікування воєн зі східною ордою нова влада повела себе раціонально – вирішила економічно укріпити край. Одним із проявів такої політики стало поширення двадцятилітніх податкових пільг для господарської діяльності на цій території. Інше характерне рішення – надання містам та містечкам магдебурзького права (в тому числі – Ніжину), як правило – також із податковими пільгами. Й водночас з обов`язком міщан – якщо москалі підуть, то брати зброю та бити їх. Королі та князі в своїх привілеях зазначали відверто – для розвитку господарки краю. Спрацювало безвідмовно – за два десятиліття чисельність мешканців міст Лівобережжя зросло в рази, вони стрімко перетворювалися на значні економічна та культурні центри, причому всупереч постійній воєнній загрозі. Міста потерпали від лихоліть, але це не зупиняло їх успішний розвиток. 
Поруч із економічною свободою йде політична, яка її забезпечує (нехай навіть йдеться про корпорації, якими фактично були тогочасні міста), а саме: виборність місцевих органів влади, їх підзвітність та підконтрольність виборцям, особиста відповідальність за долю міста, яке у стосунках із зовнішнім світом перетворювалося на автономну самоврядну одиницю. Це збігалося з інтересами держави, бо в такому разі частину управлінських питань на себе перебирали міщани. А держава, не втручаючись безпосередньо у їх повсякдення, лише підтримувала баланс відносин. В тому числі – й у взаєминах із магнатами, спираючись на вільні міста. А також займалася питаннями зовнішньої безпеки. 
Тож (як неодноразово траплялося в історії) досягнення виявилися значно далекосяжнішими за поставлені цілі. Свого часу відомий ніжинський науковець Григорій Самойленко підкреслив: «Європейськими міста роблять люди». Чотириста років тому на впровадження самоврядної новації місцеві мешканці відреагували насторожено – як і до будь якої зміни. Та й виборності міського голови, тобто війта, на Лівобережжі на початку магдебургії не було. Зрештою, взаємини центральної влади та місцевого самоврядування – завжди діалог, а може й дискусія (часом – доволі бурхлива). Минуло двадцять років (тобто менше, ніж одне покоління) й міщани сімнадцятого століття завзято відстоювати магдебурзьке право перед державною владою. Причому – як Речі Посполитою, так і наступної Гетьманщини. Люди змінилися, вони відчули смак свободи як економічної, так і політичної. Так трапляється, коли зміни ми пропускаємо через себе, творчо осмислюємо, робимо своїми та пропонуємо світові оригінальну версію знайомого багатьом явища. Скажімо, як сталося зі архітектурним стилем українське бароко, що започатковано саме в Ніжині. Подібні перетворення відбувалися й з магдебурзьким правом в Україні. 
Для наших предків запровадження магдебурзького права – один із цивілізаційних виборів, бо місцеве самоврядування – винахід європейський, що спирався на економічний прагматизм та прагнення побудувати ефективну систему управління на основі зрозумілого розподілу прав та обов`язків, а також фінансів та майна. Тобто мовиться про інституційну та ресурсну спроможність самим вирішувати свої проблеми, що закріплено в законодавстві. З подібної практики народжувалося те, що сьогодні ми називаємо європейськими цінностями.
Магдебурзьке право – суто європейська відповідь на потреби щоденного життя. Серед істориків навіть поширений такий вислів: кордон Європи у XVII столітті проходив околицею останнього східного міста, яке мало магдебурзьке право. Далі України воно не поширилося. Тобто кордон Європи проходив тут – на схід від Ніжина, Прилук, Чернігова, Глухова, Кролевця, Стародуба. 
Цивілізаційний поділ виявився надзвичайно міцним, його не стерли ні царські циркуляри, ні радянські Голодомори. І коли в січні 2022 р. московська орда вирішила здійснити нову навалу, аби, за їхніми твердженнями, вирішити українське питання остаточно, реакція самоврядних територіальних громад на півночі України була категоричною та надзвичайно нагадувала поведінку містян доби магдебурзького права – ненависть до загарбників та самоорганізований опір у будь який доступний спосіб. Дивовижно, адже прояви самоврядування десятиліттями випалювалися радянським режимом. Менше з тим історична пам`ять вижила. До того ж роки відносної політичної свободи та успіх реформи з децентралізації зробили свою справу – як і колись за часів магдебурзького права мешканці міст незалежно від роду занять ставали збройно на стіни, так і тепер сучасні жителі територіальних громад захищали своє місто, селище, село, родину, майно, звичний способу життя, цінності. Місцевий патріотизм органічно поєднався з українським національним, надавши державі надзвичайної стійкості.
«Чим магдебурзьке право добре? – зазначила колись відома українська історикиня Наталії Яковенко, – тим, чим добре всяке самоврядування. Воно перетворює підданих на громадян, тому що будь-яка форма самоврядування, чи це шляхетські самоврядні округи, чи це самоврядування міст, чи сільське самоврядування … перетворює людину-іграшку в руках влади, на людину, яка розпоряджається власною долею і простором, в якому вона живе».
Володимир Бойко, Чернігів – Ніжин
