“Гену забили до смерті”: історія ніжинця, котрий загинув на Курщині

Пішов до Збройних Сил ще до російської агресії, залишився вірним присязі під час окупації Криму, брав участь в АТО та повернувся на службу після початку повномасштабного вторгнення. Все це про 32-річного Геннадія Загнія з Чернігівщини — оператора БпЛА 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Його мати Ніна Загній пригадує: востаннє він виходив на зв’язок 10 жовтня. Після цього в соцмережах аналітики Deep State опублікували кадр вбитих росіянами на Курщині 9-х військовослужбовців ЗСУ. Жінка каже: після того, як побачила ці кадри, зрозуміла, що щось не так. Історія бійця — далі, розповідає Суспільне Чернігів.

“Сподівалась до останнього”

“Я сподівалась до останнього, що він десь об’явиться: або в полонених, або десь в іншій частині. Але не судилось”, — каже Ніна Загній.

Фото: Ніна Загній. Джерело: Суспільне Чернігів

Жінка згадує, що син відписався їй о пів на першу дня 10 жовтня.

“Це було востаннє. А потім, я не пам’ятаю, якого числа, але знаю точно, що це була субота, я побачила в Телеграмі фотографію. Там була стаття, що росіяни розстріляли хлопців. Ну, роздивитись я її не могла, бо вона була вся в “пікселі”: коли збільшуєш її — це був один суцільний “піксель”. Тоді десь щось я почала відчувати, що щось не так”.

У 23 роки підписав контракт із ЗСУ

Контракт із ЗСУ Геннадій підписав у 23 роки, це було у 2013-му, розповідає мати.

“І поїхав за контрактом служити у Феодосію, у морську піхоту. У 2014-му, ми всі знаємо, що почалась Революція гідності, і він вийшов з частини, їх вийшло всього 150 людей з усієї частини разом з командиром. І він служив у Миколаєві, теж в морській піхоті”.

Фото: Геннадій Загній. Авторка: Олена Ківак

У 2014-му та 2015-му роках Геннадій брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. 2017 року у нього закінчився контракт і він повернувся до цивільного життя, згадує мати. Проте з початком повномасштабного вторгнення знову пішов воювати.

“Він мені дзвонить у пів на сьому ранку і каже: “Мамо, а ви чули, що вибухи?”. А я чула, що щось вибухнуло, а що саме — не знаю. А він мені: “Мамо, почалась війна”. А я кажу: “Яка війна?” — “Мамо, почалась війна, я їду додому і піду на війну”.

Ніна Загній каже, син ніколи не розповідав їй подробиць про свою службу.

“Я не питала, а він не розповідав. Завжди говорив:”У мене все добре”. Ми списувались з самого початку війни щодня. Я йому писала : “Привіт! Перекличка! Ти як?” Мені була відповідь: “Доброго ранку! В мене все добре”. Бували такі моменти, що він не міг відписатись. То я просто заходила в Телеграм і дивилась: коли він з’являється, то висвічується час, коли він був. І я так чекала”.Реклама:

“Тіла змогли забрати, перевезли в Суми”

Олена Ківак, молодша сестра Геннадія, розповідає: тільки-но брат перестав виходити на зв’язок, вони почали шукати інформацію про його підрозділ. Її чоловік знайшов контакти командира Геннадія.

“Вони спілкувались і, за можливості, чоловік переказував мені. Того дня тіла вдалось забрати. Це було 23 жовтня. Їх змогли забрати, перевезли в Суми. Командир поїхав, опізнав і надав підтверджуючі факти, що дійсно ось…”

Фото: Олена Ківак. Джерело: Суспільне Чернігів

За словами Олени, від командира вони дізнались, що Геннадій виконував бойові завдання в Курській області, поблизу села Толстий Луг. Аналітики Deep State згодом опублікували в соцмережах кадр вбитих росіянами саме там 9-х військовослужбовців ЗСУ. Як тоді пояснив співзасновник Deep State Руслан Микула, за їхньою інформацією, тоді вбили десятьох українських військових, один із них загинув під час перестрілки.

“Когось застрелили, там навіть на кадрах видно, просто, вибачте, мізки лежать поруч. А Гену забили до смерті. Били його по голові, в нього кульових поранень абсолютно немає. У нього здоровенна гематома на пів обличчя”, — каже Олена.

“Він не любив сліз”

Поховали Геннадія 28 жовтня у його рідному селі Кунашівка на Чернігівщині.

Фото: Прощання з Геннадієм Загнієм. Джерело: Ніжинська міська рада

23 листопада йому мало б виповнитись 33 роки. За словами матері, Геннадій був неодружений та не мав дітей.

“Він дуже любив хрещеницю, любив з нею гуляти, відпочивати так само. В нього є ще одна хрещениця, якій два роки. Він також любив з нею гуляти, спілкуватись. Ну, а своїх дітей не було, не встиг”.

Сестра Геннадія згадує про нього так:

“Він ніколи не любив сліз. Він ніколи не обертався, коли йшов. З відпустки повертається назад, він заходить у потяг, він не обертається. І дуже кричав, коли плакали”, — каже Олена.

Як повідомляв MYNIZHYN, її найбільша мрія збулась. Берегла те своє подвійне щастя, охоплюючи Настю і Даню своєю любов’ю, як крилами. І донечка, вирісши, стала мамі найближчою подружкою й помічницею, а на тому місці, де в серці горить любов до сина, тепер палає ще й велика кривава рана. Від того часу, як у дворі припала зраненою лебідкою до труни сина-Героя: “Що ж ти наробив, мій хлопчику? Як же я тебе не вберегла, дитино?…”, розповідає Світлана Томаш для “Новини Горднянщини”.