Врятував тисячі солдатських життів: за що царська Росія вигнала легендарного хірурга Пирогова

5 години назад

105 3 хвилин читано

Сьогодні, 25 листопада, виповнюється 214 років від дня народження геніального хірурга Миколи Пирогова. Народжений у Росії, він із п’ятдесяти років лікарської діяльності більшу частину прожив в Україні, де і знайшов свій останній притулок.

Надбання світової медицини

Серед заслуг Пирогова, які стали золотим надбанням світової медицини, називають створення першого атласу топографічної анатомії, заснування військово-польової хірургії та школи анестезії.

Оперуючи поранених, Пирогов уперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов’язку, давши початок ощадній тактиці лікування поранень кінцівок, що давало змогу уникнути ампутації.

Микола Іванович зазначав, що більшість поранених гинуть не від поранень, а через неправильну, часто бездарну організацію медичної допомоги. Тому в Севастополі він уперше запроваджує методику сортування поранених: уже на перев’язувальному пункті, залежно від тяжкості поранень, одних негайно оперували в польових умовах, а інших, із легкими ранами, евакуювали в тил для лікування в стаціонарі.

177 років тому Микола Пирогов виконав першу операцію під ефірним наркозом. Близько двох місяців хірург провів у польових умовах під час облоги Салти. За цей час він провів 100 операцій з використанням наркозу.

Кримська травматична епідемія

Безглузда царська зовнішня політика, прагнення за будь-яку ціну розширити імперські володіння призвели до неминучого: у вересні 1854 року Туреччина, Англія, Франція висадили в Євпаторії 60-тисячний військовий десант. У Росії, за визначенням Пирогова, спалахнула “травматична епідемія”.

Пирогов просить дозволу застосувати свої знання для користі армії на бойовому полі. Гнітючу картину побачив Пирогов після відвідування військового госпіталю: “Описати, що ми знайшли в цьому госпіталі, не можна. Гірка скрута, медичне невігластво і нечисть з’єдналися разом у нечуваних розмірах… На ліжках лежать небагато поранених, більша частина – на нарах. Матраци просякнуті гноєм і кров’ю, залишаються по 4-5 днів під хворими через нестачу білизни і соломи“.

Кримську війну Росія програла, втративши Севастополь, Південну Бессарабію з дельтою Дунаю і право тримати на Чорному морі військово-морські бази. І найганебніше – Росія відмовилася захищати православне населення Османської імперії.

Заслання в Одесу

Після повернення до Петербурга Пирогов доповів про всі армійські проблеми Олександру ІІ. Але самодержець не дослухався до зауважень професора.

Невдовзі відомого вченого-хірурга зі світовим ім’ям, ветерана Кавказької та Кримської війн, кавалера державних нагород звільняють із Медико-хірургічної академії та відправляють на заслання – до української Південної Пальміри на посаду виконувача обов’язків попечителя Одеського навчального округу.

Кримська “травматична епідемія” виявила духовну гангрену суспільства, що віками роз’їдала Росію, показала всім, що за лакованим фасадом імперії ховається злиденність і безсилля.

Не дивно, що вчений смиренно сприйняв нове призначення, вважаючи цілком логічним перехід від допомоги фізичної до моральної, від лікування однієї людини до оздоровлення суспільства.

Прогресивне мислення піклувальника йшло врозріз з офіційною імперською політикою. У підсумку Пирогова звинуватили в розхитуванні підвалин місцевої влади. Микола Іванович змушений був залишити Одесу. У липні 1858 року його переводять до Києва на посаду попечителя.

Столиця Південно-Російського краю зустріла Пирогова з особливим піднесенням, адже тут його добре знали: у місцевих лікарнях і госпіталях працювало чимало його учнів, а деякі городяни завдячували видатному хірургу своїм одужанням.

У жовтні 1860 року губернатор краю Васильчиков надіслав до Петербурга донесення, в якому наполягав, що подальше перебування Пирогова на посаді попечителя має згубні наслідки для всього краю, прозоро натякаючи на те, що Микола Іванович не може впоратися з політичними виступами польських студентів. Олександр ІІ без вагань 13 березня 1861 року відправив Пирогова у відставку.

Фінал кар’єри

Передбачаючи такий фінал своєї педагогічної кар’єри, Пирогов заздалегідь придбав садибу в селі Вишня поблизу Вінниці, а коли настав час, переїхав до маєтку. Тут він продовжує наукову та лікарську діяльність, облаштовує сільську лікарню, аптеку.

Микола Іванович також стояв біля витоків земської медицини. У своїх статтях він писав, що земським медикам потрібно не розпорошувати зусилля, а сконцентруватися на першочергових заходах: поширенні санітарних знань серед населення, щепленнях проти віспи, переслідуванні сифілітичної зарази, боротьбі з дифтерією.

Помер Микола Пирогов від раку нижньої щелепи 23 листопада 1881 року. У межах Вінниці в селі Пирогово розташований музей-садиба, за кілометр від якої розташована церква-усипальниця, де спочиває забальзамоване тіло видатного хірурга.