Під час ракетного обстрілу Чернігова загинула єдина дитина Оксани Миколаєць

19 квітня у Носівці прощалися з 25-річною Аліною Миколаєць, лейтенантом, інспектором відділу реагування патрульної поліції Чернігівського райуправління. Служила з червня минулого року.

Пише Вісник Ч

Загинула 17 квітня під час ракетного обстрілу Чернігова. Аліна була єдиною дитиною Оксани Миколаєць, директора ТОВ «Формстиль» (носівської швейної фабрики). Приїхало керівництво Головного управління Нацполіції області. Сотні носівчан і поліцейських створили живий коридор.

— Донька так пишалась, що поліцейська. Казала: «Мамо, я щаслива! Поліція — це справа мого життя, моє покликання. Я знайшла себе!» — говорить 49-річна Оксана МИКОЛАЄЦЬ, мати. — Закінчила філологічний факультет Національного авіаційного університету. Отримала диплом перекладача. Знала англійську, іспанську, німецьку мови.

Проте їй хотілося захищати людей, тому вирішила йти в поліцію. Спочатку подала документи в патрульну. Коли здавала фізпідготовку, до нормативів не вистачило секунди. Та Алінка не здалася. Тренувалася, бігала, підтягувалася, віджималася і подала документи вже до Національної поліції. Там вклалася у нормативи.

Пам’ятаю, як дзвонила і плакала від радості, що успішно склала ФІЗО. Потім були психологічні тести і співбесіда з суворою комісією. Там спитали: «Ти ж перекладач, навіщо тобі поліція?». Відказала: «Хочу служити народу, приносити користь». Всі завдання служби схоплювала на льоту. Керівництво помітило її старання і відправило на навчання до «Академії поліції» у Кропивницькому. Я їздила на випуск. Лише Аліні з усього потоку довірили виступ, вручили грамоту. А викладачі просили: «Покажіть маму, яка виховала таке старанне дитя». Дочка ж на стрільбі вибивала «дев’ятки» і «десятки». Розповідала про службу: «Вони там такі вишколені, суворі і я такою стану».

На вихідні завжди спішила додому в Носівку. Чим би не їхала — електричкою, бла бла каром — завжди її зустрічала. Доводилося виїздити в Кіпті, до Ніжина. Дитина була сенсом мого життя. Все заради неї, як би важко не доводилося. Її батько пішов з сім’ї, коли Аліні був рік і вісім місяців. Я особисте життя не влаштувала, бо завжди думала лише про доньку. Старалася дати хорошу освіту. Гімназія, ліцей з поглибленим вивченням англійської мови при Ніжинському університеті, столичний виш.

У нас з нею був сильний енергетичний зв’язок. Хоч і доросла, бувало приїде і просить: «Мамо, пусти під твою ручку. Мам, твоя любов сама тепла». Притулиться, обніму і нам так добре. Коли її питали, хто твій тато, відповідала: «Оксана Григорівна. Вона мені і батько, й мама». Не минало дня, аби не зідзвонювалися, чи не списувалися.

В неділю провела її на Чернігів. В понеділок дзвоню, а донька захворіла. В горлі пече,сльози, нежить, погано почувається, а на службі. Керівник сказав. щоб йшла лікуватися, аби вірус на колег не перейшов. Відмовилася. Мені сказала: «Мам, ну я ж нещодавно була п’ять днів на лікарняному, треба працювати. Накуплю пігулок, чаїв антигрипозних». Так і ходила. Ввечері наступного дня бачу, немає у мережі. Подумала, мабуть, полегшало. заснула, не турбуватиму.

— Оксано Григорівно, офіційно пишуть, що була на лікарняному і того ранку її хлопець мав везти Аліну до лікарні. Сиділи вже в машині, коли прилетіла перша ракета, натиснув на газ, щоб виїхати на трасу. А тут друга ракета.

— Не знаю, мені озвучували багато версій. Аліна винаймала квартиру на Бойовій, там тихий район. Хлопець-військовий знімав квартиру в районі політеху. Приїхав в місто на три дні. Зранку в середу 17 квітня душа боліла у передчутті чогось страшного. Навіть колега, коли зайшла до кабінету, перепитала: «Все гаразд, бо на вас лиця нема?». Я думала, щось з меншим братом, він зараз на передовій під Покровськом, у самому пеклі.

О 8 годині 30 хвилин доця написала: «Доброго ранку!» і прислала сердечка. «Доброго ранку, донечко!». Потім запитала: « А чому, мам, ти вчора не набрала?». І сердечка зі сльозами. А я їй: «Думала, що ти хоч на трішки заснула і побоялася тривожити». О 8.36 були останні слова. А потім дізналася про вибухи в Чернігові. Пишу — не відповідає.

Я на Чернігів, дорогою думала, спасу, якщо поранена рука, нога, витягну. Осколок пробив дах машини і зрикошетив Аліні в скроню, пройшов крізь мозок. Її у стані клінічної смерті привезли до чернігівської райлікарні, намагалися реанімувати. Під час реанімації і померла.

Вдячна кожному поліцейському: і начальникам, і рядовим, хто прийшов вшанувати її пам’ять і організував прощання, бо я була розбита. У церкві стояла і думала: «Я тут тихенько помру». Знепритомніла. Відкачали, знову втратила свідомість. Кілька разів приводили до тями. Коли почула, що повезуть в реанімацію, попросила: потягніть мене до доньки.

Валентина ОСТЕРСЬКА

Як повідомляв MYNIZHYN, у середу, 17 квітня, росіяни завдали трьох ракетних ударів майже по центру Чернігова. Є загиблі цивільні та багато поранених.