У серці має панувати любов: інтерв’ю з акторами Ніжинського Драмтеатру Людмилою Савич та Андрієм Буняєвим

У День закоханих, 14 лютого, попри те, що світ «балансує над прірвою», хочеться згадати про неймовірно теплі речі. Про ті, заради яких ми боронимо наші сім’ї від загарбників, про ті, які  хотілося б прожити з тисячу разів заново.

З нагоди Дня закоханих, журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з подружжям, талановитими акторами Ніжинського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського Людмилою Савич та Андрієм Буняєвим.

– Як давно ви разом? З чого розпочиналась Ваша історія кохання?

– Андрій: Я в Ніжинський театр прийшов у 1997 році, а дружина вже там працювала. Через певний проміжок часу, після кількох роз’їздів, а саме 1 квітня 2003 року, ми почали жити разом. Відтоді минув уже 21 рік. Швидко плине час.

– Майже 21 рік разом. У чому запорука успіху міцних та довгих відносин?

– Людмила: У першу чергу, робота над собою. Таке відчуття, що ми завжди були разом, неначе вчора зустрілися. Нам трошки складніше в емоційному плані, оскільки ми – терези: я уперта, а він – як тигр, «нападає» (сміється – авт.). Життя непередбачуване… Пандемія, а тепер війна.. Усе перевернулось з ніг на голову. Ти почав цінувати те, що раніше не цінував, або принаймні цінував дещо менше.

Знайомі дивуються: «Як це ви так, ще й на роботі разом…». Ми спільно проводимо дозвілля: рибалка, гриби. Також віднедавна з’явилось ще одне спільне захоплення – кішка Луна.

Фото: Кішка Луна

– Андрій: Звичайно, у всіх родинах трапляються сварки. Головне, щоб урешті-решт перемогло кохання. З плином часу в стосунках негативне відходить на інший план. Коли ще молоді, то грають гормони.

Буває й таке, що люди зустрічаються по десять років, починають жити разом і розходяться. Побутові моменти. Важливо чути один одного. Кажуть, що сім’ї більше живуть разом, якщо працюють на різних роботах. Розвіюємо міфи (посміхається – авт.).

– Які теплі спогади пов’язують Вас із Днем закоханих? Було щось таке, що запам’яталось на все життя?

– Андрій: У нас така робота, що ми на свята зазвичай працюємо. Відтак кожен рік 14 лютого для нас різне. Ми святкуємо на сцені. Маленькі свята ми собі звісно влаштовуємо.

На початку відносин були моменти, які врізались в пам’ять. Річ у тім, що на початок 2000-х років мало хто згадував про це свято. Для нашої родини більше значення має дата 1 квітня – день початку наших відносин. День Святого Валентина більш символічне свято.

– Людмила: Ми не святкуємо цю подію, як день народження, наприклад. У нас присутня така традиція: ми робимо цього дня спільний подарунок, сімейний. Це більш молодіжне свято, бо за наших часів воно було, скажімо, менш популярним.

Фото: Андрій та Людмила

Для кожної закоханої пари 14 лютого це лише ще один привід показати, як сильно ти любиш та цінуєш другу половинку, – говорить подружжя.

– Який подарунок краще зробити на День закоханих: матеріальний чи щось пов’язане з емоціями?

– Андрій: Матеріальний подарунок може бути гарним доповненням до емоційного. Якщо люди зустрічаються чималий термін і попри це продовжують дарувати один одному подарунки – це дуже добре. Такі дії лише підживлюють емоції любові.

Індивідуальна річ. Подарунок, який коштує небагато, але він щирий, може перевершити коштовний. Звичайно, матеріальні подарунки важливі, але життя – це про емоції більше. У межах даної ситуації – коштовний чи емоційний – я б обрав емоції.

– Людмила: Для мене, як для творчої людини, емоції на першому плані. Емоції запам’ятовуються на все життя.

Є пари, яким важлива матеріальна складова, а є ті, яким важлива емоційна складова, і вона переважає матеріальну. Мені особисто важливо, щоб мене цінували як особистість. Ми зберігаємо різні дрібнички. Це пам’ять. Ці речі можуть здаватися непотрібними дрібницями, але нагадують про вкрай важливі моменти з життя. Головне, щоб подарунок був щирий, а у якій форму буде виражений – суто індивідуальна річ.

– Чи вірите у любов з першого погляду?

– Андрій: Саме кохання відбувається з першого погляду. Потім, коли люди знайомляться, вони розуміють, чи підходять одне одному, але сама іскра кохання відбувається, на мою думку, з першого погляду у будь-якому випадку. Якщо ще й зустрілись поглядами, то взагалі ця іскра може бути полум’ям. Однозначно вірю.

– Людмила: А чому ні? Звичайно, що так.

– Андрій: Може бути не лише з погляду, а й зі звуку… (посміхається – авт.).

– Людмила: Скільки пар, стільки й історій…

– Що означає «любити» для Вас особисто?

– Андрій: Любити – це піклуватися одне про одного, захищати, бути надійним, вірним, ніжним, другом, коханцем, чесним з собою і з половинкою. Це багатогранне поняття, яке складно описати словами. До нього (кохання – ред.) треба завжди йти. Бути разом в години радості й печалі, навіть на відстані.

– Людмила: Можна сказати по-різному. Якщо сім’я моя щаслива, то я теж щаслива. Їхня віддача. Коли син каже: «Мамо, як твої справи?», чоловік запитує «Чим тобі допомогти?» –  лише приклади, їх можна навести безліч.

Фото: Андрій та Людмила

– Що найважливіше в стосунках?

– Андрій: Повага, чесність, увага до половинки, терпіння.

– Людмила: Повага. Щоб мене цінували як жінку, як дружину, як маму. Відчувати тепло. Також важливою є робота над собою, бо можна за секунду зіпсувати все, над чим працювали роками.

– Любити чи бути любимим?

– Андрій: Любити. Для мене головне любити.

– Людмила: Любити. Складно обирати, але, зрештою, любити, віддавати любов.

– На Вашу думку, чим відрізняється любов чоловіка до жінки?

– Андрій: Любов жінки ніжніша, а чоловіка – мужніша. Чоловіки можуть також бути ніжними, але ця любов відрізняється. Те, що вбачають у коханні чоловік і жінка, дещо різні речі, на мою думку. Вони обидва мають одне почуття, і в них є спільна емоція, але вона відрізняється.

– Людмила: Жінка любить, щоб їй говорили, що її люблять, а чоловіки більш емоційно показують це.

Чималу роль відіграє період життя, про який йдеться. Наприклад, у моїх батьків інше розуміння любові, радянське, якщо можна так сказати. Обійняти, сказати «люблю тебе» на людях – це за рамками для них.

– Як ви зберігаєте романтику та підтримуєте одне одного в напруженому графіку театрального життя?

– Андрій: Це приходить з віком і з досвідом (посміхається – авт.). Ми можемо на роботі бути днями, а ввечері все одно якісь романтичні моменти присутні. Спільні прогулянки, перегляди телевізора, похід до фонтана влітку… Ці моменти зближають.

Романтичні речі можуть бути і спонтанними: поїздка на відпочинок, по грибчи, на риболовлю тощо. Кохання складається з дрібниць. Кожна з них важлива.

– Людмила: Якщо чесно, я не задумувалась про це. Спонтанна пропозиція від чоловіка прогулятися, поговорити, помилуватися небом, Ніжином.. Я не відмовляюся зазвичай. Погоджуюся зі словами чоловіка, що ці моменти зближають, живлять нашу емоцію любові один до одного.

Фото: Андрій та Людмила на прогулянці

– Кажуть, що в акторів почуття інакші. Вони ж нібито можуть зіграти «роль», тому й любити можуть «граючи».

– Андрій: Ні, це не так. Багато людей сприймають професію актора як «того, хто грає». Мало хто знає, що ця професія входить до п’ятірки найскладніших. За царських часів, акторів ховали за цвинтарем, бо вони проживали «чуже життя», а це дозволяється тільки Богу. На сцені актори проживають чужі життя. Більшість з них поза сценою зовсім інші люди. Для них полюбити так само легко і водночас складно, як і будь-якій пересічній людині. Я не згоден з цією думкою.

Фото: Людмила та Андрій грають на сцені

– Людмила: Головне, актору не вдягнути маску й залишити її для повсякденного життя. Я, наприклад, не можу в житті зробити того, що робить моя героїня на сцені.

– Грати «в любов» – це складно? Треба ж глядача змусити в це повірити.

– Андрій: Тут якраз треба одягнути маску. Зіграти буває тяжко. Ми цього досягаємо репетиціями.

– Людмила: Нам не складно (мова про спільну роль, де Андрій та Людмила грають закоханих; посміхається – авт.). Треба емоції з життя переносити на персонажа на сцені. Це індивідуальна річ.

– Через війну багато сімей змушені були розлучитися або поставити «на паузу» стосунки.

– Андрій: Різні причини в людей. Є демографічні: виїхати з окупації. Багато людей їде через брак роботи або через те, що за кордоном можна заробити значно більше… Дітей везуть на навчання, програми для біженців – усе це впливає на цей показник.

– Людмила: Люди виїжджали, бо було страшно в перші дні. Ми залишилися в Ніжині. Зараз вже люди з іншою метою їдуть. Ми розуміємо, що Україна зміниться після війни. Я вірю в нашу молодь, наші діти набагато розумніші, впертіші за нас. Це класно.

– Андрій: Коли люди побачили мирне життя, то складно повернутися в атмосферу постійного напруження.

Фото: Людмила та Андрій

– Чи є у сьогоднішніх реаліях місце для любові та кохання? На скільки це важливо та потрібно для нас?

– Без кохання немає життя, а без життя – кохання. Йому місце завжди є, у будь-якій ситуації та будь-де. У наших серцях не має панувати сум, – говорить подружжя.

Фото: Людмила та Андрій

– Любити здатний кожен? Чи це особливий дар?

– Андрій: Я гадаю, любити здатен кожен. Людина народжується з любов’ю в серці.

– Людмила: Ми усі приходимо на цей світ з любов’ю до мами, до тата, до природи тощо. Треба розвивати це почуття.

– Любов врятує світ?

– Андрій: Звичайно. Валентин, на честь якого сьогодні свято, є тому гарним прикладом.

– Людмила: Однозначно. Любов до Всесвіту. Чим більше буде наповнених любов’ю сердець, тим буде краще для суспільства.

– Яким буде Ваше слово до ніжинців?

– Вірте в наших захисників, нехай їх охороняє любов. Миру нашій Україні. Нехай почуття переможуть в душі та серці, – підсумували Людмила та Андрій.

Як повідомляв MYNIZHYN, Анатолій та Вікторія познайомились 13 березня 2022 року. Він отримав поранення при виконанні бойового завдання, вона – медична сестра КНП «Ніжинська центральна міська лікарня ім. М. Галицького». А далі було…