Сакральний і таємничий світ ляльки-мотанки: розмова з ніжинською майстринею Олесею Терещенко

Одним із давніх символів української культури та водночас оберегом є лялька-мотанка. Вона уособлює зв’язок із нашими предками, адже із покоління в покоління мами передавали своїм дітям знання про виготовлення цих ляльок. Але зі стрімкою індустріальною революцією про неї почали «забувати». Як ми вже знаємо, своєю історією неможна нехтувати. Ці унікальні мотанки є голосом наших пращурів і завдяки вправним майстрам ця частинка культури поступово відроджується.

У Ніжині народилася та проживає дівчина, для якої створення ляльок-мотанок – справжнє захоплення  – Олеся Терещенко.

Журналісти MYNIZHYN.com вирішили поспілкуватися з нею і більше дізнатися про таємничий творчий світ майстрині, з’ясувати звідки росте коріння такого рідкісного хобі. 

Любов до рукоділля Олеся вбирала в себе змалку: бабуся – швачка, мама усе життя в’язала. Років у 10 дівчинка почала вишивати, хоча ціленаправлено її ніхто не вчив цьому.

«Коли я була маленькою, то завжди бігала з подружками на кукурудзяне поле, виривала качани і робила з них ляльки. – говорить дівчина –  Нам цього ніхто не показував і не розповідав про це, а будучи дітьми ми самі брали і робили зачіски на кукурудзяному волосінні. Думаю, що це закладено в нас на рівні предків».

Саме ляльки вона почала виготовляти у більш зрілому віці, років 11 тому, а передувала цьому захопленню одна незвичайна історія, яка трапилася з дівчиною, коли вона народила і доглядала за маленькою дитиною.
 «На цей період життя я поїхала жити в село. Там була більш спокійна атмосфера. Та одного дня у мене захворіла дитина, а сусідка (нині покійна), яка часто заходила до нас у гості, зробила та принесла мені ляльку змотану із трави. – розповідає Олеся – Вона порадила покласти її до дитини в байку, щоб вона у неї полежала, а потім спалити. Я усе так і зробила, дитина швидко одужала. Із того моменту мене зацікавили ці ляльки».

Після такої дивовижної події Олеся знайшла інформацію про подібні ляльки-мотанки, саме ця називалася «лялька на здоров’я», що підтверджує думку про те, що коли робиш ляльку з любов’ю і вкладаєш при виготовленні найкращі помисли, то річ буде нести позитивну енергетику.

«Якщо ви сядете робити ляльку-мотанку своїми руками, то яка б вона не була, вона стане для вас оберегом» – говорить Олеся.

Перші ж ляльки-мотанки наші предки робили не з тканини, а з трави, глини, гілочок та інших природніх матеріалів.  Із давніх-давен  лялькам-мотанкам приписувалося сакральне, а часом і містичне значення.

«Люди реагують на ляльки-мотанки по-різному. Це зараз вони у тренді, а коли я тільки починала їх створювати, то люди дивилися на неї, як на ляльку-Вуду. Мені дуже часто доводилося пояснювати, що це українська традиційна лялька. Було й таке, що монахині з церкви говорили мені на скільки я погана і роблю такі страшні речі. З часом, про ляльки-мотанки в інформаційному просторі почали частіше писати і люди стали більше дізнаватися про них, то стало трішки спокійніше. Я завжди казала, що для того щоб зрозуміти звідки ця лялька, потрібно спочатку вивчити нашу історію і тоді можна зрозуміти, як вона пов’язана з нашою Україною. І коли мені говорять, що це ж не християнство, а язичництво, то людини насправді не до кінця розуміють, як у нас переплелися ці дві віри. Для цього потрібно досліджувати і вивчати різні інформаційні джерела», – розповідає Олеся.

Справжня українська лялька-мотанка виготовляється без використання голки. А все тому, що ножиці і голки часто використовувалися  у темних магічних обрядах. Створювали основу завдяки намотуванню або закутуванню, а для кріплення використовували стрічки та нитки, якими обмотували деталі та фіксували їх вузликами. Сам одяг дозволялося шити, але ні в якому разі не пришивати до ляльки – тільки примотувати. Також, важливо, щоб лялька-мотанка мала хрестоподібний вигляд та не мала обличчя, адже наші предки вірили, що маючи очі чи рот, мотанка могла уособлюватися із дитиною, яка нею гралася, і  прив’язати до себе її душу. А це могли використати з недобрими намірами. І тому замість обличчя у ляльки-мотанки – хрест, який символізує сонце.

Дівчина розповіла, що різновидів ляльок мотанок усіх не перерахувати, настільки їх багато. Вони бувають обрядові, оберегові та гральні. Обрядові ляльки обов’язково спалювали чи знешкоджували, а ляльки обереги навпаки – завжди лишали в будинку або при собі.

Наша героїня – творча особистість, котра може перетворити тканину та фурнітуру в дивовижні вироби, крім того, вона любить вишивати. Коли бачить якусь поробку до свят, але не знає, як її зробити, то всеодно спробує створити задуману річ, раз за разом доводивши її до бажаного стану.

«До прикладу, на створення одного мишеняти у мене йде тиждень. – говорить Олеся – Процес досить кропіткий, потрібно його зліпити, дочекатися поки висохне матеріал, нанести клей, нарізати нитку, намотати тоненькі ручки, зробити очі». А от основу для ляльки-мотанки майстриня радить мотати за раз, не відкладаючи на завтрашній день. Одяг можна робити  необмежено в часі, підбираючи клаптик за клаптиком створюючи задуманий образ.

«Ростові ляльки я робила вперше, – каже майстриня –  мотала основу одним разом, а одяг шила по кілька тижнів, ходила і підбирала навіть маленький клаптик тканини, щоб підійшов».

Гості та мешканці міста можуть відвідати виставку авторських ростових ляльок-мотанок Олесі Терещенко у художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Діятиме вона до 10 грудня.

Також майстриня монтує колоритні та змістовні відеоролики у Тік-тоці, де ділиться своїми надзвичайними ляльками та особливостями процесу їхнього створення.

«Удома та на роботі працюю 24/7, тому навіть коли втомлена, все одно сідаю створювати ляльки, бо для мене це відпочинок. Кожна лялька, яку я роблю, як дитина. Важко передати відчуття під час мотання, вони особливі…».
Окрім цього захоплення розрадою Олесі є домашні тварини, у неї є два чорняві котики, які допомагають своїй господині – катають клубочки з нитками по будинку і граються фурнітурою. Також дівчина допомагає бездомним котикам, але не любить цього афішувати.

Як говорить героїня нашого матеріалу: «Якщо людина любить тварин, то вони мають бути в будинку, це жива душа. Вони люблять вас, а ви любите їх».

Спілкувалася Тетяна Красновид

Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn та Вайбер