Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років

У
2023 році День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Долучіться сьогодні
о 16:00 до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Згадайте про мільйони
людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних
голодів.

Цього
року ми вдруге вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах
повномасштабної війни. Через 90 років після Голодомору росіяни знову
застосовують проти нас методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність,
культуру, мову – знищити українську націю як таку.

Прочитайте
спогади про події 1932–1933 років, записані студентами та викладачами Ніжинського
фахового коледжу культури і мистецтв імені М. Заньковецької. Ці свідчення
вкотре підтверджують: за ці 90 років плани нашого ворога не змінилися і ми
повинні бути готовими до продовження боротьби з ним.   

Свідчить Іван Георгійович, 1925 р. н.,
житель міста Ніжин.

Проживав я у районі Кручі, де був
організований колгосп ім. Жданова (пізніше перейменовано в колгосп ім.
Сталіна). Дитяча  пам’ять зберегла уривки
з того жахіття. Пам’ятаю трупи людей, що лежали по вулицях, їздили підводи, і
молоді комсомольці збирали мертвих. Були і ніжинці, і невідомі нам.

В колгоспі у великому казані на 200-300 л
варили баланду тільки для колгоспників, це і врятувало багатьох. З собою додому
брати не дозволялося, мене баба водила пити цю баланду. Як сьогодні пам’ятаю її
смак, не було там картоплин, тільки мутна жижа.

Пам’ятаю дівчину, одягнену у шкіряний
одяг, із чоловічою зачіскою, у галіфе, невеличкого зросту, Маня чи Мотря,
завжди п’яна. Вона ходила від хати до хати з молотом на плечах і била жорна, за
це її називали відьмою.

Свідчить Афанасьєва Ганна Антонівна, 1924т
р. н., жителька села Липів Ріг.

У 32-му році нас розкуркулили і вигнали з
хати. Мати з 5 дітьми скиталася по людях. Двоє дітей померло від голоду. Їли
кропиву, гнилу картоплю, всяке зілля. Батька забрали в тюрму, дуже били і
розстріляли за те, що не пішов у колгосп.

Свідчить Дерека Василь Самійлович, 1323 р.
н., житель села Переяслівка.

Пам’ятаю, що їли хліб змішаний: попіл 1
відро, 1 стакан борошна і 1 стакан кукурудзи. Продуктів харчування не було
ніяких. Від голоду померли наші сусіди Яковенко Хома і Костянтин. Сім’я
Гайдуків (по вуличному) дитину зварили і з’їли.

Свідчить Крапивний Володимир Іванович,
1926 р. н., житель села Кропивне Ніжинського району

Тоді мені було шість років. У сім’ї нас
було шестеро чоловік. Харчувалися цвітом акації, конюшини. Брат відмовлявся
їсти бур’ян і помер. А потім дід наївся колосків і теж помер. Хліба не було,
їли, що прийдеться. Зерно, яке було в нас, забрали бригади. Зайдуть, бувало, з
«кацапкою» і шукають зерно, яке закопували у хаті.

Ці роки були дуже тяжкими. Я пам’ятаю, що
померла сім’я сусідів. Вийдеш, бувало, на дорогу, а там лежить мертва людина.

Опору не чинили, тому що боялися.

Свідчить Гришкевич Агафія Тихонівна, 1923
р. н., жителька села Велика Дорога.

Мені було тоді 8 років. Ми всі були пухлі.
Я пам’ятаю, пішла за сестричкою в садочок, принесла її на руках додому, а вона
була така вже пухла, що й померла. Мати ходила збирати гнилу картоплю на поле і
з неї пекла деруни. Варили дикий щавель, листки кирзи жарили і їли.

Свідчить Пулінець Катерина Степанівна,
1921 р. н., жителька села Кунашівка.

Накладали на кожний двір хлібозаготівлю.
Люди не виконували, бо нічого було віддавати. Відбирали силою. Виживали, хто як
міг. Їли макуху, буряки, полову.

Пам’ятаємо.
Єднаємося. Переможемо!