страшна правда з катівень на деокупованих територіях ляже в основу судового вироку

26 Червня, 2023

111 5 хвилин читано

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну змусило нас стикнутися з небаченим досі за масштабами явищем – жахливими звірствами агресорів на окупованих територіях.

Після деокупації українських міст і сіл виявляється і документується все більше фактів жорстокого поводження, серед яких побиття, зґвалтування, тримання у нелюдських умовах та інші звірства, вчинені представниками держави-агресора.

26 червня міжнародна спільнота відзначає День підтримки жертв катувань, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1997 році.

Катування та інші види знущань – одне з найтяжчих порушень прав людини. І в національному, і в міжнародному праві заборона катувань абсолютна та не залежить від будь-яких супутніх обставин.

А в ситуаціях, коли такі дії вчинені та пов’язані зі збройним конфліктом, вони становлять склад воєнного злочину.

За нормами прийнятої Конвенції ООН проти катувань, встановлено так звану універсальну юрисдикцію. Це означає, що винні в застосуванні тортур можуть кримінально переслідуватися владою будь-якої держави, незалежно від громадянства винних і місця здійснення ними діяння.

Факти ICTV звернулися до керівника Департаменту протидії злочинам в умовах збройного конфлікту Офісу генпрокурора Юрія Бєлоусова з проханням розповісти про роботу зі збору доказів і встановлення всіх причетних до катувань і знущань над українцями.

– Юріє Леонідовичу, от скажіть одразу, чи можна реально розраховувати на те, що ці злочинці отримають по заслугах?

– Ми робимо все можливе, щоб так сталося. Україна, мабуть, єдина країна у світі, яка має досвід документування воєнних злочинів безпосередньо під час збройного конфлікту. Не після нього – через 5, 10 років. А, як кажуть, по гарячих слідах.

Україні допомагає увесь демократичний світ: ми працюємо з міжнародним кримінальним судом, працюємо з понад 20 країнами, які почали власні розслідування. Наші міжнародні партнери допомагають нам експертною підтримкою, сучасним обладнням, а також важливою для розслідування інформацією.

Це додає впевненості, що ми зможемо зібрати максимальний обсяг якісної інформації для того, щоб притягти злочинців до відповідальності.

– Скажіть, скільки всього катівень виявили на деокупованих територіях? І чи знаємо ми, скільки їх облаштовано в окупованих досі українських населених пунктах?

– На сьогодні ми можемо сказати, що на деокупованих територіях виявлено 55 місць незаконного утримання громадян. Плюс нам відомо про 60 таких місць на тих територіях, які зараз перебувають під окупацією.

Загалом вважаємо, що нами встановлено понад 110 місць тримання, до яких з повним правом можна застосувати слово катівня.

– Скільки приблизно людей пройшло через катівні? Чи є можливість встановити, скільки з них загинуло, про долю скількох нічого не відомо?

– Щодо цифр, насправді дуже складно сказати. Бо точну цифру зможемо дізнатися лише після деокупації усіх територій, коли отримаємо до них доступ.

Приміром, хтось може вважатися безвісти зниклим, а насправді його незаконно десь утримують. Проте вже зараз встановлено близько 15 тис. фактів незаконного позбавлення волі українців.

Але я вважаю, що ця цифра занижена, і насправді вона значно більша.

Ми зафіксували також 2 тис. умисних вбивств цивільного населення. І значна частина цих людей перед смертю піддавалася катуванням.

– Кажуть, що на всій окупованій Україні окупанти застосовували одні й ті ж види катувань: струмом, водою, звірським побиттям. Чи можна говорити про якісь російські методички для організаторів катівень?

– Коли росіяни захоплюють територію, вони одразу облаштовують місця для постійного тримання громадян. Взагалі, організація катівень – це такий патерн, систематична практика. Ми це бачимо і в Херсоні, і в Харківській, і в Київській, і в Запорізькій областях. Поширеною ця практика залишається й на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, де облаштування незаконних місць тримання розпочалося ще у 2014 році.

Я говорив, що ми знаємо про 60 катівень на територіях, які наразі окуповані. Ці дані перевірені, в переважній більшості відомо, хто керує цими катівнями, де вони розташовані.

Усі катівні разом – це окреме провадження, бо помітна системна практика.

Є інформація, що діяльність катівень координує російське ФСБ. За нашими даними, в одну з катівень, де тримали наших людей, приїжджали працівники ФСБ і показували, як “правильно”, на їхню думку, застосовувати тортури – ділилися досвідом, так би мовити.

Катівні – це одна з форм їхньої діяльності з підкорення населення на окупованих територіях. Це частина фільтраційної системи, через яку вони проганяють проукраїнськи налаштованих громадян, активістів, полонених військових зокрема.

Там зі змучених, зломлених людей часто вибивають зізнання у тому, що вони співпрацюють із ЗСУ. Або просто жорстоко, нелюдськи карають за те, що ті чинять спротив.

Це 100-відсотково координується і фінансується РФ.

– Найбільш відомою стала Херсонська катівня, що розташовувалася в ізоляторі тимчасового утримання №1. Ви розповідали про неї на Фактах ICTV. Але у пресі повідомлялося, що у Херсоні викрито близько 10 катівень. Де вони організовувались?

– Насправді у Херсоні ми виявили 11 катівень. Особисто я був у чотирьох із них.

Ізолятор, який і отримав власну назву Херсонська катівня, зауважте, був єдиним пристосованим до утримання людей, там хоча б є ліжка, туалет, туди потрапляє денне світло.

Але при цьому в цьому місці жорстоко знущалися над людьми.

Ще одну облаштували у так званій військовій комендатурі, яка розміщувалася в будівлі апеляційного суду. Іншу – на базі промислового підприємства. У кількох підвалах.

Навіть тепер, коли доволі тепла погода, там холодно. А що було восени, взимку? При цьому люди спали на бетонній підлозі, не маючи можливості хоч якось зігрітися.

Це саме собою вже є жорстоким поводженням, і тривале тримання в таких умовах можна кваліфікувати як катування. А якщо ми врахуємо, що там відсутнє денне світло, питна вода…

Приміром, в одному з підвалів люди зливали воду з системи опалення, з батарей, бо не мали іншої води для пиття. Можемо лише уявити, яка якість цієї води.

При цьому бранці не мали можливості сходити в туалет. Бо його просто не було, використовували різного роду пластикові баклажки чи відра.

Без води, без свіжого повітря, без можливості справити фізіологічні потреби. Одне лише це, з точки зору практики Європейського суду з прав людини, вже є катуванням.

А ще ж варто урахувати систематичні допити з використанням насильства, імітації страти, погрози щодо близьких людей…

В сукупності це – найгірші прояви катування і жорстокого поводження, з яким ми не стикалися в роботі до початку повномасштабного вторгнення.

– У соцмережах повідомлялися імена і домашні адреси, встановлені неофіційними розслідувачами, тих російських військових, що чинили страшні злочини.Чи використовують ці дані, звісно, після перевірок, наші слідчі органи?

– Вся інформація, отримана з таких джерел, безумовно опрацьовується, неважливо, де ми її отримуємо: в соціальних мережах, у публікаціях журналістів-розслідувачів як українських, так і міжнародних, чи від таких організацій, як Bellingcat, наприклад.

Єдине, що важливо розуміти, ми маємо дотримуватися стандартів верховенства права, адже ми доводимо всьому світу, що відрізняємося від росіян. І перш ніж когось звинуватити, маємо зібрати достатньо доказів.

Для того, щоб назвати людину злочинцем, недостатньо лише російського паспорта.

Іноді, приміром, у ЗМІ чи соціальних мережах оприлюднені дані осіб, які дійсно перебували у певний час на певній території, де коїлися злочинні дії. Але маємо знайти докази, що ці люди були їхніми безпосередніми учасниками. І це доволі складний процес.

– Чи зараховуємо ми до страшної статистики тих, над ким знущалися поодинці? Приміром, у тому ж Мощуні, Бородянці. Хто веде цю статистику?

– Безумовно, ми все це зараховуємо. Департамент протидії злочинам в умовах збройного конфлікту – координувальний центр системи розслідування міжнародних злочинів. За всіма видами воєнних злочинів кожен ранок зводимо отримані дані.

Не має значення, тримають 10 людей під вартою у підвалі чи одну людину спіймали на вулиці й застосували до неї катування. І те, і інше кваліфікується як порушення правил і звичаїв війни.

На сьогодні щодо жорстокого поводження з цивільним населенням маємо 129 підозрюваних осіб, які набули офіційного статусу. 108 обвинувальних актів уже на розгляді наших судів, 32 особи засуджено саме за катування і жорстоке поводження.

Ми розуміємо, що це лише вершина айсберга, але дуже ґрунтовно підходимо до збору доказів, докладаємо максимум зусиль, щоб встановити всіх причетних до таких тяжких злочинів.

Інше питання – скільки потрібно часу.

Досвід показує, що це довгий процес. Приміром, нацистів уже у дуже поважному віці й дотепер ловлять по всьому світу.

Запевняємо, і російські злочинці ніколи не будуть почуватися в безпеці, де б вони не ховалися.

Правосуддя вміє чекати.

Наше завдання – не втратити жодного доказу, максимально їх систематизувати, ідентифікувати всіх винних, щоб притягнути їх до відповідальності за вчинені злочини.