Новини Чернігова

60 років кохання: секрети сімейного щастя від подружньої пари з Менщини. ФОТО

60 років кохання: секрети сімейного щастя від подружньої пари з Менщини. ФОТО

Свою історію кохання і подружнього життя розповідають ті, хто 60 років ділить і радощі, і труднощі. Вже виросли діти й онуки, підростають правнуки, а 80-річна Лідія Федорівна та Олександр Михайлович, якому у квітні виповниться 81, продовжують щоденно піклуватися одне про одного. І згадують, як усе починалося.

Слухала закоханих та поділилась з нами своїми враженнями журналістка Сусіди.City Поліна Назаренко.

У той час, коли в нашій країні закохані ще не святкували День святого Валентина, саме 14 лютого 60 років тому взяв собі Олександр Когадько з Покровського за дружину Лідію з Макошине. Справжнє кохання і взає­морозуміння допомогло подружжю пройти разом життєвий шлях.

А кохання, мабуть, таки оберігав і святий Валентин. Бо й зараз вони гарно ставляться одне до одного, спільно займаються господарством, все разом – як і у молодості.

Гарна, весела, на балалайці грала

Зустрілися вони у Макошине. Його мати до заміжжя жила за декілька хат від Лідиної матері. А потім там мешкав двоюрідний брат Олександра. До нього він з друзями й прийшов на храмове свято.

– А ми з дівчатами на лавці гуляємо. Я на балалайці граю, подружки співають, танцюють. Хіба ж могли хлопці повз нас пройти? – усміхається жінка. – Посиділи коло нас, тоді друзі вже поїхали, а він усе сидить поруч. Погомоніли трохи, потемніло, треба їхати і йому. Каже, що завітає у суботу. Приїжджай, кажу. Так і їздив до Нового року. А тоді прийшла його мати з родичкою, засватали мене. Я погодилася.

60 років кохання: секрети сімейного щастя від подружньої пари з Менщини. ФОТО

Лідія в молодості
 

Олександр Михайлович додає, що у Ліду не можна було не закохатися. Адже вона і гарна, і легку вдачу має. І весела, і роботяща. Ніколи не шкодував, що саме її зустрів і покохав. Співає гарно й досі, бо не може без співу.

– І мені ловкий чоловік попався. Гарний, кучерявий. Самостійний. І характер не зловредний, – сміється Лідія Федорівна. – Було, що й ревнував мене. І жалів. Поїду я на базар, він за сапу – і город обробляє. Сусід над ним жартує, мовляв, не чоловічою справою займаєшся. А Шура відповідає: не твоє діло, я у себе на городі, що хочу, те  й роблю. Тож поки я з базару повернуся, він уже чимало й просапує.

Пощастило і з свекрухою, і з дітьми

Розписалися молоді 23 січня, а весілля гуляли 14 лютого. На два села. Приїхав молодий з друзями на трьох весільних упряжах з погоничами. Коні здоровенні, гарні! Погуляли та й поїхали у Покровське, яке тоді ще Жовтневим називалося. І там весілля у дворі гуляє. Вийшла Лідина свекруха, запросила невістку до хати. 

– І залишилася я вже тут. Згодом діти ловитися почали. Спочатку донька поймалася, Валечка. А тоді сини – Віктор і Леонід. Треба на них гроші заробляти. Шура трактористом був у колгоспі, 43 роки пропрацював. А я спочатку три роки їздила в Мену в будконтору. А тоді пішла в колгосп. І там мене скоро обрали ланковою, – згадує Лідія Федорівна.

60 років кохання: секрети сімейного щастя від подружньої пари з Менщини. ФОТО

Проводжали в армію Лідиного брата Миколу (з гармошкою). Поруч з ним (другий зліва) Олександр, а з іншого боку – Лідія

Працювала вона ланковою 22 роки. Поважали і слухали її й старші, не спорили, не лаялися. А вона ніякої роботи не цуралася. Треба доярку підмінити – йде, треба на свиноферму – не відмовляється. З дітьми свекруха допомагала, любила їх дуже. Чотирнадцять років прожили молоді з нею під одним дахом, Марія Захарівна вважала Ліду за доньку, не сварила, не ображала. Навпаки – жаліла.

– Бувало, каже мені Марія Захарівна: «Не йди, Лідо, у неділю на роботу, хай Шура йде, а ти вдома побудь». Поляжемо з нею на теплій печі, гомонимо довго. Скільки вона всього знала, скільки розказувала! Пощастило мені і з нею, і з Шурою, – каже Лідія Федорівна. – І дітей ми чудових виростили, вивчили. Вже й шестеро онуків і шестеро правнуків маємо. Онуки такі в нас розумні, вищу освіту мають, одна тільки онучка-красуня обрала не навчання, а родину – одразу після школи заміж вийшла. Але всі добре влаштувалися в житті. Всі телефонують, приїжджають. Син один у Чернігові. Другий тут живе, через декілька хат від батьківської. Тільки от донечки скоро вже рік як нема. Горе таке.

Завжди разом

Куди тільки не ходили – у гості чи на весілля – завж­ди разом. Ліда, крім того, що грала на балалайці, співала гарно, то запрошували часто – на іменини, на проводи до армії, на весілля, на гуляння. І танцювати любила. Олександр, не охочий до співу і танців, сидів, споглядав. А їй і частування не потрібні, аби тільки наспіватися досхочу.

– А бувало, стільки на балалайці грала, що шкіра на пучках облазила, – сміється бабуся. – Навчила мене цьому моя тітка, батькова сестра. Вона ще й на гітарі вміла, та мені вистачило балалайки. Дуже їй вдячна. Я також навчила сусідську дівчинку. А у балалайки сумна доля – діти з нею бавилися, поки я бігла город сапати, то порвали струни. 

60 років кохання: секрети сімейного щастя від подружньої пари з Менщини. ФОТО

Разом подружжя будувало собі дім. Похапцем, після тяжкої колгоспної праці. Господар – справний тесля і столяр, все у хаті зроблено його працьовитими руками. Тепер і живуть тут удвох, бо діти розлетілися. 

– Ми все робимо разом по господарству. Як помідори садимо, він робить лунку, водою поливає, а я саджу, – каже Лідія Федорівна. – Він курей, кролів іде годувати, а я швиденько сніданок на стіл ставлю. Купую і готую те, що він любить. То телевізор дивимося, то газети читаємо. То співаю, а він слухає. Отак і живемо. Добре і в ладу.

60 років кохання: секрети сімейного щастя від подружньої пари з Менщини. ФОТО

Джерело ВИСОКИЙ ВАЛ
14.02.2020

Facebook
Close