Україна і світ

5 тис. грн за місце в машині і послання Путіну на 9 травня: як вибратися з Херсонщини і що там відбувається

Будівельні матеріали м.Ніжин

Попри відсутність офіційних зелених коридорів, територію тимчасово окупованої Херсонщини покинув кожен п’ятий мешканець, з обласного центру виїхала майже половина людей.

Жити в нестерпних умовах, які створили рашисти, дуже важко та небезпечно. Окупанти мародерять, вбивають, ґвалтують, тому мирні жителі не витримують, дуже бояться та змушені залишати рідний дім.

Факти ICTV поговорили з сім’єю, яка зуміла вибратися та поділилася з нами, яким був шлях свободи та що зараз відбувається в окупації.

Ірина з донькою та собакою тиждень добиралась з Херсону до центру біженців у Перемишлі / Фото: Факти ICTV

Пані Ірину із Херсонщини ми зустрічаємо біля одного з найбільших гуманітарних центрів у прикордонному містечку Перемишль. Туди жінка разом із донькою та улюбленим псом приїхали 29 квітня.

З собою взяли мінімум речей – одяг, документи на будинок та фотографії. Два місяці прожили в окупації. І 29 квітня таки наважилися виїхати. Тішиться, що встигли, бо вже з 1 травня з міста нікого не випускали (на момент виходу матеріалу всі виїзди з Херсону на українську територію заблоковані, – Ред.).

– Понад два рази ми намагалися виїхати. У нас не виходило – на блокпостах росіяни не випускали. 29-го ввечері вони колону не випустили. Машини випускали вибірково. З нами їхало 6-7 машин – вони нас пропустили, і ми проїхали до Кривого Рогу, – розповідає Ірина.

Усюди в Херсоні – танки, БТРи та російські військові. Вони постійно перевіряють документи та ходять будинками і квартирами з обшуками. Були і в Ірини.

– У мене гараж дивилися. Наявність машин, техніки, документи переглянули. Вони все місто перевернули, зі списками ходили. Перевіряли співвідношення мешканців з наявними у них даними, – розповідає жінка.

Ірина наголошує, що жити під окупантом ніколи не буде. Умови рашисти створили нестерпні. Постійні обшуки, терор. Ще й ціни на харчі встановлюють захмарні. Люди ледь виживають.

– Кілограм цукру – 120 грн. Туалетний папір – 35 грн на початку був. Соняшникова олія – 90 грн півлітрова пляшка. Ковбаса з АТБ найдешевша, яка коштувала у мирний час 27 грн – 120-130 грн палка. Як так можна жити? – бідкається жінка.

До того ж окупувавши місто, рашисти не пропускали до людей жодного гуманітарного конвою від українців.

– Люди їли картоплю, цибулю. Добре, що у Дніпрі плавала риба. На початок війни я мала 120 кг ваги. Зараз 78. Завозу муки на хлібзавод не було. Хліб продавався двічі на добу. Якщо ти не встиг купити – залишаєшся без продуктів. Магазинів немає, банкомати не працюють. Термінали не працюють. Подати з Херсонщини на допомогу документи неможливо. Тому що для окупованого регіону Дія не відкривається. Виживали як могли, – пригадує Ірина.

З керівництва міста нікого не лишилося – ані поліції, ані судів. Люди втратили роботу. Більшість  хочуть жити, як жили – у вільній Україні.

– Так, у мене російське прізвище, але я – українка, мені таке не потрібне. Я хочу нормально жити там, де я жила. Мене влаштовувало – наш клімат, наш Дніпро, наші моря, які у мене під боком. Я вмію розмовляти українською. Нас ніколи не утискали. І нас не треба було “рятувати”, – каже Ірина.

У багатьох, хто вимушено покинув місто, житло вже забрали.

Та були й такі, що одразу пішли на співпрацю з рашистами, розповідає жінка. Здавали АТОвців, людей, які не підтримують росіян. Але таких серед херсонців максимум 2%.

– У нас є пам’ятник, із Радянського Союзу залишився – танк Т-34. Він стоїть як учасник вітчизняної війни. Ось росіяни його пофарбували 8 травня ввечері, а в ніч на 9-те наші красені написали на ньому: “Путін, іди нах…” і намалювали прапор. Тобто на 9 травня росіяни прокинулися і побачили таке класне послання, – сміється жінка.


На Херсонщині в Ірини лишився будинок. Жінка побоюється, що його рашисти можуть відібрати, бо вже переписували майно людей. У багатьох, хто вимушено покинув місто, житло вже забрали. Забирають і машини.

– Якщо це нижчі чини забрали – можна поскаржитися, і її можуть повернути. Машини здебільшого забирає начальство. У нас начальство вже приїхало з Херсона на нормальних машинах, тому наші Жигулі їм не потрібні, – каже Ірина.

Більшість на блокпостах – буряти. Аби вони пропустили, доводиться платити.

– Там на кожному посту треба щось давати, платити – їх там дуже багато. Вони вздовж дороги стоять, буряти. Я їх називаю мухомори. Їм дуже жарко у нас, і я говорю: Зачекайте, прийде 47 спеки нашої, 52 на сонці – ви ляжете, будете добривом для нашої полуниці херсонської.

Заробляють на місцевих і перевізники. За виїзд із міста – свої такси.

– У Кривий Ріг таксі було 10 тис. грн з машини. Деякі брали по 3-4 тис. з особи за місце в машині. Чим ближче до травня – було 5 тис. З окупації виїхало б більше людей. Просто не всі мають можливість фінансову виїхати.

Зараз жінка з донькою оформляють документи на виїзд до Канади. Проте найбільше мріє повернутися на рідну Херсонщину. І вірить, що це таки станеться.

– Я повернусь додому. Тому що у мене і дитина каже: Мам, мені без друзів тяжко. Я найбільше хочу, щоб цих рашистів не було, щоб вони зникли і щоб усе це виявилося сном. Я вірю, що Україна переможе! Адже добро завжди перемагає зло!

Херсон – це Україна, і всі мріють повернутись додому / Фото: Факти ICTV

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-05-19 21:57:04

Магазин Автозапчастин м.Ніжин