Автозапчастини магазин AvtoBot м.Ніжин Автозапчастини магазин AvtoBot м.Ніжин
Місто і регіон

15-річний ніжинець, дитина з інвалідністю, навчався у школі тільки перші три класи


15-річний Артем, син Юлії Александрової з Ніжина, дитина з інвалідністю, навчався у школі тільки перші три класи. І п’ять років як не навчається взагалі. Бабуся хлопчика, Анна Александрова, та мати, Юлія Александрова, не пускають додому вчителів і не водять дитину у школу. Вважають, що в однокімнатній квартирі нема для навчання місця. А в школу водити шкідливо для здоров’я дитини.

дитина, інвалідність, навчання

Анна Александрова. На столі лежать довідки

18 березня 2020 року Ніжинський міськрайонний суд постановив притягнути Юлію Александрову до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей) та наклав штраф 1700 гривень. 9 червня 2020 року Чернігівський апеляційний суд постанову залишив без змін.

— Візьміть на ноги пакети замість бахіл, — пропонує Анна Александрова, запрошуючи до квартири.

Кімната 17 квадратних метрів. Підлога помита, на полицях ні пилинки. Речі акуратно стопочкою складені на одному з крісел. На відкритому балконі сушиться білизна. У малесенькому передпокої зауважую великий кип’ятильник, як для трилітрової банки.

— Кип’ячу воду, — пояснює Анна Василівна. — Газ відрізали за борги. Перекривали каналізацію. За воду теж величезний борг, — пояснює, коли я мию у ванній руки, а вода біжить тонесенькою цівочкою. Дає чистий сухий рушник.

Пропонує навушники, щоб послухати запис телепередачі 2011 року про їхню родину.

Артем, забачивши навушники, зацікавлено усміхається.

Ти любиш музику? — звертаюся до підлітка.

— Так, він любить музику, — відповідає бабуся. — Хоча погано чує і погано говорить. Юлю оштрафували за невиконання батьківських прав, тільки ж хто їх виконує? Вона.

Бабуся хвилюється. Приносить величезний стос довідок. Серед них медичні, судові, скарги та відповіді.

— Я борюся за права, — пояснює. — Я дуже втомилася.

— Анно Василівно, а якби все-таки приходив учитель сюди?

— Куди? А ми що, не люди? Я що, скотина? У нас однокімнатна квартира, в яку я не можу запрошувати педагогів. А дитина у нас за станом здоров’я ходити до школи не може.

Не може ходити? — сприймаю слова буквально, інвалідного візка, слава Богу, не бачу. Згадую знайомих дітей з особливими потребами, які користуються будь-яким засобом пересування, — візками, ходунками, милицями, — але тільки щоб ходити до школи, щоб бути серед однолітків.

— Головна причина — слух і мова?

— Не тільки. Він ослаблена дитина. Школа — це весна, осінь. Імунітет слабкий. Навчання вдома рекомендоване, — показує довідку. У ній написаний діагноз. Інвалідність з дитинства, І група, підгрупа А. Найтяжча, коли дитина постійно потребує стороннього догляду.

Артем ходить, але не дуже впевнено. Переглядаю медичні довідки. Ніжинська лікарня, реанімація Чернігівської дитячої обласної лікарні, республіканська багатопрофільна лікарня «Охматдит», Український медцентр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, Інститут отоларингології в Києві, санаторій імені Чкалова в Одесі, санаторій для дітей з ДЦП «Хаджибей» в Одесі.

Дійсно, чи не всі провідні українські медичні, лікувальні та реабілітаційні заклади.

Читаю, що була тяжка пологова травма. Накладалися акушерські щипці. Внутрішньочерепна та спинальна травма, судомний синдром, синдром дихального розладу… Потім пологову травму перестали зазначати у довідках. Почали писати про внутрішньоутробну інфекцію, віддалені наслідки запальних хвороб нервової системи, про те, як вони проявляються. Це і тетрапарез, і порушення коордицації, і когнітивні розлади, тобто розлади розуміння.

— Ми його витягли з того світу, — продовжує бабуся. — Іще педагоги повинні ходити у цю мусорку (про квартиру). Уявіть, як нам жити тут. 35 років ремонту не було. У нас нема коштів на ремонт. Треба, щоб у дитини була своя кімната.

П’ять років не приходять вчителі?

 
— Приходять. Але я їх сюди не пускаю. Куди ходити? Мені на голову сісти?

Розвивався б краще.

Підліток якраз одягається, самостійно йде у передпокій. З мамою виходять на вулицю.

А що ви переживаєте за Артема? А що йому хто дасть, якщо навіть буде школа?

Тобто ви вважаєте, що ніякого толку зі школи нема? — просто фізично відчуваю стіну болю, образи, нерозуміння.

— Толк тільки один. Ця дитина повинна жити в нормальних умовах!!! Йому треба любов!!! Батьківська, мамина, бабусина, піклування, харчування щоб було нормальне. Імунна система щоб піднімалася. Артемко тут спить, — показує на розкладні крісла, — я тут, Юля там. Ми навіть матраца ортопедичного не можемо купити.

Вважаєте, якщо базові умови не створені, то нема сенсу…

— Сто відсотків. Двісті відсотків. Я підтримую. Якщо в дитини будуть нормальні умови, вона буде швиденько й добре розвиватися. Ми і так, в оцих кошмарних умовах даємо йому стільки любові. Я не маю права на своє життя. Ви навіть уявити не можете, як це важко.

Анна Василівна розказує, як тяжко донька Юля народжувала Артема. Як від нього відмовився батько, як робили ДНК. Згадує, як сама вона народжувала Юлю. Була двійня. Хлопчик помер, дівчинка (Юля) вижила. Пологи були тяжкими.

— Мені 62 роки, я пенсіонерка, інвалід другої групи, наслідки нейроінфекції після пологів, — розказує про себе. — Юля теж з інвалідністю, третя група. У неї астма. Отримуємо пенсії. Я — 2100, Юля теж стільки. На дитину — три тисячі з хвостиком, це з урахуванням доплати за догляд. Ліки для дитини дорогі. Поїхати на консультації — все платно. І з нас будуть стягувати гроші — за борги за комунальні. Заборгованість загалом до 100 тисяч гривень точно з 2004 року. А тут іще з Юлі стягуватимуть, що вона нібито не виконує батьківські обов’язки, що дитина не вчиться.

Юля не працює?

— Ні.

«Йде маніпуляція дитиною для покращення житлових умов»

Наталія Рацин, начальниця служби у справах дітей Ніжинської міськради:

— З 2017 року триває історія. Багато разів розглядали на засіданнях комісій з питань захисту прав дитини. Ні бабуся, ні мама — ніхто на засідання не з’являвся. Тільки нас закидають листами. Листи-скарги. В усі інстанції.

Двічі ми подавали до суду. Раз по відібранню дитини без позбавлення батьківських прав. Удруге подавали до суду заяву про взагалі позбавлення батьківських прав. І в той же час сподівалися, що з вересня дитина піде на навчання. Але дитина лишалася вдома.

У цьому році, якщо після 5 вересня дитина не приступить до навчання — до будь-якого, то ми будемо вкотре розглядати ситуацію на комісії з приводу захисту прав дитини, і служба буде клопотати про доцільність висновку щодо позбавлення батьківських прав. На початку року внесені зміни до сімейного кодексу України, стаття 164. Згідно змін, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав за ухилення від виконання батьківських обов’язків. І одним із пунктів є І незабезпечення здобуття дитиною середньої освіти.


— Були вдома у родини?

— Я особисто — ні. Були спеціалісти. Можна знайти місце для навчання, щоб приходив вчитель. Я вважаю, що йде маніпуляція дитиною для покращання житлових умов.

«Ми згодні на все, аби тільки дитина вчилася»

Надія Пономаренко, заступниця начальника управління освіти Ніжинської міської ради:

— Якщо дитина має когнітивні порушення (порушення розумового процесу), вона зможе вчитися?

— Ви зрозумійте, дитина не спілкується з іншими людьми. Що відбувається з нею? Він замкнутий в собі.

Ми згодні на все, аби тільки дитина вчилася. Зараз є різні форми навчання. Індивідуальна форма (навчання дома). Інклюзивна форма, коли дитина у школі з асистентом. Все пропонувалося сім’ї. Зараз ми згодні організувати дистанційну форму навчання. Є поняття сімейної форми. Якщо бабуся, мати можуть вчити — навчайте у сім’ї. Потім учень пройде контрольні випробування і переходитиме з класу в клас. А потім хлопчик, у 9 класі, зможе сам собою керувати. Не бабуся з мамою керуватимуть, а він сам. Так само, через комп’ютер, може знайти і вступити на дистанційну заочну форму навчання. Закінчити заочно професійно-технічний заклад.

Зробіть хоча б якісь перші кроки — виведіть свого хлопчика із домашнього оточення. Інклюзивно-ресурсний центр у нас створено. Поспілкуйтеся з людьми зі схожими проблемами, з тими, які мають інвалідність і живуть, буває, у гірших умовах. Скільки такого було, що лежача дитина, і ходили вчителі. Батьки хотіли, щоб було спілкування, щоб було оточення нових людей. І ми навчали ту дитину.

gorod.cn.ua, Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №28 (1782), 9 липня 2020 року

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Джерело: mynizhyn.com