10 найкращих фільмів 2024 року: від Перетину і Конклаву до Бруталіста

Уже зовсім трішки залишилося до кінця 2024 року. Для українського кінематографа він завершується Оскаром Мстислава Чернова за фільм 20 днів у Маріуполі, а для світової індустрії все як завжди – купа фестивалів, червоні доріжки й нові імена в магічному світі кіно.

Цьогоріч не було великих батлів у прокаті на кшталт Барбі та Оппенгеймера, які одночасно били рекорди касових зборів у 2023 році. Можливо, це був рік серіалів, зважаючи на успіх Сьогуна, Оленя та багатообіцяльного другого сезону Гри кальмара. Але все ж було чимало стрічок, які змогли задовольнити смаки поціновувачів кіно.

10 найкращих фільмів 2024 року

Life. Факти ICTV подивилися чимало фільмів 2024 року, щоб сформувати власну десятку найкращих.

Деякі із цих стрічок вже були в українському прокаті, деякі демонструвалися на стримінгових платформах, а деякі поки лише на кінофестивалях. Проте останні точно будуть родзинкою для вашого десерту на початку 2025 року.

Емілія Перес

• Режисер: Жак Одіар

Неймовірна робота, яку оцінять навіть хейтери мюзиклів. Ця стрічка французького режисера Жака Одіара створює синтез мюзиклу, комедії, трилера, криміналу, драйву та безлічі ідей.

Поєднувати різноманітні жанри та стилі оповіді складно та ризиковано водночас, але ця успішна спроба Одіара робить цей фільм точно не схожим на будь-який інший. Ба більше цьогоріч. Він безумовно сміливий, ризикований та шалений.

У стрічці режисер робить акцент на музиці, переважно іспанською мовою, хореографії та чудових акторських роботах, що принесло Зої Салданьї, Селені Гомес, Карлі Софії Гаскон та Андріані Паз нагороду за найкращу жіночу роль у Каннах.

Емілія Перес розповідає історію ватажка наркокартелю Манітаса Дель Монте (Гаскон), який вирішує стати жінкою, маючи дружину та дітей. У цьому йому допомагає адвокатка з Мехіко Ріта Моро Кастро у виконанні Салданьї.

Вона допомагає Монте інсценувати смерть та прийняти свою нову ідентичність. Після цього колишній ватажок картелю живе новим щасливим життям. Але з часом темні тіні минулого його “наздоганяють”.

Конклав

• Режисер: Едвард Бергер

Папська драма з натяком на драматичний трилер від режисера оскароносного фільму На Західному фронті без змін. Тут переплітаються таємничість внутрішньої кухні Ватикану, детективної історії та підлості святих отців.

Це картина з безліччю поворотів, деяких вкрай несподіваних, та політичних інтриг у боротьбі за святий престол. А ще боротьбі реформаторів та консерваторів.

Конклав – стрічка про вибори нового Папи Римського після смерті попереднього понтифіка. Головну роль у фільмі – декана Лоуренса виконав Рейф Файнс. Можливо, це одна з найкращих його робіт за кар’єру.

Герой Файнса веде за собою зграю хитрих вовків, замаскованих під овечок. І з часом він це усвідомлює. Тоді у гущі подій запускається ланцюгова реакція. Тут варто зауважити, що робота всього акторського ансамблю – це справжня насолода для очей.

Субстанція

• Режисер: Каролі Фаржа

Боді-горор про погоню за молодістю, жіночу самоненависть, а може просто притча про вміння любити себе такою якою ти є. Фільм Фарджа ставить правильні акценти та порушує важливі теми у незвичний спосіб.

Субстанція – це картина, від якого буквально вкінці може знудити. Але хіба не нудить від безжальних та дурнуватих стандартів краси, яке суспільство століттями нав’язувало жінкам? Якщо цей фільм не миттєва класика, то має всі шанси стати нею у майбутньому.

Фільм розповідає про колишню знаменитість Елізабет Спаркл у виконанні Демі Мур, яку звільняють з посади ведучої через вік. Згодом у її житті з’являється Субстанція – інноваційний препарат для регенерації клітин, здатний створити молоду копію людини. Тоді з’являється прекрасна та молода Сью (Марґарет Кволлі). Героїні ділять одне життя кожні сім днів, але невдовзі обом версіям стає тісно.

Робота Фаржа різко критикує сексистські та ейджистські стереотипи Голлівуду. Але ці проблеми давно вийшли за межі відомих пагорбів у Лос-Анджелесі, де живуть знаменитості та створюються фільми.

Урок фортепіано

• Режисер: Малкольм Вашингтон

Фільм, який можна назвати дітищем родини Дензела Вашингтона. За режисерське крісло в ній сів його син Малкольм, а інший син Джон Девід зіграв одну з головних ролей. Але Урок фортепіано – це той рідкісний випадок, коли так зване кумівство не шкодить справі.

Урок фортепіано є адаптацією п’єси Августа Вілсона, яка досліджує травму поколінь через роки рабства на сім’ю. Певною мірою це камерна історія, адже розгортається переважно в одному будинку. Вона поєднує болючі спогади про минуле із сьогоденням через піаніно, вкрите різьбленням з образами предків.

Дія розгортається під час Великої депресії у 1936 році. До будинку Берніс (Даніель Дедвайлер) приїжджає її брат Віллі (Джон Девід Вашингтон) та намагається її переконати продати піаніно, щоб купити трохи землі, де їхня сім’я колись працювала рабами. Але Берніс відмовляється.

Також у сценах магічного реалізму в будинку присутній привид померлого землевласника Джеймса Саттера, який тримав їхню сім’ю в рабстві. Берніс переконана, що Віллі зіштовхнув рабовласника в колодязь і саме тому він не покидає їхню родину навіть після смерті.

Перетин

• Режисер: Леван Акін

З роботами грузинського режисера Левана Акіна український глядач вже знайомий, зокрема завдяки його чудовій дебютній роботі А потім ми танцювали.

У новій картині Перетин він так само розповідає історію про прийняття та спокуту, яка не засуджує героїв, а співчуває їм і є людяною. За стилем це нагадує італійський неореалізм.

Мотив картини насамперед говорить, що ніколи не потрібно втрачати надію, попри різні життєві труднощі та негаразди. Це абсолютно тепла історія у жорстокому світі людей.

За сюжетом грузинська жінка Лія вирушає до Стамбула, щоб знайти свою племінницю Теклу, яку сім’я вигнала з дому після розкриття власної ідентичності. У мандрівці її супроводжує знайомий Текли, який переконаний, що вона саме у Стамбулі.

Перетин – це по суті, роуд-муві. Герої часто натрапляють на глухі кути у пошуках Текли. А сам Стамбул видається місцем, куди люди приїжджають, щоб зникнути. Фільм є водночас самоаналізом Лії та розповіддю про труднощі, з якими стикаються трансгендерні люди у Туреччині.

Бруталіст

• Режисер: Брейді Корбет

Фільм, тривалістю три з половиною години, може здатися занадто довгим на перший погляд та відштовхнути у підсумку глядача від походу в кіно. Але не кваптеся – це та історія, під час перегляду якої немає відчуття, що вона розтягнута чи нудна.

Стрічка охоплює три десятиліття та розповідає про вигаданого угорського єврея та архітектора Ласло Тота, у прекрасному акторському виконанні Едріана Броуді. Його герой, переживши Голокост, приїхав до США, де отримав замовлення на будівництво громадського центру. Паралельно він намагається зробити все, щоб до нього приєдналася його дружина.

По суті, це історія про американську мрію та шлях єврейських іммігрантів із Європи після Другої світової війни. А також про митця, який змінюється у своєму новому середовищі, і який буквально прагне змінити ландшафт світу, що його оточує.

Бруталіст – це не просто ще один фільм у масштабах, який чекає на винагородження статуетками. Можна сказати, що у ньому велике все, зокрема емоції та амбіції. Але ще він як і Конклав має проникливий та відвертий фінал.

Нікелеві хлопці

• Режисер: РаМелл Росс

Абсолютно захоплива робота з прийомом камери, яка веде історію очима від першої особи. Такий спосіб знімання не винахідливий, але вкрай рідкісний і, який так давно хотілося побачити в руках умільця. Це вдалося втілити Россу, який має трохи доробку як оператор.

Нікелеві хлопці – це історія про двох чорношкірих хлопців, які перебувають у колонії для неповнолітніх у Флориді у 1960-х. Головний герой Елвуд є успішним учнем у школі, але одного дня опиняється в краденій машині з чоловіком, і його засуджують як співучасника злочину.

Хлопець опиняється у виправній школі Академія Нікеля, де учні сегреговані, а щодо чорношкірих значно жорстокіше поводження, ніж до білих. Там Елвуд починає товаришувати з дещо цинічним Тернером. І, попри те, що він слухняно намагається відбути термін, хлопець опиняється у своєрідній катівні.

Перегляд стрічки нагадує чимось відеоігри у жанрі шутера від першої особи, тільки без зброї. Завдяки такому ефекту глядачі бачать картинку зі сторони хлопців, тобто стають свідками того, що бачать герої.

Ребел Ридж

• Режисер: Джеремі Солньє

Це досить вдала робота у жанрі кримінального бойовика в поєднанні з трилером. Останніми роками бойовики, що виходять на екрани, нагадують суцільне сміття. Без логіки, змісту, сценарію, акторської гри і це можна дуже довго продовжувати.

Але Ребел Ридж – це рідкісний випадок, коли Netflix вдалося зробити путню роботу у цьому жанрі. Тут герой не стріляє бездумно, чи літає на суперкарах або є всемогутнім старцем, швидшим за Усейна Болта. Певною мірою робота Солньє нагадує традиційні кримінальні фільми 1990-х.

У плані кривавого насильства чи бездумної кількості смертей стрічка досить стримана, що йде їй у плюс. Вона починається з простої історії, як чорношкірого велосипедиста збивають поліцейські. Вони забирають у нього пакет із грішми, який він віз як задаток для того, щоб його брат вийшов з-під арешту.

Це фільм не стільки про корупцію та свавілля поліції в одному з невеличких міст Америки, скільки про беззахисність людини перед системою загалом.

Насіння священного інжиру

• Режисер: Мохаммад Расулоф

Це фільм іранського режисера Мохаммада Расулофа, знятий таємно у його рідній країні. Після того, як цю стрічку відібрали до основного конкурсу в Каннах, режим Ірану засудив його до восьми років ув’язнення та покарання батогом, але режисеру вдалося втекти до Німеччини.

Насіння священного інжиру розповідає про біль та страждання однієї родини, коли батька сім’ї Імана призначають слідчим суддею у Тегерані, а його нова робота полягає у засудженні протестувальників до смертної кари.

Головний герой розуміє, що сліпе виконування наказів режиму дасть змогу йому просунутися по службі. Його дружина хоче, щоб він певною мірою скорився цьому, однак паралельно його дві доньки симпатизують руху проти носіння хіджабу.

Цей фільм багатошаровий, сміливий і досить актуальний на тлі протестів в Ірані, загибелі 22-річної Махси Аміні та численних вироків протестувальникам, засуджених до смертної кари.

Бітлджюс Бітлджюс

• Режисер: Тім Бертон

Минуло 36 років перш ніж світ побачив другу частину стрічки Бітлджюс від режисера Тіма Бертона. Новий фільм похмуріший та дивніший за перший. Він також зосереджується на трьох поколіннях жінок.

За сюжетом сиквелу, жінки Дітц повертаються до свого будинку на Вінтер-Ривер після сімейної трагедії. Лідія (Вайнона Райдер), тепер відома ведуча шоу про надприродне та має власну доньку Астрід (Дженна Ортега), яка вважає свою матір шарлатанкою. Згодом Дітц-молодша через певні обставини потрапляє у потойбіччя, а її матір вимушено звертається по допомогу до Бітлджуса.

Бертон у своєму сиквелі, на відміну від багатьох інших режисерів, не йде за примхами фанатів першої частини, а навпаки, робить вдалі відступи. Сюжет не є банальним переказом першої частини, а вводить нових персонажів – Віллема Дафо в ролі мертвого актора, Джастіна Теру в ролі кавалера Лідії та французького актора Самі Слімана, відомого за фільмом Афіна.

Стиль картини балансує між притаманним Бертону зловісним гумором і елементами ексцентричності, які він використовує виключно заради розваги. І попри те, що ключовою у стрічці є тема смерті, фільм теплий, добрий, веселий та оптимістичний, хоча деякі жарти досить похмурі, а інколи й злі.