Чому люди засуджують тих, хто не має пари, та як позбутися стереотипів

Одинакам живеться не дуже просто. Їм не лише доводиться самотужки долати життєві складнощі, а ще й боротися з нерозумінням суспільства, яке вважає, що повноцінною кожна людина може бути лише в парі. Чому з’являються такі стереотипи, Фактам ICTV розповіла психологиня Любов Жеребньова.

Людина і соціум

–   Ми соціальні істоти. Для народження, виживання, засвоєння найнеобхіднішого нам необхідні батьки, сім’я. Дорослі люди, які нам пояснюють щось про світ, які про нас турбуються, які нас захищають. І тому людина без такого виховання не виживає, – пояснює фахівчиня.

Якщо ми візьмемо кошеня і принесемо його додому, тому що його хтось викинув на смітник, воно без котів та інших тварин цілком зможе існувати, маючи необхідне харчування.

А людина, якщо залишиться без собі подібних, хоч і буде отримувати харчування і фізично виживе, але не сформується в особистість. Тому що їй треба інші люди.

Є первинний рівень оцих фізіологічних потреб – у турботі, безпеці, харчуванні. Але ми також маємо дуже великий набір соціальних потреб. Це потреба в:

• емоційній близькості;
• повазі;
• любові;
• прийнятті;
• визнанні.

Звідкись ми засвоюємо поняття соціальної норми, нормативності поведінки. Все це дає нам безпосереднє спілкування з іншими людьми. Так було і так буде. Але ці потреби на первинному рівні людина отримує в сім’ї, і кожен з нас потребує однозначно і тата, і мами.

Чому деякі люди обирають самотність

–  Самотність і усамітнення – це різні поняття. І плутати їх не варто, – застерігає Любов Жеребньова.

Самотність – це щось про тугу і страждання, про одинокість. А усамітнення – це про самодостатність, про свідомий вибір, про буття в собі, про діалог з собою. Про те, що мені з собою добре, і те, що я насолоджуюся наодинці, що мені є чим зайнятися, що у мене є багатий внутрішній світ, і мені не сумно, коли я один чи одна.

Є певний тип людей, які мають іншу, глибоку, інтровертність. Тобто вони закриті. Вони не люблять ділитися своїми переживаннями. Вони не люблять впускати когось у свій внутрішній світ.

Є ті люди, які надзвичайно чутливо ставляться до свого особистого простору, і які відчувають себе мало не оголеними, коли вони поруч з іншими людьми. І для них почуття дому – це свій кокон та своя територія, де їм комфортно.

Суспільство нав’язує такій людині свої стереотипи про те, що бути самотньою – це страждати, що ти самотній. А якщо ти самотній, то значить, нікому не потрібен.

Звідки з’явилися стереотипи, що самотні люди нещасні

Однозначно, із тих часів, коли людина без сім’ї, без міцних соціальних зв’язків, без родини не виживала. Не треба далеко ходити. Ще в минулому столітті гендерні ролі були чітко розподілені, і жінці навряд чи можна було самій себе забезпечувати в селі і народжувати дітей. Це засуджувалося.

Заробляння грошей належало чоловікам, а виховання дітей – жінкам. І коли ці дві половинки “об’єднувалися”, вони давали певну стабільність державі, країні. Так піднімали народжуваність.

– Коли люди об’єднувалися, це було вигідно і економічно, і на рівні соціального інституту. Мабуть, сім’я – це в першу чергу економічне партнерство. Люди мають певні взаємні обов’язки, які вони ділять між собою, і підтримують одне одного, – зауважує психологиня.

Скажімо, якщо чоловік бере на себе тягар заробітку, то жінка бере на себе тягар догляду за дітьми або тему домашнього господарства. Нині ролі можуть мінятися: більш домашній за характером чоловік створює сімейний затишок, а жінка робить успішну кар’єру.

Але на сьогодні ми маємо доволі багато успішних, самодостатніх, задоволених життям людей, які цінують себе і свою територію, і які впевнені, що вони не роблять нічого поганого, коли просто живуть, просто отримують насолоду від життя. При цьому мають якісь дружні, близькі, емоційно насичені стосунки з іншими людьми, але для проживання вони обирають тільки себе. Вони в свій дім нікого не пустять.

Чи добре бути самітником

– Однозначної відповіді на це запитання немає, – зізнається фахівчиня. – Це свідомий вибір людей. І підтримувати  стереотип про те, що вони страждають від самотності, неправильно. Тому що – не страждають, а скоріше насолоджуються самотністю.

Страждати від самотності можна і в родині. Наприклад, ти живеш в сім’ї, поруч з іншою людиною, і відчуваєш, що тебе не розуміють, тебе не приймають. Вона не розділяє твоїх переживань, байдужа до твого болю.

– Як на мене, – каже Любов Жеребньова, – це дуже чесно: казати “ні” стосункам, до яких ти не готовий, у яких ти не бачиш сенсу і які розходяться з твоїми цінностями.

Краще, коли той же чоловік обирає самотність, аніж коли, слухаючи людину і беручи до уваги певні суспільні стереотипи, він одружується, а потім дружина влаштовує йому скандали, тому що він не допомагає.

Він одружився, а за своїм ментальним вибором йому важливіший саморозвиток, самовдосконалення, якісь свої уподобання, заняття. Йому важливо, щоб його не турбували.

З одного боку, це дуже добре, коли держава має такі, умовно кажучи, позитивні демографічні показники і стандарти зростання народжуваності. Але на сьогодні це не детермінується сімейними стосунками. У нас зараз жінки можуть дозволити собі народжувати і забезпечувати своїх дітей без чоловіка. Є й чоловіки, які здатні виховувати і забезпечувати дітей без жінок.

Суспільство нав’язує однотипний інститут сім’ї

Сучасний інститут сім’ї має дуже багато вимірів, дуже багато видів. Вже мало кого дивує гостьова родина. Коли люди сходяться на певний час, а потім роз’їжджаються в різні місця і живуть там абсолютно щасливо.

– Насправді весь корінь страждання тут у тому, що людина уявляє собі під правильним або неправильним те, що близьке їй, – пояснює психологиня.

Правильно жити повною сім’єю, то я буду страждати від того, що мій чоловік у відрядження поїхав. Він має бути біля мене.

Той, хто дуже цінує свій особистий простір, буде страждати від того, що йому телефонують кожні пів години з різними запитаннями.

Суспільна думка – це результат досвіду. Зріле суспільство дає вибір. Прекрасно, коли людина, орієнтована на родинні цінності, може реалізувати себе в цьому суспільстві і втілювати в ньому оті родинні цінності.

І знову ж таки, дуже добре, коли в цьому самому суспільстві є окремі люди, які обирають усамітнення, які обирають жити своїм власним життям.

– Вони не хочуть травмуватися близькими стосунками з іншими людьми і нікого не травмують своєю закритістю. І я думаю, що в цьому може бути якийсь баланс в суспільстві, – пояснює Любов Жеребньова.

Тому, перш ніж засуджувати когось, що він не має партнера, перш ніж втручатися в чиєсь особисте життя, згадайте, що ми живемо не в Середньовіччі й не в авторитарному світі. Дозвольте людям робити свій власний вибір – усамітнюватися чи ні, бути щасливим в родині чи наодинці з собою.