Бути непомітною у дощ, спеку та мороз: українська снайперка про роботу на передовій

Дистанцію вимірюють далекоміром. Він – швейцарський, на відстані до 3 км чітко робить виміри. У комплексі снайпера чи не найдорожча складова – саме далекомір.

Військові також мають із собою метеостанцію, в яку вбудований балістичний калькулятором Applied Ballistics. Він вимірює вітер, його напрям. У ньому є вбудований компас, і його можна відкалібрувати.

– Сила вітру, вологість, всі дані, які нам потрібні для того, щоб зробити постріл. Найважливіше, що нам потрібно знати, – це вітер. Тому що навіть вітер в 1 метр на секунду може збити кулю на дистанції. Тому про нього нам потрібно знати все, – пояснила захисниця.

За її словами, напрям та сила вітру важливі як там, де лежить снайпер, так і там, де неможливо заміряти метеостанцією: безпосередньо на шляху і біля мішені. Тому військові використовують якомога точніші прилади. Вони також спостерігають в оптику, мають знання і навички, як заміряти вітер на око біля мішені.

Загалом снайпер може працювати в будь-яку погоду, каже військовослужбовиця. Але сильні пориви вітру – це найбільша перешкода.

– Армійський снайпер – це не стрілок-спортсмен, тому нам потрібно виконувати задачу. Але все ж якщо великі пориви вітру, то ми перечікуємо їх. Ми намагаємося стріляти в менший порив, щоб зменшити для себе цей вплив, – поінформувала “Кукушка”.

Снайперам доводиться бути витривалими і працювати в дощ, спеку, мороз. При цьому бути непомітними і виконати завдання.

– Це нікому не подобається – ні холод, ні спека, ні коли мокро, ні коли немає води. Але що робити, – зазначила дівчина.

Бути замаскованими снайперам допомагають спеціальні костюми. Вони мають бути і практичні, і невидимі.

Снайпери ідуть на завдання в парі. Але разом із ними висувається і група вогневої підтримки (прикриття). Як пояснила захисниця, ця група надзвичайно важлива.

– Зазвичай люди думають, що снайпер працює один тижнями, у відриві від усіх. Це навіяно фільмами. Напевно, колись такі задачі існували. Зазвичай армійські снайпери працюють із групою вогневої підтримки. Ми достатньо автономні, ходимо зі своїми стрілками, зі своїм кулеметником для того, щоб вони нас прикривали. І працює обов’язково снайперська пара, снайпер не працює один.

Ми висуваємося на потрібні рубежі разом із прикриттям, робимо свою роботу та йдемо назад. І от на етапі, коли ми йдемо туди й назад, прикриття для снайперів – ледь не важливіші люди, ніж самі снайпери. Тому що у снайперів зброя важка, повільна, нею нічого не можна зробити на короткій дистанції. Тому ми працюємо в групах, – розповіла снайперка.