Україна і світ

Вибухи в Ічні: хто винен і чому нікого не покарають

Вибухи в Ічні: хто винен і чому нікого не покарають

Чергові вибухи на черговому великому складі боєприпасів – тепер в Ічні Чернігівської області, це за 180 кілометрів від Києва.

Зайнялося там серед ночі, минулося без жертв й інтенсивність вибухів вже під ранок вщухла – детонувало раз на дві-три хвилини, а починалося – із двох-трьох вибухів на секунду. Боєприпасів там десь 40 тисяч тон – багато це чи мало, мені – цивільному – важко осягнути. Втім, те, що я взмозі зрозуміти, – сьогоднішні вибухи – це вже далеко не перший подібний випадок, і навіть не другий, сьогоднішня пожежа – вже сьома за ліком.

5 разів вибухали склади вже за час війни з Росією, але ж були вибухи й в мирні часи – перший раз в 2003-му у Лозовій на Харківщині, потому кілька разів в Новобогданівці, що на Запоріжжі. Й найбільше мені особисто запам’ятався 2005-й рік – коли вдруге поспіль вибухало у Новобогданівці й причиною стало те, що армійці пиляли там снаряди, щоби здати їх на металобрухт.

То ж і запам’яталися мені ті вибухи саме через такий ідіотизм військових, а також через те, що мій потяг, яким я повертався з Криму, зупинили просто посеред поля, й ми там добу в спеку простояли через зависокий ризик потрапити під снаряди.

Потому склади детонували вже під час війни з Росією – й тоді вже заговорили про диверсантів та навмисні підпали. Це зручна версія для наших військових – адже нею можна прикрити власну халатність.

Тут я зараз не маю претензій до нинішніх армійців, у жодному разі, адже варто розуміти кілька речей: після Радянського Союзу в нас залишилася просто неймовірна кількість тих боєприпасів – й в України не було в них тоді потреби, як не було й грошей ані на те, щоби їх гідно зберігати (вони звалені просто неба), ані на те, щоби їх утилізувати (хоча термін зберігання тих снарядів давним-давно минув).

Натепер у пріоритеті розслідувачів версія, що причиною детонації на складі в Ічні стала ворожа диверсія. І знаєте немає причин цьому не вірити – адже маємо ми чотири роки війни з Росією, воюємо ми з нею тими снарядами, що нам залишилися від Радянського Союзу – інших просто немає, бо виробництво власних тільки намагаємося налагодити. Та й воювати радянськими нам банально дешевше, платити за них не треба – така от, економіка війни.

Отже, якби я працював в російському ГРУ, то перше, що зробив би – ну, після того, як з’їздив би подивитися на Солсберійські “шпілі” – так це влаштував би диверсію на ворожих складах.

Адже кращого способу підірвати обороноздатність України, аніж знищити арт-склади й придумати неможливо – бо без тих радянських снарядів Києву просто немає чим відбиватися від Москви. То ж навпроти версії про ворожу диверсію ставлю в переліку можливих причин жирний плюс.

Але погодьтеся, якщо от ми з вами розуміємо цікавість ворога до наших складів з боєприпасами – то чудово мають це розуміти й ті, хто відповідає в нас за безпеку держави. Тим більше, що це вже не перший подібний випадок.

Чому на тих складах досі не налагоджено належну охорону? Чому не покарані військові чини за минулі вибухи? Чому наша контр-розвідка та СБУ не здатні протидіяти ворожим диверсіям? Якщо це, звісно, були саме вони – то це як-то кажуть питання на мільйон! Але це питання залишиться в нас без відповіді! Знаєте чому?

Тому що ніхто з вищих чинів Міноборони, Генштабу, розвідки чи СБУ – ніхто з них покараним не буде, адже їхні можливі промахи й недалекоглядність – це парафія Верховного Головнокомандувача й ті чини – то все його люди й визнавати їхню провину назагал Порошенко просто не дозволить.

Не дозволить, бо, по-перше, за умов війни дискредитувати військове командування та армію – це грати на руку ворогу. А, по-друге, Петро Порошенко армію зробив одним із гасел своєї майбутньої передвиборної кампанії, то ж у разі дискредитації армії він отримає провал і своєї передвиборної кампанії.

Тут хочу зробити невеличку ремарку – я дуже пишаюся нашою армією, пишаюся нею не менше, аніж нею пишається Президент, я щиро вдячний армії за захист і за своє мирне життя. Тому, коли я так чи інакше дозволяю собі критикувати армію, чи казати про певні промахи армійців – то роблю це зовсім не тому, що зловтішаюся!

А тому що, як журналіст, я не маю права закривати очі на очевидні речі й сліпо піддаватися передвиборним гаслам. Хоча повірте, мені дуже хотілося б піддатися тим гаслам і сліпо в них повірити – так би жити мені було б банально простіше. І спокійніше було б на душі.

Втім, хоча я щиро пишаюся нашою армією – я знаю й про ті недоліки, що там залишилися ще з радянських часів: знаю про халатність, про бюрократію, про твердолобість та безініціативність більшості офіцерів, й про їх неспроможність виконувати свої обов’язки, про неспроможність захисти ті склади – ані від випадкової пожежі, ані від навмисної диверсії. Й частина провини у підриві тих складів – вона лежить на самих армійцях.

Поясню на іншому прикладі. Пам’ятаєте були нарікання на неякісне харчування строковиків – за часів Януковича годували їх відвертим лайном. Але жодних скарг вголос на те не було, відповідальні за тилове забезпечення офіцери підписували папери про те, що претензій немає, солдати те їли, а командири мовчали.

Потому, коли в армію прийшли мобілізовані на війну українці, – вони вже не дозволили так із собою поводитися й годувати себе помиями – вони не промовчали – і була започаткована реформа харчування в армії.

Й десь подібна ситуація в нас із артскладами – подекуди лунали поодинокі голоси, що охорона тих складів замала, що потрапити на туди й влаштувати диверсію може хто-завгодно – утім, кожен з цих складів має свого командира, бо це ж військова частина – й жоден з цих командирів не вийшов на люди і не сказав, що так далі бути не може.

Не заявив назагал: я не можу гарнатувати безпеку, не сказав – досить зводити ту сітку-рабицю на кордоні з Росією, дайте мені шматок тієї “стіни Яценюка”, я маю огородити нею свої склади, бо на них, по-перше, зберігається єдина надія України відбитися від ворога, а, по-друге – там смертельне для оточуючих населених пунктів начиння.

Так, в нашому бюджеті реально бракує коштів на облаштування артскладів, але ж в нас вже всьоме витрачаються чималі гроші з резервного фонду Кабміну – на евакуацію населення, на їхнє забезпечення, на гасіння пожежі, на ліквідацію наслідків й розмінування тих територій, куди розлетілися снаряди. То може доцільніше було б не чекати вибухів, а попередити їх?

Джерело Телеканал новини «24»
09.10.2018
ПОДІЛИТИСЬ НОВИНОЮ: