Україна і світ

“Шалена кров”: п’єса чи психологічний трилер

"Шалена кров": п'єса чи психологічний трилер

Голос з колонок оголошує прохання вимкнути всім свої телефони, щоб ніякий сторонній звук не завадив відчути спектакль. Гасне світло. Хтось упускає щось, що по звуку падіння нагадує порожню пляшку. Звучить сміх, який затихає не відразу.

Зараз почнеться “Шалена кров” – експериментальна робота Нуркана Ерпулата і Йенса Хілльє в театрі російської драми Лесі Українки. Спектакль показують уже кілька років, але навіть при цьому не завжди є можливість на нього потрапити. П’єсу ставлять рідко, а бували випадки, що і взагалі замінювали на іншу. Ця робота створена за мотивами французько-бельгійського фільму “Останній урок” режисера Жан-Поля Лільєнфельда.

Сюжет п’єси полягає в тому, що неконтрольовані учні в якийсь момент починають осягати знання на уроці німецької літератури під дулом пістолета, який потрапив в руки вчительці фрау Келих з рюкзака одного з учнів. Хід заняття змінюється докорінно. Варто зазначити, що в основу дійства лягла сучасна проблема мігрантів в Німеччині. Відповідно всі учні – родом з країн ближньої Азії, де їхня релігія – мусульманство.

"Шалена кров": п'єса чи психологічний трилер

“Шалена кров”

Проходять важких 15 хвилин вступної сцени – і зал залишає літня дама, яка явно не витримала жорсткості і епатажності твору. А можливо, і реалістичності? В очах деяких глядачів прямо читається фраза: “Та дістаньте ви вже цей пістолет!”, подумки звернена до Наталії Шевченко, що виконує роль вчительки. Щоб якось упорядкувати, пережити, стримати це неподобство, що діється на сцені. За якихось 15 хвилин акторам вдається багато чого: те, що вони показують, жахає, відвертає і дивує одночасно. А раптові постріли – абсолютно несподівані, гучні і реалістичні, вони змушували повністю занурюватися в цю атмосферу, в це дійство.

На сцені зіткнулися абсолютно різні особистості зі своїми певними проблемами, які вони стали виражати двома способами: моральним і фізичним насильством або покірністю перед один одним. Тут є учень, якого багато хто принижує. Під час розвитку подій він починає відчувати смак впевненості і змінюється прямо на очах. Є дівчина Латіфа, яку обзивають повією. Але і ці образи поступово розвіюються. А інша дівчинка Маріам завдяки вчительці знаходить внутрішню свободу і перестає носити хустку, яку диктує її віра.

“Людина тільки тоді по-справжньому людина, коли вона грає” – фраза, яка не раз прозвучала на сцені. Адже тільки у грі людина показує свою сутність. І нехай ці всі герої не грали з пістолетом, але його загроза була куди більш реальною, з часом вони змогли розкритися по-справжньому і показати людину в негативному і позитивному світлі.

Вистава залишає неоднозначні враження. Перш за все, люди ходять в театри у пошуках краси і естетичного задоволення. І звичайно, нерідко театр виконує роль демонстрації істини. Ось з останньою функцією “Шалена кров” справляється точно. Але навряд чи ця п’єса може викликати будь-які естетичні емоції. Вона – це соціальний ролик, який обов’язковий до перегляду школярам. Вона не насичує спрагу краси. Це своєрідне мистецтво, яке варто побачити тим, хто хоче незвичайного і яскравого, чогось, що вириває з зони комфорту, примушує замислитись і зануритися в таку ось реальність.

“Шалена кров” – це плеоназм реальності, де досить багато зайвих нагромаджень. Наприклад, ті ж постріли, спрямовані в зал. Негатив, який вихлюпується на глядачів. Пісні німецькою, які не були зрозумілі до кінця.

Виходячи з залу можна було почути абсолютно різні відгуки. Такі як: “Я не пошкодувала, що пішла сюди. Мені говорили, що більше сюди не прийдуть, але такого я не очікувала!”. І протилежні: “Це не те, заради чого треба йти в театр”.

І все-таки п’єса змушує задуматися. Багато про що. Про батьків, які хочуть для своїх дітей тільки найкращого і хоча б заради них варто намагатися і виправдовувати їхні сподівання. Про те, як часто діти таврують інших – причому часто невиправдано, самостверджуючись таким мерзенним і жахливим способом. Про демократичне суспільство, де, по ідеї, воно не повинно вітати радикальні помисли і наміри, але, по суті, часто відбувається навпаки. Про непомірну жорстокість нинішньої молоді, яка все частіше зустрічається в сучасному суспільстві в абсолютно різних країнах, справа навіть не в мігрантах. Про проблему віри і релігії. Про силу насильства і ненасильства. Про важливість впевненості в собі. Про рамки свободи. І про природу людини.

Автор: Вікторія Щеннікова

Джерело Телеканал новини «24»
25.01.2018

Залишити відповідь

Войти с помощью: 
Facebook
Close