Україна і світ

Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають “рупорами Путіна”

Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають "рупорами Путіна"

Чим більше зростає санкційний тиск на Росію, тим більше сил та грошей Кремль вкладає в пропагандистську кампанію, покликану створити для Європи “позитивний образ” РФ та “відмити” Путіна від будь-яких звинувачень.

В Німеччині потужно працює ціла низка так званих “тлумачів Путіна” (Putin-Versteher), які за російські гроші доводять, що РФ – “біла та пухнаста”, тому варто якнайшвидше знімати з неї санкції та віддавати не лише Крим, а й усе, що їй заманеться загарбати ще.

Одним із таких пропутінських рупорів давно й плідно працює колишня кореспондентка німецького телеканалу ARD в Москві Габріеле Кроне-Шмальц. Нещодавно вона навіть оприлюднила цілу книгу про Росію та про Путіна, в якій вихваляє “великого східного сусіда”. Діяльність цієї журналістки вже давно стала предметом нищівної критики з боку її колег, а її нову книгу відомий німецький публіцист Борис Райтшустер використав, аби написати своєрідний лікбез про засоби та методики, які використовує російська пропаганда в Німеччині. Його статтю під назвою “Як колишня журналістка ARD Кроне-Шмальц прикрашає російську політику” у виданні Huftington Post сайт “24” вирішив перекласти для українського читача. Повний текст публікації – далі.

Бестселлер – програма “білого прання” для російського президента Володимира Путіна.

• Журналістка та письменниця Габріеле Кроне-Шмальц оприлюднила свою нову книгу про Росію

• В ній вона вводить своїх читачів в оману за допомогою аргументаційних трюків

Найважливішою метою російської пропаганди на Заході є стирання відмінностей між правдою та брехнею, між друзями та ворогами. Людський “компас” має бути збитим із правильного напрямку, аж доки наприкінці не буде можливості розрізняти чорне та біле і все ввижатиметься сірим.

Це просто дивовижно, наскільки сильно ця мета перекликається з тим, що колишня московська кореспондентка ARD та нинішня письменниця Габріеле Кроне-Шмальц пише в своїй новій книзі “Заморозки” (Eiszeit):

Добро та Зло, чорне та біле, вірне та неправильне. Все це виглядає однозначними категоріями. Принаймні, на перший погляд. На другий же можна помітити, що існують дуже різноманітні категорії чорного та білого (…). Правильне та неправильне не є таким однозначним, як цього можна було б очікувати.

Читачам, які не дуже розбираються в російській тематиці, й справді загрожує під час прочитання цієї книги розмивання орієнтирів – і в цьому полягає проблема.

Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають "рупорами Путіна"
Пропагандистська книга німецької журналістки Габріеле Кроне-Шмальц

Авторка аж ніяк не сумнівна

Так само сумнівна, як і знаменита, жінка була кореспонденткою ARD з 1987 по 1991 роки. Легендарним став репортаж, в якому вона роз’їжджає із камерою на привезеному з Німеччини кабріолеті російською столицею. З огляду на тодішню потужну економічну кризу та зростання соціальних злиднів, багато хто вважав подібну демонстрацію розкошів у збіднілій країні недоречною.

Незважаючи на те, що відтоді минуло 26 років і Кроне-Шмальц тепер займається туристичним бізнесом в Іспанії, вона ще й досі отримує запрошення від ARD та ZDF для участі у політичних ток-шоу, якщо там йдеться про російські теми.

Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають "рупорами Путіна"
Кроне-Шмальц часто бере участь у політичних ток-шоу на російські теми

Вже сама назва вводить в оману

Сама назва її книги дезорієнтує: “Заморозки: як демонізується Росія й чому це так небезпечно”.

В одному-єдиному реченні Кроне-Шмальц одразу чотири рази дурить читачів:

  • Назва натякає, що “заморозки” відбуваються через те, що Росію начебто “демонізують”. Насправді, перш за все, це відбувається через агресивну політику Путіна – як внутрішню, так і зовнішню.
  • Росія – не дорівнює Путіну. Ставити знак рівності між критикою щодо можновладців та щодо тих, ким вони правлять – це такий невеличкий трюк заради “спрощення” або виправдання диктатур.
  • Хоча Путіна й піддають критиці в Німеччині, але набагато менше, ніж, скажімо, Дональда Трампа чи партію AfD. Натомість Путін має багатьох прихильників. Тож говорити загалом про “демонізацію” – абсурд.
  • Небезпечною є не критика диктаторів, а їх виправдання.
  • Риторика та аргументація схожі на путінські

    Помітно великими є збіги між російським главою держави та авторкою – в риториці, міркуваннях та аргументації. Так само, як російський президент, колишня журналістка просто закидує своїх читачів величезною кількістю фактів, подій, переліків та цитат. Лише посилання на джерела займають більше ніж 30 сторінок.

    Вже з цього складається враження, що надані тези мають-таки бути якось обґрунтованими – з такою масою посилань. Але це враження – оманливе. Тому що авторка часто-густо використовує дуже “далекі” факти в якості димової завіси, аби стерти чіткий погляд на картину подій – та відволікти увагу на нюанси, переключити її з центральних аспектів проблеми.

    Винний завжди Захід

    Із близько 260 сторінок тексту майже всі стосуються помилок Заходу. Лише в деяких місцях коротко, скупо та обережно вказується, що Москва також робить помилки. Але – і це само собою – винним у них для Кроне-Шмальц все одно є Захід.

    Те, що США, Німеччина та інші країни, які ми сьогодні об’єднуємо під цим географічним поняттям, зробили безліч помилок – тут Кроне-Шмальц ніхто не може заперечити. Їхній перелік може заповнити багато книжок.

    Проте, авторка інструменталізує ці помилки Заходу, ніби повторює якусь постійну молитву, аби “відбілити” та виправдати диктатуру:

    • Режим, який атакував та частково окупував сусідню державу – Україну.

    • Режим, який разом із союзником у Сирії здійснив величезні військові злочини.

    • Режим, який є відповідальним за вбивства критиків – такі, як вбивство полонієм Олександра Литвиненка у 2006 році в Лондоні. Або вбивство майже 300 цивільних осіб на борту літака над Східною Україною в 2014-му.

    • І це – лише найяскравіші “паростки” путінського неправового режиму. Вони доведені. Резолюціями ООН, суддівським вироком в Лондоні, результатами голландського слідства.

    • Але саме ці ключові моменти Кроне-Шмальц або повністю замовчує, або виправдовує двома-трьома рядками.

    Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають "рупорами Путіна"
    Збиття Boeing 777 в небі над Донбасом. Злочин, від якого Росія хоче відкараскатися

    Росія спритно виставляється в якості жертви

    Вона пише:

    Якщо потрібно шукати винуватців, то найпростіше – вказати пальцем на Росію. Тому що “їх”, здається, можна звинувачувати в усьому, без жодних доказів.

    Чиста підтасовка: звичайно, Путіну закидають речі, які неможливо довести. Але є досить, перш за все, дуже важких звинувачень, які мають доказову базу – і про це Кроне-Шмальц мовчить.

    Один із основних принципів, на яких збудована книга – спрощення. Книга схожа на спробу виправдати вбивцю, розповідаючи виключно про його важке дитинство. Про те, як погано з ним поводилися сусіди. Як недружньо та неповажно до нього ставилися колеги. Про те, що в суді працюють нехороші люди. При цьому самі його вчинки або замовчуються, або прикрашаються. Врешті-решт стверджується: нещасна людина була змушена вбивати…

    “Димова завіса” аргументів

    Людям, які не знаються на Росії, аргументаційну димову завісу від Кроне-Шмальц дуже важко розвіяти.

    Наприклад, коли вона велемудро розмірковує про історичну відповідальність німців перед Росією. Ніхто її всерйоз не заперечує. Але про те, що сьогоднішні Білорусь і Україна більше за всіх постраждали від злочинів гітлерівської Німеччини та ФРН має принаймні таку ж відповідальність перед ними, Кроне-Шмальц не згадує.

    Також скупо висвітлений факт, що Сталін на початку Другої Світової війни був посібником Гітлера та за пактом Молотова-Ріббентропа розділив з ним саме ті частини Європи, в яких сьогодні панує особливий страх перед путінською агресивною політикою. Це Кроне-Шмальц так само відкидає.

    І цим самим вона робить те, в чому звинувачує інших: м’яко кажучи, заперечує німецьку відповідальність. Але вона йде навіть далі. Вона пише:

    Але навіть якщо відкинути історично виправдану німецьку відповідальність перед Росією, то принаймні щодо РФ мають бути дотримані такі самі стандарти, як і щодо іншого світу. Але цього дотримання теж не існує. Жодній людині, гадаю, не спливе на думку звинуватити мене, що я була подругою Германа Маршалла та цілий тиждень подорожувала Америкою за їхній ж кошт (…), проте, що б сталося, якби я погодилась на схожу пропозицію з Росії?

    Тут ми бачимо одразу дві маніпуляції в одному абзаці:

  • Кроне-Шмальц змушує читача дійти висновку, що той, хто критикує Путіна, відкидає історичну відповідальність перед Росією.
  • Вона ставить знак рівності між диктатурою та демократичною системою.
  • Читач має бути дуже уважним, аби розірвати цей оманливий асоціативний ланцюжок: є різниця – чи отримувати гроші або послуги від демократичної організації з вільної країни, щоб потім критично про це розповісти, а чи отримати гроші від диктаторської системи – хоч із СРСР, хоч із НДР, а хоч від піночетівського Чилі або путінської Росії.

    І ще проблематичнішими стають подібні прояви прихильності, якщо потім за них отримуються дуже “дружні” репортажі.

    Оманливі питання

    Оманливі питання є найпоширенішими стильовими засобами в книзі Кроне-Шмальц.

    Наприклад:

    Які, власне, є докази, що Кремль намагається захопити країни Балтії? Чи було б це взагалі в його стратегічних інтересах?

    Аби мати змогу відповісти на це питання, читач має дізнатися, що Москва під час маневрів відпрацьовує напад на Балтику (і, до речі – на Німеччину), а також про постійні “умовні напади” та про погрози російських політиків. Важливим було б у питанні про стратегічні інтереси Путіна і посилання на те, що він вже більше ніж десять років поспіль послідовно робить ставку на зовнішньополітичні провокації та на агресію. І що НАТО, у свою чергу, подібні напади на Москву не вчиняє.

    Викручування фактів

    Як це виходить, що не минає жодного дня без того, аби не наштовхнутись на критику російських злочинів?

    Не беручи до уваги те, що це неправда (можливо, Кроне-Шмальц плутає Росію з Трампом, якого справді лають мало не щодня), чи не може постійна критика злочинів бути пов’язана з тим, що вони часто відбуваються? До цієї простої відповіді Кроне-Шмальц не додумалася.

    Якщо лише Росія вживає допінг – чому тоді інші теж виграють?

    Це питання має такий же сенс, як і, наприклад, питання: “Якщо лише Росія окуповує сусідні країни, чому тоді інші держави також мають великі території?”. Звичайно, що серед спортсменів з інших країн теж трапляються випадки допінгу. Хто з цим сперечається? Але державна система допінгу, за розпорядженням “зверху” в якій секретна служба блокує розслідування – це зовсім інший вимір. А докази проти Росії – переконливі, аж до загадкових смертей, пов’язаних із російським допінговим скандалом.

    Параноя уряду послідовно замовчується

    Чи відповідає справді страх Москви перед новими американськими та натівськими базами на її кордонах лише чисто російській “параної”?

    Аби дати відповідь на це питання, читач, який не розуміється на Росії, мусить знати, як саме історично закріплений страх росіян розпалюється у справжню параною за допомогою керованих ЗМІ. Кроне-Шмальц замовчує масове нарощування страху перед війною та величезну мілітаризацію – в межах якої навіть дітей долучають до присяг захищати “Путіна та Батьківщину”.

    Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають "рупорами Путіна"
    У своїй книзі Кроне-Шмальц замовчує і факт про масове розпалювання страху війни в Росії, і тотальну мілітаризацію країни, в яку втягнуті навіть діти

    Що буде далі?

    Читач не дізнається, які ірраціональні кроки насправді були здійснені, аби розпалити страх. Наприклад, коли урядова газета повідомляє, що був розроблений секретний апарат, за допомоги якого було здійснено проникнення в голову американського міністра закордонних справ та виявлено ворожі думки проти Росії. А політики аж до самого президента відкрито та гучно посилаються на подібну “інформацію”.

    Кроне-Шмальц не питає, чи страх того, що НАТО може напасти на Росію, справді є реальним – або ж, чи єдина загроза, яка виходить із Заходу – це загроза диктатурі та клептократам, які складають путінську систему. “Що буде далі?” – запитує авторка.

    Все більше солдатів НАТО та важкої військової техніки присуваються до російських кордонів – аби послати Москві чіткий сигнал та заплатити за страх Польщі та країн Балтики? (…) А що робити зі страхом людей на Заході та в Росії перед “гарячою” війною? Чи хоче її хтось? Чи може вона просто розпочатися? Через те, що непорозуміння в атмосфері “розмахування шаблями” набувають власної динаміки, яку вже не можна приборкати? – розмірковує журналістка.

    Методи Кроне-Шмальц

    Ця цитата – типова для методики Кроне-Шмальц: вона бере трохи обґрунтованих аргументів, викривлює їх, замовчує важливу інформацію (в даному випадку – що Захід доправляє на російський кордон лише невелику частку того, що доправляє сама Росія), потім ставить знак рівності між Заходом та Росією, стверджує безглуздя (“розмахування шаблями”) та звертається до людського страху.

    Історія вчить іншого, не того, що пропонує Кроне-Шмальц: замовчування та заплющування очей на злодіяння диктаторів призводить до війни. Жителі балтійських країн та поляки мають всі підстави для свого страху – не лише через власну історію, а ще й через постійні погрози з Москви (натомість, ніхто на Заході не погрожує Росії нападом).

    Авторка наслідує хід думок Путіна

    У Москви склалося враження, що Захід примушує її до ролі такого собі молодшого партнера,
    – звинувачує авторка з огляду на часи після розвалу Радянського Союзу.

    Цей вислів демонструє, наскільки повно Кроне-Шмальц перейняла систему мислення Путіна та його товаришів із КДБ: Росія була тоді у стані руїни та цілком погоджувалася на роль “молодшого партнера”. Мільярдна фінансова допомога, величезна підтримка Заходу? Ці деталі авторку саги про “постійно принижувану та завжди ображену” Росію не цікавлять.

    Кроне-Шмальц також перераховує, що Росія втратила через розвал СРСР. Цей перелік звучить так, ніби все це в Москви забрав Захід. Без натяку на визволення. Мимохіть авторка позбавляє інші держави-спадкоємиці Радянського Союзу права вважатися справжніми націями.

    Замовчування важливої інформації

    Згадуючи про грузинську війну 2008 року, авторка цитує керівництво європейської місії Хайлі Тальяїні – мовляв, це Грузія почала війну. Цитата правильна, але неправильно замовчувати, що відповідальність несуть обидві сторони і що Росія спровокувала напад Грузії – як точно зазначив журнал Die Zeit: “Росія спровокувала – Грузія вистрелила”.

    Російська пропаганда в дії: як німецькі журналісти стають "рупорами Путіна"
    У висвітленні теми російсько-грузинської війни у книзі німецької журналістки – суцільні недомовки

    В пересічного читача розповідь про грузинську війну може викликати враження, що тоді Грузія напала на Росію. А насправді йшлося про військову операцію проти сепаратистських, підтримуваних Москвою частин Грузії – операція, яка має бути засуджена, як і схожа, але значно брутальніша кампанія Москви проти Чечні.

    Подібне впорядкування інформації читач може навіть не шукати – натомість масивні, довгострокові намагання Москви дестабілізувати ситуацію в Грузії та в інших сусідніх республіках просто замовчуються.

    Так само оманливо жонглює авторка й цифрами. Так, наприклад, вона звинувачує ARD у брехні, бо цей телеканал називає російські витрати на зброю “порівняно високими”. Але це правда: у 2016 році Росія, за офіційними даними, які багато експертів вважають заниженими, витратила на озброєння 69,2 млрд доларів. В економічно слабкій країні це становить 5,3% ВВП. “Порівняно високі витрати”, виходить, було правильним визначенням.

    Перелік схожої фальшивої інформації з цієї книги можна продовжувати й продовжувати.

    Викривлення російської та міжнародної політики

    Але Кроне-Шмальц дає не лише викривлену картину російської та інтернаціональної політики. Вона спотворює також реальність і в Німеччині.

    Той, хто робить найгірші прогнози щодо Путіна, може розраховувати на найбільшу підтримку, – пише вона.

    Насправді, все навпаки. Критикам Путіна важко потрапити до телевізійних ток-шоу, в той час як Кроне-Шмальц та путінські пропагандисти виступають там регулярно.

    Далі Кроне-Шмальц пише: “Ті, хто не підспівують “розпиначам”, звинувачуються в пропаганді”. Це твердження також не відповідає дійсності. Звинувачується в пропаганді не той, хто “не підспівує “розпиначам”, а той, хто послідовно “відбілює” Путіна, хто видає його за “нешкідливого” та майже дослівно цитує кремлівську пропаганду.

    “Це фатально для демократії, – скаржиться Кроне-Шмальц, – коли хтось, хто намагається висвітлювати також російську точку зору, одразу потрапляє під підозру, що працює “за завданням” або принаймні – вважається “корисним ідіотом” у пропагандистській кампанії”. Авторка плутає визначення. Висвітлювати російську точку – вкрай необхідно. Але це трохи інше, ніж її видавати за свою та пропагандувати її. Те, що Кроне-Шмальц намагається виставити себе жертвою – просто зухвалість. У Німеччині стають жертвами масивних атак, наклепів та критики – аж до погроз вбивства та необхідності поліцейського захисту – не захисники Путіна, а його критики.

    Робота за завданням?

    Критики вбачають в Кроне-Шмальц не жертву, а “бенефіціара”. Так, в минулому вона часто виступала в ролі доповідачки та модераторки для прокремлівських компаній. Вперше її критикували за це ще у 2006 році. Письменник Юрген Рот звинуватив її в тому, що вона втаємничує свою залежність від Росії.

    Не можна брати гроші в компаній, які співпрацюють із Кремлем, замовчувати це та вважатися незалежною журналісткою,
    – писав він.

    Якщо конкретно, то йшлося тоді, окрім іншого, про виступ на користь дочірньої компанії “Газпрома”. Кроне-Шмальц дала відповідь у журналі Focus: “Це є нічим іншим, як цілеспрямованим плюндруванням доброго імені. Я не читаю доповіді для клієнтів або заради інтересів організаторів”. Втім, оплачувану роботу для російських державних підприємств та їхніх дочірніх компаній вона тоді не спростувала.

    Якщо Кроне-Шмальц звинувачує інших в “демонізації” Путіна – вона має змиритися зі звинуваченням, що її книга є величезною програмою з “відбілювання” кремлівського керівника: попереднє прання, полоскання, основне прання та викручування (читачів).

    Джерело Телеканал новини «24»
    31.01.2018

    Facebook
    Close