Місто і регіон

«Попробуйте мене піднять. А вони ж тягали»

70-річну Ганну Марченко, яка лікувала перелом та опіки у хірургічному відділенні Ніжинської центральної районної лікарні, на гемодіаліз (очищення крові штучною ниркою) молодші медсестри доставляли на носилках. Хоча в їхні посадові обов’язки це не входить. 

«Попробуйте мене піднять. А вони ж тягали»



— Попробуйте мене піднять, а вони ж тягали, — говорить Ганна Олексіївна. — Відразу обурювалися, а тоді ж, видно, їм начальство сказало. Спасибі усьому персоналу і хірургічного відділення, і гемодіалізного. Мене, каліку, вирятували.

Ганна Марченко: «Спочатку все нормально було, а потім, після 11 років гемодіалізу, отаке з судинами зробилося»

Ганна Марченко — з Лосинівки Ніжинського району. Хвора на гломерулонефрит. Відмовили нирки. Одинадцятий рік на гемодіалізі. Потихеньку жила собі, їздила тричі на тиждень у Ніжин на штучне очищення. Несподівано сталося нещастя.

— Упала з окропом, — розповідає. — Поламала таз, обварила руку. Несла каструлю у руках. Невістка пішла на роботу, а внучка поїхала в Ніжин. Думаю: поперу. Поки я можу руками робити, не хочу, щоб вони за мною доглядали. Не зогледілася, як упала. Не знаю, чому. Щоб потемніло в очах, не темніло. Із кухні в ванну переходила. Там невеличкий поріг. Щоб зачепилась, так я не переступала, у кухні гахнулась.

Почула, наче щось аж тріснуло у кістках. Розлила кип’яч, який був у каструлі, опинилася у ньому. Лежу, встати не можу. У кип’ячі дуже ліва рука обварилась.

А тоді вже мені Бог поміг, — продовжує, — якось зіпнулася, на чотирьох улізла у хату, подзвонила сусідці Галині Михайлівні. Вона прибігла, викликали лікаря, «швидку». Галина Петрик раніше була перев’язочною медсестрою, зараз на пенсії. Вона хусточку у холодну воду, давай класти на обпечене.

Тепер лікую опіки і перелом. Мені вже краще, — усміхається. — Я уже сідаю. Відразу ж мене на носилках тягали на діаліз бідні дівчата-санітарочки (молодші медсестри. — Авт.). Тепер на каталці возять.

«Попробуйте мене піднять. А вони ж тягали»

Відразу з усіх відділень приходили по черзі, бо не одна потрібна, не дві, а штук чотири-п’ять. Підкочують тачанку ту (каталку). З дому мене на ковдрі привезли, із нею й перекладуть. А тоді ще одну ковдру дали і подушечку, бо так боліло, терпіть не можна. Каталка ж металева, тверда.

Перекладуть, і повезли. На носилках заносять у діалізне. Покладуть, відкачають. Приїзджають через чотири години, забирають.

І так тричі на тиждень. Понеділок, середа, п’ятниця. З носилок — на ліжко і до апарата. Одна голка сюди, — показує руку, — це забор крові, друга голка—-сюди, це повернення. Кров по апарату як пройде, очиститься. Для зручності процедури діалізу робиться операція, вена з артерією зшивається. Відразу все нормально було, а потім отаке зробилося, — дивиться на випнуті судини руки.

Очищається з крові і хороше, і погане. Кальцію не вистачає. Скільки я на діалізі, стільки п’ю кальцій нікомед, таблетки, і нога поламана у мене, і куприк поламаний, а тепер іще й таз. Зуби повипадали.

— Скільки важите?


— Сухої ваги 62 кілограми. І ручки, й ніжки отакі, — показує худі руки, — бо вже ж довго я на діалізі. Серце стало барахлить. Тиск падає. Усе приходить у несправність.

Якось інфаркт на діалізі стався. Відразу погукали кардіологів, зробили кардіограму, послухали. Із крапельницею на носилки — і в реанімацію. Переночувала,тиск підняли і перевели у терапію. Там лежала місяць.

Після інфаркту я дуже стала слаба. У Лосинівці мені до автобуса, щоб їхати на діаліз, на Ніжин, метрів 300 йти. Поки не було інфаркту, ходила. З ціпочком. Після інфаркту не подужаю. Лікарняна машина возила до автобуса. Селищна — від автобуса додому.

— Не думали про пересадку нирки? При гломерулонефриті роблять такі операції.


— Молодші пересаджують. Шукають донора. Але це дорого дуже. Та й не у кожного приживається. Мені тільки штучна нирка лишається… Я у Чернігові була довго на діалізі в обласній лікарні. Було одне відділення на всю Чернігівську область. Тепер є і в Чернігові, і в Ніжині, Прилуках, Корюківці.

Важко жити, але є для кого. Правнучок маленький, йому п’ятий рік. Так мені його жалко, так хочеться помогти.

Два синочки було, нема. Сашко, старший, у 48 років помер. Гриша, менший, у 42. У обох онкологія. У одного легень, у другого лімфолейкемія. Лікувалися. Нічого по помогло. Обидва були одружені. Одна невістка виїхала на свою батьківщину, у Борзнянський район. Друга, Сашкова дружина, Таня, живе зі мною. Працює у школі техробко. Її донька, Оля, мати мого правнучка

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №8 (1659), 22 лютого 2018 року

Джерело: mynizhyn.com