Місто і регіон

Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?

Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?

Лінивий не говорив про “сміттєву блокаду” Львова. Останнім часом ця проблема стала як ніколи актуальною, загрожуючи стати екологічною катастрофою всієї України. 

Колапс системи утилізації сміття у Львові стався після пожежі на сміттєзвалищі в селі Великі Грибовичі Жовківського району Львівської області. 30 травня 2016 року на звалищі сталося обвалення сміття. Під завалами загинули троє пожежників та один комунальник. Пізніше влада Львова була змушена вивозити сміття на полігони до інших областей України, що викликало спротив як з боку місцевої влади, так і на державному рівні.

19 червня лідер парламентської фракції "Самопоміч" Олег Березюк оголосив, що починає голодування на знак протесту проти дій центральної влади та на підтримку жителів Львова, які страждають від сміттєвої блокади. 20 червня віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд слідом за Березюком почала голодування.

Нещодавно в соцмережі Фейсбук з'явилась інформація про те, що шість днів під адміністрацією Президента поруч з протестувальниками під час голодування в якості підтримки перебували активісти ніжинського осередку «Об’єднання «САМОПОМІЧ», аби змусити владу припинити фактичну сміттєву блокаду Львова. 

Аби дізнатися подробиці з місця події, ми звернулися до керівника ніжинського осередку “Самопомочі”, депутата міської ради Костянтина Смалія. 


Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?


– Із чого, на Вашу думку, почалася “сміттєва блокада” та чому вона набула таких масштабів?

 Це проблема всієї країни. За роки незалежності України не був прийнятий ні один законопроект, що б регулював проблему зі сміттям. Цим ніхто раніше не займався та не робить це й зараз. У нашій державі немає ні одного підприємства, що обробляв би сміття. Ні один інвестор не захоче мати справу з нами, поки бачитиме нашу корумповану систему з усіма наслідками, що звідси випливають. Я б назвав проблему, яку зараз маємо, передусім не блокадою, а лихом всієї країни. 

В Україні нема не лише нормальних переробних, а й сортувальних підприємств. Сміття збирається й сортується “чорними” методами. У Ніжині так само. Безхатьки, цигани, бідні верстви населення на сміттєзвалищах роблять сортування, потім здають його тим, хто в них це оптом купує. Сміття згодом пресується та як правило вивозиться за кордон, де він коштує великих грошей. Хто пам'ятає, Ніжин років три тому сам страждав від сміття та потопав у ньому. Так це маленьке містечко з населенням майже у 80 тисяч. А у Львові для порівняння – 800. 

До сміттєвої блокади неабияк причетна політика, причому не в кращому своєму прояві. Як на мене, це один із варіантів впливу на фракцію “Сапомоміч”, на Андрія Садового як її представника. Якщо б гарант нашої держави хотів би вирішити цю проблему, то ще рік тому можна було б це зробити. Це питання цілком вирішуване, воно й почало потроху сходити з мертвої точки. 

– Якщо це в деякій мірі є “політичною грою”, чому саме обрали Львів?

 

Усі звикли, що Львів – флагман, який іде в Європу. Місто, про яке всі знають, що постійно розвивається, підтримує та займається новітніми технологіями, першим впроваджує ОСББ, є туристично привабливим осередком та передовим рупором нашої країни. 

Він був зобов'язаним, як кажуть деякі, за 11 років вирішити проблему зі сміттям. Місто може б і було зобов'язане, але не могло. Уявімо схожу ситуацію в Ніжині. У нас немає власного полігону на своїй землі, оскільки в міста немає своєї землі. Є межа міста. За санітарними нормами полігон не може знаходитися тут. Кажуть, чому Львів не може вирішити сміттєву проблему? А що він може зробити, якщо в нього немає своєї землі?!

Люди, які вийшли голодувати, пішли на такий крок не через саму проблему зі сміттям, а насамперед через те, що над ними знущаються. Усі прекрасно знають, хто стояв на Майдані 19-21 лютого. У найстрашніші дні стріляли снайпери саме по львів'янам, вихідцям із Західної України. Це люди, які звикли відчувати себе вільними, незалежними душею, що глибоко люблять свою країну й народ. Навіщо роблять такі речі саме проти них – не знаю. Мені це незрозуміло. 

Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?

– Чи робилося щось фракцією “Самопоміч” до голодування, щоб якось вирішити проблему?

Регулярно велися запити, писалися звернення до Кабміну, прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, проводилися зустрічі з Президентом нашої держави, які, на жаль, фактично ні до чого не призвели. Що ще можна зробити? Я не знаю. 

Один підприємець, якщо не помиляюсь, із Луганської області, що має свій полігон, дав згоду на прийом Львівського сміття. Через добу він ліг до лікарні, повідомивши, що плани змінились та нічого не вийде, нічого не коментуючи та не пояснивши. 

Належним чином спланували й організували інформаційну кампанію, яка поширила думку про те, що хочуть незрозуміло чому по містах розвести чуже сміття, нав'язати непотрібне. Люди обурюються, навіщо їм зайве сміття в їхньому рідному місті. Ніхто навіть не задумується, що не сьогодні-завтра сам може потрапити в подібну ситуацію. 

Не потрібно мені розповідати, що в Ніжині все прекрасно зі сміттям. Усе на грані, люди бояться, що може виникнути пожежа чи епідемічна катастрофа на полігоні. Це дуже серйозний “чорний” бізнес. Про це мало хто говорить. 

– Чому Ви вирішили підтримати голодувальників та що робили всі шість днів під адміністрацією Президента?

 

Все просто. Дізнався, почув, мав можливість поїхати та вирушив туди. По іншому не міг. Голодування було останнім засобом змусити владу припинити фактичну сміттєву блокаду Львова. Весь цей час поруч з голодувальниками в якості підтримки перебували активісти з Києва, Львова, Чернігівської області та інших міст України. 

Першого дня голова фракції “Об’єднання Самопоміч” Олег Березюк оголосив про голодування. Після того, як на комітеті в котрий раз його ніхто не почув, він не витримав й зі словами “мені набридла брехня”, пішов на цей крок. У вівторок зранку до нього приєдналася віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд, яка нещодавно була в нас у Ніжині на гостинах. Згодом до них приєднався й депутат Тарас Пастух. У суботу зранку “швидка” забрала Оксану Іванівну, після огляду лікарів було прийняте рішення про госпіталізацію та про припинення голодування, оскільки почались з'являтися перші результати вирішення проблеми зі сміттям. Хто хотів – той почув, хто не хотів – той ніколи й не почує. 

Ми знаходилися там, спілкувалися, підтримували протестувальників, чим могли (у більшій мірі – морально), чекали, поки наш гарант дасть свою кінцеву відповідь. Ніхто ні разу з Адміністрації Президента не спустився до нас. Хто залишився на ніч, розкладав намети, розкладачки, спав там. Поряд чергувало вночі по 3-4 чоловіка. Коли йшов дощ, за Будинком з Химерами поставили 2-3 маленьких намети, щоб їх навіть не було видно. Ніхто не порушував нічийого спокою, не напружував своєю присутністю й не дратував. 

Цікаво, що Банкова до 2014 року була прохідною вулицею. У Будинок з химерами міг потрапити, хто хотів. Зараз ви туди просто так не дістанетесь. Стоїть Нацгвардія, правоохоронці. З одного боку – три редути, з протилежного – один. Перевіряють усіх по документах, ксивах, незрозуміло чому. У вільній країні ми чогось постійно боїмося, усе огороджене парканами. Одні знесли, інші – встановили. 

Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?

Лише один комендант підходив та запитував, як справи, радив користуватися вбиральнею чи приміщенням, якщо треба. З Адміністрації ж Президента не було нікого до останнього дня і в останній теж. Була громадська приймальна під відкритим небом та під вікнами Президента. Вікна гаранта на 4 поверсі виходять якраз на Банкову та на Будинок з химерами. 

Так як був пленарний тиждень у Верховній Раді, “Самопоміч” проводила там свої зібрання, вирішувалися питання – на сходах, по-простому, із обговоренням та голосуванням. Ми були всі там присутні – хто під'їжджав та підходив; бачили, як проходять засідання фракцій, відносини людей, як готуються законопроекти, люди до ефірів, як обговорюють стратегії розвитку держави, іноді й самі вступали в якісь діалоги. Велася звичайна робота, єдине – що вона проходила в неформальному руслі. 

– Коли влада нарешті почала йти з вами на контакт?

 

Ніколи. 

– Як вплинуло голодування на подальший розвиток подій? Чи є якісь значні зрушення проблеми?

 

Голодування дало гарну можливість звернути увагу посадовців, громадян на цю проблему. Минув рік, а ніяких зрушень не було. Лише балачки. Результат голодування поки що мінімальний. Побачимо, що буде далі. Трохи більше почали вивозити сміття. Начебто збільшилась потужність вивозу. Будемо сподіватися, що так воно буде й далі. Про результати все ж можна буде говорити тоді, коли повністю вивезуть сміття чи з'явиться полігон, який можна буде використати. На даний момент збільшилась кількість машин, проте не набагато. 

Залякали львівським сміттям міських голів, громад. Вивозити сміття змушені там, де цього бояться. Лякаються, що “приїде” до них чуже радіактивне сміття, гірше, ніж у них. Зіткнулися з проблемою, що потрібно домовлятися з компанією, яка була від самого початку проти ввезення сміття. Тож про якісь значні зрушення говорити ще рано. Обіцяють до 5 липня розчистити Львів від сміття, допомогти чимось. Поживемо – побачимо. 

– Який метод, на Вашу думку, є ефективним впливом на владу? Це блокування, голодування чи все ж потрібно до кінця про щось домовлятися, знаходити компроміс?

Не знаю. Не хотілося б далі жити в країні, де тільки блокуванням чи голодуванням можна було б вирішити проблему, аби тебе почули. Ми все ж, як-не-як, демократична держава. Влада повинна слухати, чути людей, принаймні намагатися це зробити. Я не прихильник силових методів, це вже має бути в крайньому випадку. Маємо те, що маємо. Про методи говорити важко. Я за те, щоб усе проходило в мирний, демократичний, цивілізований спосіб. Не завжди це чомусь так. 

– Якщо не чутимуть, то що далі? 

 

Усі все прекрасно знають. Головне, щоб історія вчила чомусь. Чомусь в Україні вона постійно повторюється. 

Образиво наступати на одні й ті ж граблі. Чомусь виходить так, що як тільки влада опиняється в руках людини, вона забуває чути тих, хто його обрав; робить так, як вважає за потрібне. Життя покаже. Одне з певністю можу сказати, що бачив багатьох людей, які прислухаються, чують, обговорюють, доносять свою думку та нормальні людські ідеї. Решту час покаже та розставить усе на свої місця. 

Якщо найближчим часом не буде нової законодавчої бази, ніхто всерйоз не займеться цим, то матимемо дуже великі проблеми. Сміттєвих полігонів у світі – безліч, Земля потерпає від сміття. В Україні немає ні одного підприємства, фабрики, який би обробляв його. Усі посміхаються та розводять руками. Щоб побудувати завод, необхідно принаймні 100 мільйонів євро. 

– Які ж альтернативні варіанти вирішення проблеми?

 

Передусім це законодавча база та залучення інвесторів, аби вони не боялися та могли мати справу з нами. Яка людина захоче вкласти туди, де нестабільно й ризиковано? Треба негайно приймати закони, які б сприяли партнерським стосункам між компаніями, підприємствами, що готові були б займатися переробкою сміття. Якщо цього не зробимо зараз, то наші нащадки до кінця своїх днів будуть розсьорбувати наші промахи. 

Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?

– Якщо б ситуація зі Львовом повторилась з Ніжином, які були б Ваші дії? Готові були б до голодування?

Не знаю. Щось би точно робили, на місці не сиділи б. Не хотілося б, аби в Ніжині було щось подібне. Часом і в нашому місті зароджується схоже. Горить полігон, усі про це знають.

Ніхто не підняв проблему на інформаційному рівні. Як можна підняти проблему, коли йде “інформаційна блокада” та тобі не дають нічого сказати. Точніше, ти можеш говорити, але лише певне коло людей тебе чує. Тобі не дають ефірів, можливості сказати, чому та як така проблема виникла. Інформацію інколи спотворюють та доносять те, що ніхто нічого не робить. Втрутилась політика, забули про ні в чому не винних людей, простих львів'ян.

– Дехто може сказати, що голодування “Самопомочі” є піаром. Як можете спростувати таку думку?

 

Піартесь і ви так. Беріть якусь серйозну актуальну проблему, голодуйте, закривайте собою потяги, ризикуйте життям. Хто вам не дає? Тільки робіть щось корисне. Голодуванням люди привертають увагу громадськості до проблеми. Багато хто говорить про піар, але сам не здатний нічого зробити та не робить нічого. Більше кричить, критикує, висловлює своє обурення в соцмережах. 

Усім дорога відкрита. Принаймні, ми начебто демократична країна: хто вважає за потрібне, той може говорити, робити. У нас же інакомислення не переслідується. А може й переслідується… 

Якщо ми подаємо якусь ідею, то відразу “піаримось”, що б це не було: чи займаємося дітьми, чи підтримуємо/не підтримуємо якийсь проект рішення. Обов'язково кинуть в обличчя, що піаримось. Я не сидітиму склавши руки тому, що люди вважатимуть мої дії піаром. Робитиму зі своєю командою, однодумцями те, що вважаємо за потрібне. Раджу тим, хто називає це піаром, попіаритись так само, з конкретними справами, діями. Може, тоді й проблеми якось почнуть вирішуватись. 

За той відрізок часу, який нам дається в житті, ми маємо зробити все те, щоб нам не соромно було дивитись своїм дітям та нащадкам в очі. Як це називатимуть, мені все одно, аби в майбутньому був результат від цього. 

Ніжинські активісти “голодували” під Адміністрацією Президента. Як це було?

Юлія Солдатенко

всі новини міста Ніжин та регіону

всі новини Україна і світ

Джерело: mynizhyn.com
01.07.2017

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook