Місто і регіон

Мама в 14. На останньому дзвонику Катя була без бантів, зате з обручкою не безіменному пальці

Наприкінці зими 2016-го невелике село Переволочна Прилуцького району сколихнула новина: 13-річна Катя Клочко, учениця восьмого класу, вагітна. Бабуся кинулася по лікарях, батько — на пошуки зятя, поліція й прокуратура теж його шукали. 27 серпня минулого року на світ з’явився синьоокий Богданчик. Батько хлопчика — 27-річний Володимир Іващенко з села Калюжинці Срібнянського району.

Мама в 14. На останньому дзвонику Катя була без бантів, зате з обручкою не безіменному пальці

Майже закінчила школу, майже вийшла заміж


Цього року 15-річна Катя Клочко – випускниця, закінчила 9 клас. Зранку з’їздила шкільним автобусом на лінійку в сусіднє село, за 6 кілометрів. У Переволочній школу закрили, і Катя з двома однокласниками доучувалась в Охіньківській. Відстояла свято — і в Переволоч-ну, до маленького Богданчика, якого залишала на бабусю.

— Як же ти в школу ходила цей рік?


— Восьмий і дев'ятий клас закінчувала екстерном, — пояснює. — їздила тільки контрольні писати. Оце вже екзамени скласти залишилось.

— А де тато малюка?


— Зараз у Києві на роботі. Працює на будівництві в компанії «Моноліт»: місяць там, місяць вдома, — каже Катя. — А ми, поки його нема, в бабусі.

Живе молода сім’я окремо, в селі Калюжинці Срібнянського району. На віру. Для реєстрації шлюбу Каті потрібен паспорт. Щоб отримати його, треба заява одного з батьків. З його паспортом. А з цим проблеми.

Друг чоловіка матері. Заходив у гості


Калюжинці — за 13 кілометрів від Переволочної, в Срібнянському районі. Катя любила сюди приїжджати в гості до матері, яка живе у 29-річного співмешканця Василя Глуханича. До Василя в гості заходив друг Володимир Іващенко.

Володимир родом з Білої Церкви Київської області. Ріс в інтернаті. Рано померла мама, залишила сиротами трьох синів. Вові тоді минув тільки рік. Після інтернату вчився в Сокиринському професійному аграрному ліцеї на маляра-штукатура. Батько хлопця працює в Сокиринцях на хазяїна. Разом почали займатися ремонтами. Володя захотів залишитись у Калюжинцях. Купив хату біля ставка. Як закінчив училище, став їздити на заробітки в Київ.

Коли познайомились, Володі було 26, Каті — 13.

Виростила трьох синів, трьох онуків, дочекалась правнука


В Переволочній з хати у двір гасають підлітки років по 13-14.

— Мої брати, — пояснює Катя. Заходимо. Звичайна сільська хата на одну велику кімнату і кухню. Трохи не прибрано, що й не дивно — стільки дітей. Найменший сидить у бабусі на колінах, смокче компот із пляшечки і спостерігає довкола світло-синіми оченятами. Побачив маму, відклав питво і усміхнувся на весь рот, демонструючи два передніх зубики.

— Зубів уже чотири, — каже мама Катя. — Їсть усе: і борщ, і юшку потовчені. І груддю ще годую. Як тримати за ручки, то вже й ходить. Боді вже дев’ять місяців.

Катерина забирає сина на руки. Богданчик жваво береться досліджувати мої ручку, блокнот, диктофон. При цьому щось діловито агукає.

Катина бабуся по батьку — 64-річна Ольга Клочко.

— Уже поклала малого, наче спить. Аж старші зі школи поприходили. Всьо! — бікається Ольга Миколаївна. — Двоє внуків у нас тут живуть: 14-річні Коля і Валера. Шестикласник Ярослав (внук від старшого сина Володі) в гості приходить — теж постійно тут.

Валера — дитина мого меншого сина, Олександра. Живе тут, як забрали Сашу в тюрму. Внук ще в школу не ходив.

— А мати де ділась?


— Вона так квасила! Саша і в тюрму потрапив тому, що лазили з нею — шукали, що вкрасти, продати та випити. Дали чотири з половиною роки, три відсидів. З тюрми повернувся, розлучився, взяв іншу жінку, в Прилуках. Валерик до них у гості їздить.

Коля і Катя — брат і сестра. Діти сина Василя, йому зараз 39. Мати покинула, як були малими, пішла у Дігтярі до іншого чоловіка. Там теж сина народила і чоловіку залишила. Максимкові зараз років три. А тепер перейшла в Калюжинці, там молодшого знайшла. Все шукає собі лучшу жизнь. Зараз Ірині 34.

Я Катю з Колею ростила. Отакими ще, — показує жінка на Богданчика. — Ірина, ще як із Василем жила, дітьми не дуже переймалася.

Вона родом з Козельця. Виховувалась в Яблунівському інтернаті [за Прилуками). їздила в гості в Переволочну, познайомилась з моїм Василем.

У сина тепер інша жінка, нормальна. Живуть в Сухополові. Спільних дітей нема.

Отак і ростила всіх. І на роботу в колгосп ходила. Чоловік, Микола Петрович, шофером робив.

— За які гроші ви їх ростили? Вам щось виплачують?


— За пенсію мою та дідову. Оце тепер хочу над Валеркою опікунство взяти. Може, якусь копійку від держави дадуть.

— А раніше чого не брали?


— Бо це ж потрібно спершу позбавити батьківських прав. Тепер з сільської ради подавали на позбавлення. Оксану, маму Валерину, ніби-то вже. А Сашу — ще ні.

Про вагітність дізналася на УЗД


Катя — сором’язлива і не дуже говірка.

— Ну от, познайомились, скільки зустрічались? Чи зразу любов?


— Може, місяць-два, — червоніє Катя.

У Каті це було перше кохання. Перший хлопець. І перший чоловік.

Близьких подруг у дівчини нема, дружила тільки з хлопцями. В хаті — хлопці, однокласники — хлопці.

— Як зрозуміла, що вагітна?


— Ніяк, — Катя знизує плечима. — Не нудило, не плювала.

— Я сама не добрала нічого, — підтверджує Ольга Миколаївна. — По ній не видно, не поправилась. Я знала, що вони там в Калюжинцях зустрічаються. А тоді вже бачу, щось теє… Питаю: «Катю, ти вагітна?» Вона: «Ні, ні!» А по грудях — ніби так. І живіт наче виріс. Я її до батька в Сухополову.

— Живіт був ледь видний, — не згодна Катя. — Тьотя Таня, батькова жінка, повезла в Прилуцьку лікарню. Зробили УЗД. Кажуть: вже третій місяць вагітності.

Пішли батьку розказувати. Хоча мачуха вже йому по телефону все розповіла. Як приїхали в Сухополову, батько аж назустріч вийшов…

— Думали перервати, — признається бабуся. — У мене варіант був спочатку один: аборт. Ну, хіба я вирощу? А Катя ще ж у восьмому класі…

Але нічого не получилося. Сказали, термін уже великий.

Володимира викликали з роботи, з Києва.

— Виправдовувався перед батьком, дав 6 тисяч гривень. Я хотіла залишити дитину, — згадує Катя.

— Володя — хороший парень, — хвалить зятя Ольга Миколаївна. — Не п’є, тільки по святах. Як що треба, допомагає. Машину діду ремонтував, дрова пиляв.

Ну, не розписані, але живуть же.

«Боляче? Ні, тільки як зашивали»


— На УЗД не побачили, хто буде. Я хотіла дівчинку, а Володя — хлопчика. Жонатим він не був, дітей ще не мав.

Вагітність проходила нормально, без патологій. Було літо, до останнього ще в ставку купалася. Народила в строк.

— Повезла її в районну лікарню на чергову перевірку, — згадує бабуся. — А там подивились, кажуть: залишаємо тут. Катя упиралася, просила, щоб її забрали додому. Я поїхала по одежу. Назавтра привезла, а Катя в іншій палаті, вже з дитям. Народила о 6 ранку. Раніше, коли я народжувала, строго було все, тільки у вікно дивились. А тепер питають: «Хочете правнука побачить?» І привели в палату.

— Ми з Вовою хотіли партнерські пологи, він і флюорографію зробив. Але народжувала сама, він би не велів.

— Як пройшли пологи? Не очікувала, що так болітиме?


— Ні. Взагалі не боліло. Вночі ходила, заснути не могла. Сусідка розбудила медиків. Матка почала одкриватися, а переймів не було. Ставили крапельницю. Води відійшли на кріслі, і перед тим, як дитя вийшло, живіт трохи поболів. Тільки коли розрізи робили і зашивали без анестезії, було боляче. Народився хлопчик: вага 3220, зріст 50 сантиметрів. Помили, зважили й віддали.

Як дитину записати — одиначка, а як виплати отримувати — заміжня


— Чого ж ви досі не розписані?


— Вони спочатку в сільраді розписатись хотіли. Там не взялись. Поїхали до Прилук. У загсі розказали, що однієї довідки про вагітність недостатньо. Треба адвокатів шукати, на суд іти. Вирішили почекати. А якби паспорт узять, то можна й розписуватися, — пояснює бабуся.

— Так зараз же з 14 років пластикові паспорти видають!


— Їй вже 15, але пластиковий Катя отримати не може, бо потрібні заява і паспорт когось із батьків. А Васин документ випрали в стіралці разом зі штанами, в кишені яких він лежав. Тепер треба помінять — а це гроші.

— А в мамки його й не було ніколи, — каже Катя, — вона давно вже пропила.

— Василь паспорт буде відновлювати, коли зарплату дадуть. Влаштувався недавно в якусь фірму в Прилуках, траву косять. А раніше працював на тютюновій фабриці. Переоформити документ коштує 300 гривень, — зітхає Ольга Миколаївна.

Бодя в колясці аж заливається сміхом. Мама Катя грається з малюком.

Дитину записали Клочком Богданом Володимировичем.

— Вова приходив, щоб записати Богданчика на своє прізвище. А в сільраді сказали, що так не можна. Як розпишемось, то поміняють свідоцтво. А поки що Володю записали тільки в графі «батько», — пояснює Катя. — А ім’я Вова придумав.

Виплатили зразу 21 тисячу гривень. І по 2200 гривень давали до чотирьох місяців як матері-одиначці.

А потім приїхала до нас в Калюжинці перевірка з соцслужби і побачили, що в мене чоловік є. Виплати урізали. Тепер отримую 860.

Теща погрожує посадити зятя


Катя каже, Володя не романтик, гарних слів не говорить. Квітів не дарує, зате купує срібні прикраси. Одну з них, обручку, Катя носить на безіменному пальці правої руки. Привіз їй з Києва новий смартфон за три тисячі. Але Богданчик погрався — і нема смартфона.

— З мамкою зараз не спілкуємось. Вона про мене по селу всяку всячину розповідає. Це вже як Бодя народився і я приїхала в Калюжинці, мама додому до нас лаятись приходила. Вову посадити хотіла. Але не заявляла: хто б її, п’яну, слухав, — каже Катя.

— Як вип’є, дзвонить і починає… — додає бабуся. — Батьківства її не позбавляли: ніхто не подавав. Але Катя до мене їздить, а до неї не ходить, і її це злить.

Хата в Калюжницях з документами, Вова там прописаний. Але Катю й сина прописати не може, бо не є власником будинку. Власниця (бабуся) померла, і після її смерті спадок ніхто не оформлював. Хата «повисла в повітрі». Є надія, що через 10 років проживання Вова все-таки автоматично стане її власником. Обробляють три городи, тримали порося.

Після екзамену і «виправних робіт» (так кажуть про ремонт у школі) Катя, можливо, буде подавати документи у ліцей на кухаря. Хоч не дуже рветься заробляти. Хоче бути вдома.

— Кому їсти готуватимеш? Чоловіку?


— Свиням.

— Інша онука, Даша, вивчилася на тракториста, — сміється дідусь Микола Петрович, — бо на кухаря група не набралась, а вчитися хотіла. Але заміж вийшла, вдома сидить, скоро народить, буде такий от самий «трактор», — киває на Бодю.

— Ще діток скільки хочеш?


— Поки одного хватить. Бодя вночі неспокійний дуже. Коли нарешті висплюсь — подумаю.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №23 (1622), 8 червня 2017 року


всі новини міста Ніжин та регіону

всі новини Україна і світ

Джерело: mynizhyn.com
14.06.2017

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook