Місто і регіон

Як живеться особливим хлопчикам з Ніжина у великій Чернівецькій родині | Ніжин

«Дякуємо Богу за чудових дітей»: Чернівецька сім`я, у якої 14 дітей, всиновила ще двох хлопців з інвалідністю.

У Світлани та Віктора Морару власних шестеро діток: донечка та 5 синів. Та зараз у них 16 дітей, 10 вони забрали із притулку. Останні два хлопчики, яких родина взяла під опіку, – особливі.

“Донечка завжди просила у нас сестричку, але Бог дарував нам хлопців. Потім вона сильно захворіла і ми вирішили удочерити двох сестричок. Це було у 2010 році, – розповідає Світлана.

– Чоловік не зразу погодився, а потім і сам “прикипів” до них. Через три роки ми взяли до себе ще трьох дітей. Тоді нам запропонували переїхати у більший будинок, який німці збудували спеціально для таких сімей, як ми. Умова була одна – ми мали далі допомагати знедоленим дітям і дарувати їм сім’ю. Коли ми побачили запропонований будинок зрозуміли, що Бог відкриває для нас нові можливості, і дуже цьому зраділи. Зразу ж подали заяву, що хочемо взяти до себе малечу. Прийняли ще трьох діток.

“Ми народили їх у серці”
Перед тим, як взяти під опіку нову дитину, сім’я радилася із кожним.
– Кожен із дітей знайомиться, ми питаємо, чи не проти. І жодного разу ще не було проблем. Дітки дуже легко входили у нашу сім’ю.
Нові члени родини – Вадим та Микола – не рідні брати, та були знайомі й до того, як потрапили в одну сім`ю.

– Одна волонтерка зателефонувала і повідомила, що в Ніжині в інтернаті (Чернігівщина, –авт) є два чудових хлопчики, які потребують родини. Натякнула, що вони особливі. Я зрозуміла, що вони із вадами здоров’я. У нас самих народився такий син, тому ми не злякалися, – каже Світлана.
Як тільки Світлана з чоловіком побачили їхнє фото, зрозуміли, що це їх діти.

– Це вже дорослі люди, 15 і 23 роки, та це нас не відштовхнуло. У них однаково світилися очі. Вадим та Микола були чи не найкращими друзями. У пансіонаті вони постійно ходили разом. Ми навідали їх, і за день вирішили, що забираємо до себе. У нас нема такого, що це “рідна” дитина, а це – чужа. Ми всіх їх народили у своєму серці, – каже Віктор.

15-річного Вадима сім’я взяла під опіку перед Новим роком. А ось його друга, 23-річного Миколу, не вийшло.
– Було чотири судових засідання. Його не хотіли відпускати. Опікун була ображена на нього через те, що він утік з інтернату в пансіонат. Також ускладнювало ситуацію те, що хлопцю поставили неправильний діагноз. У 2012 році його визнали частково дієздатним, та він про це дізнався тільки зараз. Ще три місяці він був там, а ми вдома, чекали на нього, – каже Світлана.


Зустріли Новий рік по скайпу
Позитивного рішення суду чекав і сам Микола, який дуже мріяв про сім’ю.
Тиждень тому Микола приїхав додому. Тепер він із Вадимом не просто друзі, а брати.

– Ми часто спілкувалися, і хоч я їх не бачив вживу, я вже полюбив усіх. Новий рік ми зустріли разом, щоправда, по скайпу, – розповідає Микола. –Нарешті в мене є сім’я. У пансіонаті життя складне. Я дев’ять років не виходив на двір через те, що я у візку, а пандуса там немає, – каже Микола.
Він любить займатися творчістю, а Вадим – працювати за комп’ютером.

– Миколу навчила трохи читати няня. Зараз із ними вчителі займаються індивідуально. Швидко вчаться. Там багато таких дітей, у яких зламане тіло, та вони розумні, просто ніхто ними не займався. У Ніжині один хлопчик просив нас: “Знайдіть мені таку сім’ю, як ваша”. Він чудово розбирається у комп’ютерах. Всі вони особливі і хочуть уваги. Особливо сильно хлопці хочуть мати тата. У Вадима і Миколки питають зараз “А розкажи нам, який він, твій тато?”. У них одна мрія – сім’я, – розповідає Світлана.

Старша донька та старший син Світлани та Віктора мають свої родини, і вже не живуть із батьками. Скоро одружиться ще один син.
– Вони нещодавно сказали нам, що пишаються тим, що їхні батьки втілюють у життя чиюсь мрію. Це так мотивує, – каже подружжя.
– Я ніколи не бував на весіллі. Це буде перше, але не останнє. Нас так багато. Хочу бачити, як у всіх моїх братів та сестричок складається щасливе майбутнє. І мрію, що у мене буде ще одна сім’я, – розповів 23-річний Микола.

Світлана та Віктор кажуть, що Вадима та Миколу скоро покажуть хорошим закордонним фахівцям. Мають надію, що синів вилікують.
– Ми зробимо для них все. Сильно їх любимо. Бог дає нам сили піднімати їх, а діти дають нам сенс життя. Думаю, ми не будемо на цьому зупинятися. Ми молоді, доки в нас є маленькі діти, – жартує Світлана.

molbuk.ua
Джерело

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock виявлено

Будь ласка, розгляньте підтримку нас, вимкнувши блокування реклами, адже за рахунок реклами ми підтримуємо наш сайт. Дякуємо!