Місто і регіон

«Ефект Дубровського»: справа ніжинського майстра-зброяра і досі розглядається у судах

«Ефект Дубровського»: справа ніжинського майстра-зброяра і досі розглядається у судахСправа Дубровського

До проблеми володіння зброєю останнім часом знову прикуто багато уваги. Одна з причин – реєстрація депутатами законопроекту про посилення відповідальності за незаконне поводження зі зброєю та вибуховими речовинами.

Про це написали на сайті Української асоціації власнків зброї.

Проте, згодом депутати-ініціатори заявили, що зброя була включена в законопроект помилково і залишили тільки посилення кари за вибухівку. Не виключено, що така поведінка законотворців свідчить про усвідомлення серйозності проблеми з покаранням за незаконне поводження зі зброєю.

Багатьом у це важко повірити, але володіння зброєю в Україні нічим не обмежене, тобто вільне у правовому розумінні. Як іграшкові пістолети. Обмеження існують хіба в головах людей на рівні традиції. Адже ще в тоталітарному радянському минулому людей навчили Соловками, голодоморами та іншими репресіями, що зброю можуть мати лише працівники міліції, інших силових структур, ну і звісно поважні партійні діячі. Ця традиція продовжує жити нині, адже міністри оборони та внутрішніх справ нагороджують пістолетами обраних цивільних осіб, олігархів та депутатів. Всім іншими громадянами короткоствольна зброя для самозахисту не доступна. Хоча й жодним законом не заборонена.

Обмеження доступу громадян до короткоствольної зброї для самозахисту чи спорту здійснюється через загрозу покаранням за незаконне поводження із нею. Незаконним правоохоронці вважають володіння, зберігання чи збут зброї без передбаченого законом дозволу. Проте, закону який встановлює дозвільний порядок володіння зброєю в Україні не існує.

І за останній рік стало з’являтися все більше судових рішень, якими обвинувальні акти відносно осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю повертають прокурорам, оскільки в них не міститься, посилання на закон, який порушено обвинуваченим. Більш того, такі рішення залишаються в силі після оскаржень прокурором у апеляційних судах.

Виходить людей довго карали за незаконне поводження зі зброєю без закону, який людина могла б порушити. З 2007 року постановлено понад 52 тисячі обвинувальних вироків, якими людей засуджено за незаконне поводження зі зброєю.

Банальне незнання законів і страх перед покаранням не давали обвинуваченим у незаконному поводженні зі зброєю поставити собі просте питання: «чому мої дії незаконні, який закон я порушив?».

Відповідь на це питання з’явилася у 2015 році на сайті Української асоціації власників зброї (УАВЗ) у статті під назвою «Де-Юре в Україні існує вільний ринок зброї». У публікації було детально проаналізовано законодавство України і обґрунтовано, що нині не існує жодного закону, який би обмежував або забороняв володіння, користування чи розпоряджання зброєю.

В основі такого висновку лежать положення статті 92 Конституції України про те, що правовий режим власності встановлюється виключно законом та статті 178 Цивільного кодексу України про те, що усі речі можуть вільно перебувати у володінні, використовуватися чи відчужуватися, окрім тих, обіг яких заборонено законом або, обіг яких обмежений законом і можливий лише за наявності дозволу, передбаченого законом.

Із натяжкою можна вважати, що до 2007 року в Україні правовий режим власності на такі речі, як зброя був встановлений законом, оскільки ще були чинні нормативні акти прийняті за часів СРСР.

Загально відомо, що в СРСР не було законодавчо закріплено права приватної власності, а за спекуляцію притягали до кримінальної відповідальності. Але з розпадом союзу, коли Україна ставала незалежною демократичною державою із ринковою економікою виникла потреба у доповненні не придатного в нових реаліях Цивільного кодексу УРСР нормами, які визначатимуть порядок здійснення права власності.

У 1991 було ухвалено Закон УРСР «Про власність», стаття 13 якого встановлювала: «Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.»

На виконання цього закону, хоч і з деяким перекрученням була прийнята постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року (постанова ВРУ), якою було встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.

Постанова відносила зброю та боєприпаси до переліку майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Виняток встановлено лише для вогнепальної гладкоствольної та нарізної мисливської зброї (мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами), яку громадяни набувають у власність з дозволу, що надається органами внутрішніх справ.

Порядок видачі дозволів на зазначені види зброї було визначено інструкцією, затвердженою наказом МВС № 622 від 21 серпня 1998 року. Цією інструкцією до нині користується МВС та поліція.

Проте, постанова ВРУ втратила свою законність 20 червня 2007 року, коли повністю втратив чинність Закон УРСР «Про власність» у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України.

З цього часу в Україні з'явилася не обмежена законом можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися зброєю, за виключенням господарської діяльності (до середини літа 2015 року діяв ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). Проте, реальна свобода користуватися речами, обіг яких не заборонений та не обмежений можлива лише за відсутності покарання за такі дії. Відсутність із 2007 року закону, що обмежує обіг зброї і встановлює його дозвільний порядок не перешкодила правоохоронцям та судам притягати до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю).

Перша реальна нагода припинити карати людей за порушення неіснуючого закону з’явилася у вересні 2016 року. Першим підозрюваним у незаконному поводженні зі зброєю, який задав суддям питання: «чому мої дії не законні і що саме я порушив?», став член УАВЗ Денис Дубровський. Серед спільноти реконструкторів історичних баталій Денис відомий під псевдонімом Ден Рагнар.

28 вересня 2016 року працівниками управління СБУ у Чернігівській області Дениса Дубровського було затримано, у його майстерні проведено обшук, вилучено самопали, зроблені для реконструкції історичних боїв. Справу Дубровського почали активно висвітлювати у ЗМІ.

Вже з самого початку розслідування захист Дениса добився прийняття суддями сміливих рішень, щодо повернення вилученої зброї та відмови у її арешті. Слідчі та прокурори після вилучення у Дубровського зброї не виконали вимог закону щодо звернення до суду із клопотанням про арешт вилученого майна. А в такому разі закон вимагає негайно повернути майно. Мабуть слідчі з прокурорами вирішили, що зброя і так заборонена, а тому арешт зайвий.

Такою самовпевненістю слідчих та прокурорів скористалися захисники Дубровського і звернулися до суду з вимогою зобов’язати слідчого повернути вилучені речі. І слідчий суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова скаргу адвокатів задовольнила, оскільки прокурор та слідчий не довели, що вилучене у Дубровського майно відноситься до речей вилучених законом з обігу. Мабуть це був перший випадок в Україні, коли слідчому довелося віддати незареєстровану зброю, вилучену під час обшуку.

Оскільки прокурори не полишили наміру покарати Дубровського, 24 листопада 2016 року Денису було вручено обвинувальний акт, яким його звинувачено у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 263 та частиною 1 статі 263-1 Кримінального кодексу України. Тобто, у носінні, зберіганні, придбанні, передачі чи збуті вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а також у виготовленні зброї без передбаченого законом дозволу. За вчинення таких дій передбачена кара від трьох до семи років позбавлення волі, що вважається тяжким злочином.

В обвинувальному акті 41 раз написано, що Дубровський вчиняв певні дії зі зброєю без передбаченого законом дозволу, при цьому не зазначено, який саме закон передбачає такий дозвіл. Ні назви, ні реквізитів.

Тобто в обвинувальному акті не було зазначено найголовнішого, яке саме право порушив Денис Дубровський. Адже, положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожному гарантується щонайменше право знати причину, суть і характер висунутого обвинувачення.

Очевидно, якщо особа вчинила кримінальне правопорушення, то вона порушила якесь право. Саме порушення права є причиною притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так як ми живемо в країні писаного права, то воно повинно бути прописаним в нормі закону. Порушення особою якогось права у певний спосіб лежить в основі правової кваліфікації кримінального правопорушення. Проте, в обвинувальному акті відносно Дубровського прокурор не зазначив норму права, яка була порушена.

Правова кваліфікація будь якого злочину ґрунтується на встановленні чотирьох елементів його складу: суб'єкта, об’єкта, суб’єктивної та об’єктивної сторін. Об'єктом злочину можуть бути права, свободи, власність, громадський порядок, Конституційний устрій та інші блага, які встановлюються Конституцією та законами, і на які посягає правопорушник. Статті Кримінального кодексу виконують функцію правової охорони прав, свобод, власності та інших цінностей, шляхом встановлення кари за порушення.

Так само як інші статті Кримінального кодексу стаття 263 має свій об'єкт охорони і визначає кару за посягання на нього. Ця норма передбачає покарання за поводження зі зброєю без передбаченого законом дозволу. Тобто, посилається на закон, який встановлює дозвільних порядок обігу зброї. Норми такого типу називають бланкетними, оскільки вони містять відсилання до інших законів. Таким чином, у самій статті 263 КК окреслений об’єкт її охорони — визначений саме законом дозвільний режим обігу зброї, за посягання на який наступає відповідальність.

Проте, за відсутності закону, яким встановлено такий порядок, відсутнє й те, що охороняє стаття 263 КК та відповідно немає того, на що можна посягнути. Відсутній об'єкт злочину.

26 грудня 2016 року суддя Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області Олійник В.П. постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання захисту Дубровського і повернув прокурору обвинувальний акт. В ухвалі вказано, що в обвинувальному акті не зазначені положення нормативно-правових актів відповідно до статті 92 Конституції України та статті 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які були порушені обвинуваченим Дубровським і стали підставою кваліфікації його дій, як незаконне поводження та виготовлення зброї.

В подальшому ця смілива ухвала Ніжинського суду без зазначення мотивів була скасована Апеляційним судом Чернігівської області, який скерував обвинувачення для розгляду до суду першої інстанції. Нині справу Дубровського намагається розглядати вже третій місцевий суд Чернігівської області. Та поки справа вештається судами Денис Дубровський, як вільна людина працює і мешкає в Івано-Франківську, не обмежений жодним запобіжним заходом. Хоча, багато притягнутих за незаконне поводження зі зброєю нині утримуються в слідчих ізоляторах та інших місцях несвободи.

Справа ніжинського майстра оголила проблему неврегульованості обігу зброї, вирішення якої має важливе значення для країни, що перебуває у стані війни. Та доки законодавці зволікають із прийняттям необхідного закону правовий ефект, спричинений сміливим рішенням судді про повернення прокурору обвинувального відносно Дубровського шириться країною.

Тенденція повернення обвинувальних актів за статтею 263 Кримінального кодексу, які не містять посилання на закон, що визначає дозвільний порядок обігу зброї стає масовою, судді не хочуть брати на себе відповідальності за покарання осіб, які не порушили закону. Кожен суддя в такому випадку, розуміє, що призначивши справу до розгляду, йому самому доведеться роз’яснити причину обвинувачення, як того вимагає ст. 348 КПК України.

Згідно реєстру судових рішень майже в кожній області прийняті такі ухвали. Ось деякі з них:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69376152

http://reyestr.court.gov.ua/Review/68055401

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67870093

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69335721

Ефект Дубровського сягнув вище власної справи, адже навіть апеляційні суди ухвалюють рішення, що скасовують вироки, якими осіб засуджено за «незаконне» поводження зі зброєю без посилання на відповідний закон.

Ось ухвали апеляційних судів:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65676449

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67456499

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69961069

Такі акти судової влади мають усі шанси змусити законодавчу владу ухвалити відповідний закон, який врегулює порядок обігу зброї, як того вимагають положення статей 41 та 92 Конституції України.

Саме цього прагне Українська асоціація власників зброї, членами якої було розроблено законопроект «Про цивільну зброю та боєприпаси», який майже 3 роки зареєстрований у парламенті, але не виноситься навіть на розгляд профільного комітету. При тому, що жоден інший законопроект не підкріплений волею народу. Адже перша в історії України електронна петиція, яка протягом чотирьох днів набрала необхідні 25 тисяч голосів підтримала саме прийняття зброярського закону. Активна частина народу вирішила, що право на збройний захист є важливішим за будь які інші потреби суспільства. І це не дивно бо йдеться про природнє право людини захистити себе та інших.

На жаль, в Україні продовжується традиція покарання за незаконне поводження зі зброєю, за відсутності закону який можна порушити. Адже, це зручний і легкий «показник» для «правоохоронців»: знайшов власника зброї, зробив експертизу, змусив визнати вину, отримав вирок і зірки на погони.

Біда в тому, що більшість правоохоронців вважають, що вони охороняють Кримінальний кодекс, а не права, свободи та порядок, визначені писаним правом — Конституцією і законами. Такі правоохоронці на запитання: «Що порушує особа, яка таємно заволодіває майном іншої особи?», — відповідають: «Статтю 185 Кримінального кодексу». Натомість, звичайна людина відповість, що порушується право власності. Саме непорушність права власності, гарантована статтею 41 Конституції і охороняється Кримінальним кодексом, норми якого визначають міру покарання за різні способи і наслідки порушення права власності.

Так само стаття 115 Кримінального кодексу захищає право на життя і заборону свавільного позбавлення життя, що визначені статтею 27 Конституції України.

Тож, правоохоронці саме тому право-охоронці, бо повинні охороняти конкретні права записані в Конституції та законах, а правовими інструментами їхньої охорони є Кримінальний кодекс чи Кодекс про адміністративні правопорушення.

У випадку зі статтею 263 Кримінального кодексу правоохоронці поки не мають чого охороняти, бо немає закону, який встановлює дозвільний порядок обігу зброї (тут не йдеться про використання зброї як знаряддя іншого злочину чи привласнення зброї як військового майна).

Лише при порушенні закону, людина може розуміти не тільки зміст, але і причини обвинувачення, а відтак може визначитися зі своїм внутрішнім відношенням до порушення такого закону: визнати або заперечити свою вину. «Гріх бо був у світі й до Закону, але гріх не ставиться в провину, коли немає Закону» (До Римлян 5:13).

На щастя, традиція обмежувати це право в Україні змінюється. У тому числі завдяки сміливим суддям, які не бояться йти всупереч хибній традиції покарання за порушення права, яке не встановлене жодним законом.

Такі судові рішення, насправді не ламають судову систему, а роблять судову гілку влади незалежною, а відтак і більш авторитетною. Бо для судді принцип fiat justitia pereat mundus повинен бути дороговказом. Хоча зрозуміло, що світ збережеться, якщо правосуддя звершиться.

P.S. Cправа Дубровського насправді не про зброю, а про утвердження в українському судочинстві принципу nulla poena sine lege, принципу права, відповідно до якого ніхто не може бути покараний за вчинення чогось, що не заборонено законом. Цей принцип прийнятий і закріплений у сучасних демократичних державах як основа верховенства права. Дотримання цього принципу дасть можливість виявити та усунути протиріччя між Конституцією і законами, які регулюють суспільні відносини і законами, які охороняють правопорядок, забезпечивши тим самим єдність норм, як одну з основ суспільного ладу.

P.Р.S. Дякуємо всім фундаторам за підтримку юридичної боротьби за право на збройний захист , боротьба за яке суттєво розширила свій фронт.

Джерело: Уездные новости
17.12.2017

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook