Місто і регіон

«Доки не перешиєте всього, про смерть і не думайте». 25 рулонів ситцю 101-річній Ганні Пластовець подарувала Наталія Сумська

«Доки не перешиєте всього, про смерть і не думайте». 25 рулонів ситцю 101-річній Ганні Пластовець подарувала Наталія Сумська
101-річна за паспортом Ганна, а по життю Галина, Пластовець із Кобижчі Бобровицького району, відома на всю країну. У гості до Галини Антонівни приїздив лідер української групи «ТІК» Віктор Бронюк, українська актриса Наталія Сумська. Про Ганну Антонівну переписали й показали ледь чи не всі обласні та всеукраїнські ЗМІ. А в березні цього року телеканал «СТБ» знімав фільм, де покажуть і Ганну Пластовець. Кажуть, для англійців. Вийти стрічка має восени цього року.

Ганна — мати-героїня, виховала п’ятьох дітей, довгі роки пропрацювала в колгоспі. А ще шила. Не сидить без роботи й зараз. У здоров’ї й при пам’яті. Шиє сорочки. Одну роздає людям.

«Показуху треба робити, як людина жива, а не на поминках»

У хаті Ганни Антонівни на видному місці поряд із фотографією довгожительки — автографи від Наталки Сумської та Маші Єфросініної.

— Ось Маша чаю для нашої мами передала. Хороший. І коробочки з бантиками, — показує донька 70-річна Ольга Гавриленко. — У кінці березня приїхало до нас чоловік тридцять знімальної групи. А з ними й Наталка Сумська. Камери, монітори і в городі стояли. А в Києві на зв’язку з нами була Маша Єфросініна.

Наталка привезла мамі 25 рулонів різного ситцю: «Доки не перешиєте усього, про смерть і не думайте». Так оце чотири рулони почала. Не любить із однієї тканини шити. Тож надовго вистачить.

У минулому році Віктор Бронюк, дізнавшись про довгожительку, особисто привіз їй як подарунок 162-кілограмового кабанчика.

— Ми його Бронюком звали, — сміється Ольга Степанівна. — За рік доброго відгодували. Якраз на майські зарізали. Довго ще їсти будемо.

Шалена слава Галини Антонівни почалася відтоді, як про бабусю написала газета «Факти».

— Мої діти, Тарас та Лена, починаючи з вісімдесятиріччя, щороку вітали її з Днем народження у газеті «Факти», — розповідає Ольга Степанівна. — Як було мамі сто, редактор прислав журналіста. Тоді цілу сторінку з фотографіями про неї написали. А звідти по Інтернету розійшлося. Так вона стала популярною, і як почали їздити. Одбитись не можна.

Старих людей держать у чотирьох стінах. А як помре, то поминки шикарнєйші. А в нас так поставлено: поки вона жива, нехай усе бачить, і знає, і чує, і на виду буде. А як умре — кому потрібні ті показухи. У нас зараз показуха.

«Коси деруться, як згадаю, що пережила»

— Ми нещодавно в церкві нашій Успенській були. Приїздив владика Ніжинський і Прилуцький Іриней (Валентин Семко), — продовжує Ольга Степанівна. — Маму благословив, побажав здоров’я. Сказав, що все життя її супроводжує Успенська Божа Матір.

— Я в церкву з пуп’я ходила, — долучається Галина Антонівна. — Бачила стару, пам’ятаю, як вона горіла. І як нову будували. Владика сказав: пережила і війну, і голодовку, і перестройки.

Коси деруться, як згадаю, що пережила. У тридцятих їли й лист липовий. Сушили, м’яли, млинці пекли. Малясом (рідина, що залишається після переробки буряків на цукор) мазанки мазали. Солі не було. То на заводі брали землю, на якій сіль лежала, клали у воду. І з тієї води вже юшку варили. Із братом Федею, доки матері не було в хаті, млинці з остюками пекли. Такі, що й собака б не з’їв. А ми їли. Ховали зерно в горщиках на печі. А «буксір» (вони зерно та інші продукти забирали по хатах, у Кобижчі їх четверо було) приїде й знайде. У мішок свій висипе.

У сусіда син в армії загинув. То він продавав, що було. Так ми в нього й купили швейну машинку «Зінгер». їй років ще більше, ніж мені. Перешила тисячі метрів. А працює й досі, як нова. Грошей тоді не було. То мама пшоном, гречкою платила. Міряла глиняними кухлями.

У школу ходила лише два місяці. Учитель наш Шевченка читав.

Галина Антонівна починає цитувати «Інтернаціонал», «Катерину», «Чумака».

— Кажуть, аби вчилася, люди були б з мене, — жартує.

— Перший чоловік, Максим, на війну пішов.

Там і загинув. Наша хата під час бомбьожки повністю згоріла. Одні бовдурі лишились. І машинка ця, а ще ножиці, якими й досі ріжу. Я взяла дитину (найстаршого, Василя Довгопола, йому зараз 79) на руки, корівку й чоловікову сестру-калічку. І пішли за сім кілометрів в окопи.

Удруге Галина Антонівна вийшла заміж за Степана Пластовця. Із ним нажила ще чотирьох діток. Найстарша — Ольга, далі — Григорій (йому 68), Валентина (їй 66) і Борис (64 роки). Усі отримали вищу освіту, живуть у Києві. А Валентина виїхала за кордон.

— Батьки обоє в колгоспі, а ми на стаціонарах училися, — із гордістю каже Ольга Степанівна.

— Оля півтора кілограма народилась. Як я з нею попоносилась. А вигодувала, — продовжує Галина Антонівна. — Зимою народила, а навесні вже в ланці стояла. В обід уже молоко по сорочці тече. Я біжу до хати сім кілометрів. Погодую — і назад. Дівчата допомагали. Мої рядки брали.

Уночі людям шила, доки не розкисну. І плаття, і сорочки, і брюки, і пальта, і костюми. Навіть кителі та галіфе — усій Кобижчі. Мішками робочі рукавиці перешила. Погана дівка, яка себе хвалить. Но такої тружениці по району нема.

Як півметра тканини останеться, прошу людину: «Продай». Із цього вже своїм дітям шила.

І корів завжди дві-три тримали. Молоко продавала на базарі, щоб копійка була. Сказали в колгоспі: як хто молока винесе три тисячі, машину в Чернігові дадуть. І я виносила. І отримала автомобіль для сина. Він якраз інститут закінчив. Я була на сьомому небі від щастя. Тепер машина ця стоїть без послєдствія. Пішли заграничні.

Зараз і роги можна в Києві купить. А я тоді своїм дівчатам весільні плаття шила. До полу, з гіпюру. По селу в них перших такі були.

У мене дітей табун і ще дві учениці було. Аж у голову не вкладається, як я все це робила, — сама собі дивується жінка.

«Ми, як жуки на картоплі: побули сезон — і туди»

Чоловік Галини Пластовець загинув в автокатастрофі, коли їй було 60. Зараз стареньку по черзі глядять діти. Не залишають і дня наодинці. А ще не забувають дев’ятеро онуків і восьмеро правнуків.

— Одказу мамі ні в чому немає. Брат сміється: «Ти її розпустила. Тепер любуйся».

— Як думаєте, чому так довго прожили?
 
— Із Божою поміччю. Вік нікого не образила. З отакого ходила в церкву, — відповідає. — Та я нікому не бажаю до стількох дожити. Ми не вічні. Як ото жуки на картоплі: побули сезон — і туди.

— Чуєте: сама пожила, а другим не бажає, — сміється донька. — Не лежить, не спить. А багато робить. От вам і секрет.

Їсть мало. Ніяких бутербродів. Усе натуральне. Чай міцний п’є все життя. Тільки встала — чай. У чашці заварюється. І не якийсь собі, а хороший. У газеті написали рецепт довголіття від мами. Що нібито вона в чай сметану додає. А вона ж у прикуску п’є зі сметаною. Ну, хай хтось із читачів зробить за таким рецептом, то, може, пронесе.

Галина Антонівна щодня виходить у двір подихати свіжим повітрям, посидіти на лавочці. Та багато не ходить — боїться упасти. А до ста років ще на городі полола.

— Тоді стала, як вода в калюжі, тануть, — говорить жінка.

— А нас попросила: «Доки я живу, нехай у дворі мукає й хрюкає». То ще й корову, свиню тримаємо, — каже донька.

Із подарованого Сумською ситцю Галина Пластовець шиє й шиє сорочки. І роздає їх усім, хто попросить.

— Мамі і листи писали, і по телефону дзвонили. Просили вислати сорочку, щоб тепло рук відчути. Кажуть: помилась, наділа сорочку — і спала, як ангел. У мами добра енергетика. І дає від чистого серця. Як іде в церкву, то кульок сорочок несе. Роздає там. Хто подякує, пригостить чимось, а хто ще скаже: о, грошей немає куди дівати. Тисячі дзвінків. І з Росії дзвонили. Хочуть почути голос, напутствіє. Як поводитись, що їсти, пити, щоб довго прожити.

Подарували й мені сорочку, щоб гарно спалося й добре жилося.

* * *

До речі, 1 липня 117 років минуло Христині Нагорній із Жадового Семенівського району. Вона офіційно визнана найстарішою жінкою України.

P.S. Ми зараз скаржимось на важке життя. Скидаємо всі біди на політиків, кризу, курс долара. Та, мабуть, треба багато й натхненно працювати. Тоді й діти будуть достойні, і життя до ста років, а може, і більше. Звісно, як дасть Бог міцне-преміцне здоров’я і ясний розум.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №27 (1626), 6 липня 2017 року

всі новини міста Ніжин та регіону

всі новини Україна і світ

Джерело: Уездные новости

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock виявлено

Будь ласка, розгляньте підтримку нас, вимкнувши блокування реклами, адже за рахунок реклами ми підтримуємо наш сайт. Дякуємо!