Місто і регіон

Державний борг України зростає. Як віддавати будемо? | Ніжин

В Україні, мабуть, уже не одну сотню років кажуть, що за гроші усі хороші. І тут же додають: а ти ось без грошей спробуй. Скажемо чесно, що в деяких випадках без грошей можна навіть і не намагатися щось там пробувати. Особливо, коли йдеться про щось серйозніше за новий глечик чи нову макітру. А коли йдеться про всю немаленьку країну?

Як же так сталося, що за всього за чверть століття Україна стала прохачем-позичальником і змушена шукати, хто б іще чогось позичив? І найстрашніше те, що борги зростають мало не в геометричній прогресії, а позичальники, наприклад, Міжнародний Валютний Фонд, висувають дедалі жорсткіші й неприємніші умови.

І це в умовах війни. Хоч вона весь час називається то неоголошеною, то гібридною, то взагалі не війною, а антитерористичною операцією. Але території (і немаленькі) то анексовані, то окуповані, підприємства то не працюють, то працюють на ворога, то взагалі розібрані й вивезені до ворожої країни. Але українці, залишивши свої робочі місця, воюють на фронті, який зовсім не гібридний, а найсправжнісінький, бо там щодня гинуть люди, яких сьогодні називають військовими ЗСУ, але ж не так і давно це були інженери, комбайнери, будівельники, вчителі, лікарі, програмісти… Війна ж, як відомо, постійно потребує все нових і нових видатків: на форму, на харчування, на грошове утримання, на лікування поранених… І головне — на величезну кількість зброї.

Якщо ж не зважати на війну, хоча зробити це практично неможливо, то й так поблем цілком вистачить. Чого варта тільки пенсійна система, борги якої сягають уже астрономічних сум? Кажуть, що цю систему треба негайно реформувати, бо кількість пенсіонерів уже практично перевищує кількість працездатного населення. Більше того, міжнародні організації-позичальники теж вимагають збалансувати патіжні видатки й надходження, але Пенсійна реформа здається настільки недосконалою й недолугою, що Верховна Рада ніяк не може її прийняти (ось і тепер почалися літні вакації).

Але ж пенсії платяться за рахунок надходжень до державного бюджету. А там, як кажуть, не то воші на арканах, не то миша повісилася. Бо звідки взятися надходженням, якщо підприємств немає? І чи можуть когось обдурити бадьорі доповіді про кілька десятків чи навіть сотень нових робочих місць, якщо реальна потреба в  сотні (якщо не в тисячі) разів більша.

Реальний сектор економіки потерпає від глибочезної кризи, і це не жарт. Під час війни стоять і розграбовуються навіть військові заводи. То на всю країну позповіли, що до відповідальності притягнутий директор танкового заводу, то у преси виникає питання, як можуть Генеральна прокуратура і найвищі судові органи воюючої держави виселяти з цехів одне з найстаріших оборонних підпрємств, Киїський завод «Арсенал». Практично зруйновані Верстатобудівний завод і завод «Більшовик»… Сумний (насправді трагічний) перелік можна продовжувати й продовжувати. Ці підприємства випускали зброю — тепер або стоять, або знищені взагалі (тобто перероблені під торгово-розважальні центри або на цих територіях будують нові житлові комплекси).

Безробіття, у тому числі й приховане, сягає страшних показників. Щоправда, Мінсоцполітики запевняє, що ці цифри скорочуються. Але Прем’єр уже розповідав, що середня заробітна плата по Києву вже сягає майже одинадцяти тисяч гривень… То чи багато серед ваших знайомих таких щасливців?

Ну, і, звісно, корупція, яка вже жахає навіть світову спільноту, яку здивувати, а тим більше нажахати, не так і просто…

І ось на такому тлі з’являються повідомлення, що сукупний державний борг України на травень 2017 року складав 74,7 млрд грн. Щоб було зрозуміліше, і коментар дається: кожен громадянин нашої країни винен сумарно внутрішнім і зовнішнім кредиторам 1,757 тисяч доларів США. Коли кажуть «кожен», то мають на увазі й немовля в пологовому будинку, й столітню бабусю, яка живе в далекому селі й за всеньке своє життя ні в кого нічого не позичала. Але ж винна й вона!

У січні 2017 року, якраз під ялинку, сукупний державний борг України складав 71,2 млрд доларів США. А потім, мабуть, відчуваючи весну, почав зростати: у лютому збільшився на 600 млн доларів, а у березні — «всього» на півмільярда тих же самих американських доларів. І вже у квітні сукупний державний борг України становив 74,3 млрд доларів США, демонструючи досить жваву динаміку, причому динаміку зростання.

Де ж можна було нахапатися отих боргів, яких зараз на Україні більше, як бліх на шолудивому собаці? Ну, як кажуть, дурне діло нехитре. І охочих щось позичити знайти можна, бо ж, окрім позички, доведеться виплачувати ще й немалі відсотки, які цілком можуть перевищувати й саму суму боргу.

Звісно, одразу ж кинулись до зовнішніх кредиторів – і дорвалися, як дурні до мила. Уже в травні 2017 року прямий зовнішній державний борг, тобто фактична сума позичених коштів, яка надійшла в розпорядження уряду від інших країн і міжнародних інституцій, становила 37,1 млрд доларів США. Зовнішні державні гарантії за цим боргом складають 10,7 млрд дол., що теж далеко не копійка.

Вивчаючи фінансову статистику, можна дійти висновку, що в лютому зовнішній борг навіть почав зменшуватись. І таки зменшився майже на сто мільйонів (доларів, звісно). Але в березні все повернулося на старе — борг зменшуватися передумав і знову почав рости (чи то весна була винна?).

А ще ж, окрім зовнішніх, є борги внутрішні. І на кінець весни внутрішній державний борг України сягав 26,1 млрд доларів США, тягнучи за собою державні гарантії 743 млн. таких самих доларів…

Як віддаватимемо? Беремо одні кредити, щоб відавати інші, попередні? Тож так і робимо. Але це не вихід, а зашморг.

Здолаємо корупцію? Відновимо економіку? Заберемо завод «Арсенал» у Генеральної прокуратури й високого суду? А заразом відновимо й інші підприємства? Повернемо заробітчан? Але на які робочі місця й на які заробітки? Скоротимо різницю між можливими прибутками найбідніших і найбагатших, як це робиться в багатьох успішних країнах? Використаємо досвід Південної Кореї? Чи Ісландії?

Та поки йдемо шляхом нових запозичень. У червні 2017 року, тобто ось щойно, Кабінет міністрів ухвалив рішення про випуск нових облігацій внутрішньої державної позики на суму 229 млрд грн із терміном погашення в 2025-2047 роках. А ці нові облігації мають замінити старі, які мали бути погашені протягом 2017-2030 років, але шансів на це вкрай мало. Тому краще замінити. А там чи осел у свій ослячий рай вирушить, чи падишах — але ж не у ослячий.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман тішив себе надією поремонтувати на ці гроші дороги, хоча б частково, мільярдів на десять, та не пощастило — вкотре не так сталось, як гадалось.

А тут іще банки-банкрути спокою не дають. Звісно, 150 млрд грн боргів перед державою і вкладниками. На фоні інших сум, то воно й небагато. Але ж, як раніше баби казали, досада бере…

…Ось цікаво, а списати міжнародні кредити можна? Народний депутат України Олег Ляшко ще 23 вересня 2014 р. пообіцяв домагатися списання 75% зовнішніх міжнародних кредитів… Але чи не вийшло, чи й не брався…

Тим часом немовлята в Україні народжуються одразу з боргами, але без якихось особливих песпектив. Що тробити маємо? І як віддавати будемо? [metaslider id=71402] Джерело: Нежатин
22.07.2017

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook