Новини Чернігова

Чернігівська волонтерка розповіла про особливості поїздок до АТО

Чернігівська волонтерка розповіла про особливості поїздок до АТО

32 роки тому Генеральна асамблея ООН запропонувала відзначати 5 грудня як Міжнародний день волонтера. Загальновідомо, що волонтер – це не професія, а покликання чи спосіб життя.

Волонтери відіграють величезну роль у сучасному суспільстві. Головною їхньою метою є допомога. Вони присвячують суспільству свій талант, час, енергію, не чекаючи винагороди.

Українцям здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження українського волонтерства по праву можна вважати 2014-й – саме  Революція Гідності дала поштовх розвитку волонтерства в нашій країні, яке з поодиноких випадків виросло в потужний громадянський рух. Ці люди заради ближнього жертвували всім, чим лише могли: часом, грошима, а іноді й життям, перевернувши усталене й стереотипне «моя хата скраю».

Із нагоди сьогоднішнього свята ЧЕline підготував інтерв’ю із Світланою Корольовою, представницею Жіночої волонтерської сотні самооборони Чернігівщини. До речі, вона навіть уже збилась із рахунку, скільки разів разом з однодумцями доставляла все потрібне для військових до зони АТО.

-Світлано, коли ви почали займатися волонтерством?

-Волонтеркою стала на початку Революції Гідності. Першу допомогу збирала в себе вдома і купувала за свої кошти. Потім багато хлопців, які були в самооборонах, пішли на фронт добровольцями. І без волонтерської підтримки їм було б дуже складно.

-Скільки разів ви на сході побували?

-Ми не рахуємо поїздок. Одного разу чоловік, який періодично зголошується бути водієм, попросив фотографії з поїздок. І тоді в нас був шок, бо їх дуже багато, ми навіть і не думали, що аж стільки разів побували в зоні АТО.

Останні два місяці не виїжджаємо, бо триває підготовка до заходу «Лицарський хрест добровольця». Та й зараз значно тяжче поїхати, бо це не 2014 рік, коли треба було везти майже все. Натомість зараз військовим потрібне конкретне спорядження, яке коштує недешево.

Нині збирати гроші на це значно складніше. Щоправда, все залежить від ситуації. Було таке, що два буси ми зібрали за півгодини.

-Зараз волонтери переважно чим займаються?

-Тих обсягів допомоги, яку возили, вже немає. Але все залежить від командування, навіть у взвод чи роті. І зараз є такі підрозділи, де командир не на своєму місці.

Подекуди навіть є перебої із постачанням продуктів. На четвертому році це вже навіть не смішно, але таке трапляється. Трішки є проблеми із формою та взуттям.

До того ж, хлопцям вкладають у вуха, які в них обов’язки. Але ніхто їм не розповідає, які у них права, що з речей у них має бути.

Водночас не забуваємо, що є добровольці, забезпечення яких на початку 2014 року повністю було на плечах народу.

Зараз ми доставляємо оптичні прилади, техніку, бо з цим як було погано, так і залишилось. Знову ж таки, якщо техніка волонтерська, то й ремонтувати мають волонтери. ЗСУ відмовляються. Хочеться, щоб ця техніка діяла, а не галочка була. Медикаменти деякі привозимо.

-Волонтерський корпус Чернігівщини поменшав чи залишився, яким і був?

-У 2014 році, коли стартували, була Жіноча волонтерська сотня і Єдиний волонтерський центр. Наразі ми і залишаємося. Але не варто забувати, що є окремі волонтери, які самі по собі. Вони були в 2014-му, є і зараз. Хтось, як політична сила під вибори відкрився і продовжує діяти. Ця справа затягує.

На адреналіні тоді їздиш. Хочеться, щоб ті волонтери, які з’явилися пізніше, ще протрималися та допомагали.

-Ви сказали, що зараз важче все збирати. Чому?

-У 2014-му була потрібна велика допомога, причому багатьма речами й одразу. І дешевими, і дорогими. Тією ж формою, берцями, кевларовими касками та іншим. На це все було потрібно чимало грошей. Багато чим допомагали прості люди, але зараз вони опинились у такій ситуації, що самі не знають, за що жити. Тож ці люди вже не можуть нічим допомогти.

У 2014-му році представники бізнесу активно допомагали.  Нині ж усі розслабилися.

Я для себе зазначила: пронесли труну по Алеї героїв, люди згадують, що є війна. Після таких випадків містяни починають активніше допомагати, але не бізнесмени. Та коли в місті тиша, то нікого не допросишся навіть сітки плести. Для цього і гроші не потрібні, просто трішки часу. А в 2014-му люди купували в секондах в’язані светри, розпускали їх і плели шкарпетки та рукавиці. Зараз є ті, хто допомагає пряжею. Аби люди приходили і плели.

-Із нагоди свята що хотіли б сказати колегам і військовим, які боронять мир на сході?

-Хлопцям – дякую! Адже вони захищають мене, країну, мою родину. На них тримається небо, щоб я могла спати в своєму ліжку і ходити на роботу. Бо на сході зовсім все по-іншому. Там людям доводиться сидіти подовгу в підвалах, поки їхні будинки обстрілюють. Натомість ми щасливі, що не переживаємо, чи повернуться наші діти зі школи, бо в навчальний заклад може щось влучити. Дуже шкода, що наші люди не розуміють цього.

Хлопцям величезна подяка і уклін. І не менший уклін кожному, хто картоплиною, дитячим малюнком, чим завгодно допоміг і допомагає. Бо герої потрібні не тільки на передовій, але й у тилу.

05.12.2017
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook