Україна і світ

“Бандерівський” закон: як Україні вийти переможцем із ситуації

"Бандерівський" закон: як Україні вийти переможцем із ситуації

Польська влада офіційно заборонила пропагування у Польщі ідеології українських націоналістів. Українська влада з такою постановкою питання категорично не згодна. Що думають з цього приводу історики та діячі українською культури – поцікавився сайт “24”.

Польський Сейм минулого тижня ухвалив закон, за яким дається визначення злочину українських націоналістів та українських формувань, що колаборували з ІІІ Рейхом. Документ вводить можливість відкриття на підставі закону про Інститут національної пам’яті Польщі кримінальних проваджень проти осіб, які заперечують скоєння цих злочинів.

Сенат Польщі це рішення підтримав. А польський Прем’єр ще й примудрився обґрунтувати необхідність прийняття закону про заборону “бандеризму”.

Натомість Президент України Петро Порошенко заявив, що закон не відповідає проголошеним принципам стратегічного партнерства між Україною та Польщею. А українські нардепи обурилися, що ухвалений в Польщі закон про Інститут національної пам’яті принижує гідність української нації та є наругою над історичною правдою.

Українські культурні діячі загрози українсько-польським відносинам від прийняття “бандерівського” закону не відкидають. Але звертають увагу на те, що українцям потрібно бути витриманішими, оперувати фактами, для чого варто знати власну історію.

"Бандерівський" закон: як Україні вийти переможцем із ситуаціїМирослав Маринович, публіцист, правозахисник, проректор Українського католицького університету

Звичайно, цей закон – загроза українсько-польським стосункам. Тому що Польща, новий польський уряд, вирішив гратися в нульову суму, це принцип, коли “мій виграш означає твій програш”. Так українці і поляки жили у 30-х роках, в довоєнний час, робили пакості один одному, аргументуючи своїми національними інтересами, і робили шкоду і собі, і іншому. Це абсолютно програшний і безглуздий спосіб вирішення своїх національних інтересів.

Я дуже переживаю, що ця тактика, яку взяла Польща, врешті сподобається і українцям, які вирішать, що полякам треба відповісти такою самою монетою. Європа, врешті-решт, переживе, перехворіє тією хворобою, а ми, як завжди, спізнено будемо реагувати, і ми потім залишимося крайні. Бо Європа не говорить, наприклад, про французький націоналізм, а говорить про український. Бо ми найпізніше включилися в ту гонитву. Мене хвилює, що знайдуться у нас люди, які захочуть “адекватно” відповісти Польщі. А насправді в цьому випадку виграє той, хто буде мудрішим, хто утримається від тієї хибної і погибельної психології.

Наші, і мої особисто, польські друзі в Польщі просто за голову хапаються. Вони це називають самогубством держави. Тому що найуспішніша держава Центрально-Східної Європи – Польща, мала величезні шанси в об’єднанні Європи, вона постійно набирала вагу і авторитет, українці мали її як зразок, ми всі говорили “треба, як у Польщі, успішно”. Все, тепер це йде коту під хвіст.

І мені страшенно прикро за своїх польських друзів, тому що вони вже подумують про еміграцію. Вони опинилися в ситуації, як ми свого часу за часів Януковича – їм соромно за свою державу, вони не знають, як рятувати ситуацію.

"Бандерівський" закон: як Україні вийти переможцем із ситуаціїНаталія Кривда, доктор філософських наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Це так звані битви символічних капіталів або символічних репутацій. Йдеться про те, що слова мають таку саму цінність, а інколи й більшу, ніж історичні факти. І те, як ми називаємо ці факти, під якою назвою ми їх вводимо в публічний дискурс – надзвичайно важливо. От поляки взяли і сказали, що тепер ніхто не може говорити про польські табори смерті. І з символічної точки зору вони мають на це право, адже ця назва насправді некоректна: попри те, що і Аушвіц, і Майданек та інші перебували на території Польщі, вони не були польськими – це фашистські табори смерті. Але в публічному дискурсі такі назви з’являлися.

І поляки сказали: ми не хочемо, щоб наша національна ідентичність, слово “польське”, пов’язувалося з таборами смерті. З точки зору формування своєї присутності в публічному просторі вони мають на це право. Інша справа, що в цьому ж документі використані слова і вирази, некоректні щодо українців. І це вже наша справа. Наш публічний капітал, наша репутація, наші репутаційні ризики у спільноті.

З культурологічної точки зору – треба, нарешті, навчитися працювати зі словами, зрозуміти, що слово інколи на вагу більше, ніж золото. І наша реакція має бути адекватною. Ізраїльська влада до цього поставилася дуже погано, адже для них науковий і публічний дискурс, пов’язаний із фашизмом дуже важливий, вони слідкують за кожним словом і документом. Тому ізраїльтяни працюватимуть не тільки в політичному, а й в культурному дискурсі, науковому, публічному. І матимуть серйозні претензії до формулювання в цьому законі.

В українців тут також має бути виконана велика робота науковців, публіцистів, пишучих політологів. На це треба реагувати і заявляти свою позицію, що ми свій репутаційний і символічний капітал бережемо, і навіть дружнім до нас полякам не дозволимо використовувати слова, які є образливими для нашої історичної присутності в засобах масової інформації.

"Бандерівський" закон: як Україні вийти переможцем із ситуації

Кирило Галушко, історик, координатор громадського проекту “likбез. Історичний фронт”

У Польщі останні кілька років спостерігаємо спалах праворадикальних настроїв, які повертають її до ситуації Другої речі Посполитої. Тоді українці теж піддавалися дискримінації, що мало потім наслідки під час Волинської трагедії. Тобто, ситуація погіршується через внутрішню польську ситуацію. Це начебто демократія, але такий історичний психоз нагадує авторитарну Росію.

Ми не повинні відповідати дзеркально, тому що дивимося на ситуацію дещо згори і у ширшому геополітичному контексті. Такі кроки Польського Сейму вже викликали негативну реакцію і серед ізраїльських парламентарів, оскільки у законі пишуть, що вказувати польський народ чи польську державу в сенсі колабораціонізму з Третім Рейхом заборонено, але історія говорить, і в Ізраїлі це добре знають, що були випадки такої співпраці окремих представників польського народу. Є також негативна реакція у частини польської інтелігенції та польського політикуму, зокрема – Дональда Туска, який в Європі на рівні європейських структур має реагувати на такі дивакуваті витівки Батьківщини.

Якщо ми будемо дзеркально щось таке наслідувати – зіпсуємо собі репутацію. Так само як зараз польський політикум її собі псує, оскільки ці речі не є демократичними, з історичної точки зору – неадекватними, вони псують стратегічне партнерство Польщі та України, і очевидно – партнерство з європейським політикумом також.

Український політикум не повинен приймати миттєвих рішень. З точки зору високих політичних стосунків, на рівні президентів, очевидні наші спільні політичні і геополітичні пріоритети. І якщо ми приймемо зі свого боку щось дзеркальне – це ніяк не вплине на Польщу, а тільки зашкодить нашій репутації. Очевидно, що цей законопроект – помилковий з точки зору тривалої історичної перспективи, це наслідок суто поточної внутрішньополітичної ситуації у Польщі, і можливо, впливу Росії, оскільки є факти підтримки праворадикальних рухів, зокрема у Польщі, з боку Кремля.

Від нас – мають бути якісь рішення, які це засуджують, декларації, які це формулюють. Ми маємо дати полякам урок демократичного і адекватного ставлення до історії і верховенства права. Немає ситуацій, коли б історично поляки завжди були правими, чи українці. Люди різні. І про це треба говорити, домовлятися. Для цього є певні майданчики між Україною і Польщею, які вже висловилися, що такі рішення, як цей закон, шкодять стосункам наших країн.

"Бандерівський" закон: як Україні вийти переможцем із ситуаціїВолодимир Сергійчук, історик, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У тих подіях, які сталися на Волині, пролилася невинна кров з обох боків, і до тих злочинів причетні ветерани Армії Крайової. У ті роки, коли Україна не мала державності, у Польщі можна було розказувати про будь-які злочини ОУН УПА і так далі, і не було кому давати відповідь, бо не було української держави. Як тільки була проголошена незалежна українська держава, і наші ветерани Української повстанської армії вийшли на площі і заявили, що вони боролися за ту державу, почали з’являтися публікації про ту трагедію на Волині, то ветерани Армії Крайової зрозуміли, що зараз піднімуть архіви, які вкажуть конкретно на них.

Тому поляки 25 березня 1993 року роблять таку заяву, що ми підтримаємо незалежну українську державу, але ОУН УПА – злочинці. Якщо у 1993 році не було у Польщі ніяких випадів у нашу сторону, то через 10 років, у 2003, поляки вже нам нав’язують спільну заяву, в якій хочуть засудити злочини українських націоналістів, а про свої замовчують. Я пам’ятаю тодішню розмову з депутатами “Нашої України”, важка розмова, в якій ми з покійним депутатом Василем Червонієм доводили членам фракції “Наша Україна” не голосувати за ту спільну заяву, бо вона в корені проти України і проти історичної правди. Не послухали, проголосували, зробили поступку. І от після неї польська сторона зрозуміла, що може діяти вільно. І через наступні 10 років ми бачимо, що в Польщі вже приймають навіть закон про геноцид поляків на Волині і так далі.

З точки зору історичної правди це антиісторичний закон, проти правди. Але і ми постійно поводимо себе з позиції “молодшого брата”. Якби ми поводилися з гідністю, починаючи з 24 серпня 1991 року, то цього не було б. І не було б виступів угорців проти закону про освіту, та інших сусуідв, бо ми себе б показали, твердо, з позиції історичної правди. А так – ми намагалися насамперед догодити полякам. Хотіли бачити поляків адвокатами у Європі. От і одержали.

Джерело Телеканал новини «24»
02.02.2018

Facebook
Close