Україна і світ

Аграрно-індустріальна держава: модель для України

Аграрно-індустріальна держава: модель для України

Протягом тривалого часу Україна перебуває у пошуку власної національної ідеї. Її намагалися будувати на протистоянні різних ідеологій, прикладах з минулого, нав’язуванні більшості категоричної думки меншості, забуваючи при цьому, що у ХХІ столітті перевагу має той, хто дивиться у майбутнє і діє на випередження.

Українська національна ідея так і не стала реальністю, не оформилась у світогляд мільйонів українців, зокрема й тому, що не пропонувала конкретики. Саме тому я переконаний, що національна ідея нашої держави має базуватися на потужній та самодостатній економіці як основному фактору розвитку і добробуту країни та громадян.

З початком російської агресії проти України у 2014 році наша держава втратила контроль над 7 відсотків території, на яких проживають 13 відсотків населення. Втрати в економіці становили близько 20 відсотків ВВП. Основний економічний удар прийшовся на підприємства важкої промисловості та енергетичний сектор. Для прикладу, із 150 діючих шахт, Україна не контролює 83.

Якщо у 2013 році наша держава добувала 64,4 мільйони тонн вугілля, то у 2016 цей показник складав 20,9 мільйони тонн. Зокрема, практично втрачені запаси антрациту. В свою чергу, анексія Криму позбавила Україну 80 відсотків нафтогазових запасів Чорноморського шельфу. Такі сумні реалії, з якими нам доводиться сьогодні жити і діяти.

Разом з тим в економіці України все більшу роль відіграє аграрний сектор. Сьогодні наша держава входить до трійки лідерів – основних експортерів агропродукції на ринки ЄС. Доля аграрного сектору у ВВП країни складає приблизно 14 відсотків, переробка продукції – ще 4 відсотків. При збереженні існуючих тенденцій, до 2020 року доля аграрного сектору може зрости до 25 відсотків. Аграрії випереджають металургів за обсягами поповнення валютою державної скарбниці не перший рік, і не збираються віддавати цю першість.

Сьогодні існує думка, що Україна стрімко перетворюється на аграрну наддержаву. Це не зовсім відповідає дійсності, оскільки зростання відсотку аграрного сектору у ВВП нашої держави відбулось через помітне зменшення питомої ваги промислового, машинобудівного і енергетичного секторів.

Проте, навіть в умовах агресії українські аграрії чітко засвідчили власне прагнення до динамічного розвитку та збільшення обсягів виробництва продукції. Отже, можна зробити висновок про те, що при правильному і ефективному поєднанні державної політики розвитку вітчизняного агросектору та нових, високотехнологічних бізнес-моделей самих аграріїв, за декілька років Україна зможе інвестувати кошти в індустріальні проекти.

Переконаний, що саме існуючі динамічні процеси в агросекторі і, як наслідок, зростання валютних надходжень до бюджету України мають служити справі промислового відродження нашої держави. Високотехнологічні галузі потребують масштабних капіталовкладень, але тільки вони можуть вивести на якісно новий рівень як аграрний сектор, так і саму Україну.

Чому фермери та аграрні компанії повинні увесь час закуповувати техніку за кордоном, якщо реально можна налагодити виробництво тієї ж самої техніки в Україні? Звісно, за умови реалізації державної політики. Чому ми маємо закуповувати вугілля в ПАР чи Австралії, коли аграрний сектор створює можливості переходу на нові види енергетики, зокрема такі, як біогаз?

Скільки ще ми будемо спостерігати за відтоком талановитої молоді, дипломованих інженерів, агрономів, кандидатів та докторів наук, які не можуть знайти себе? Адже стрімка позитивна динаміка аграрного сектору потребує молодих і кваліфікованих кадрів, системної, виваженої і сучасної політики по роботі з ними.

Сьогодні для людей справи стає все більш зрозумілим – ми дещо захопилися гаслами про європейську інтеграцію, яка є стратегічною лінією розвитку держави, проте далеко не завжди забезпечена реальною підтримкою з боку наших європейських партнерів. Угода про асоціацію з ЄС не надала українським аграріям значної підтримки, ми змушені постійно маневрувати на європейських ринках, щоб знайти прийнятні для себе умови.

Будемо відверті: Україну в ЄС швидше остерігаються, ніж вважають фактором посилення спільноти, тому і ставлення до вітчизняної продукції у багатьох країнах ЄС відповідне. Зламати стереотипи можна лише за рахунок системних та узгоджених дій держави і представників профільної бізнес-спільноти.

Інтерес українських аграріїв у комплексній співпраці з ЄС – це і вихід на нові ринки збуту, і доступ до інвестицій та нових технологій. Нам конче необхідно збільшувати додану вартість продукції українського АПК, зменшувати виробничі витрати, нарощувати обсяги виробництва продукції, яка буде користуватися стабільним попитом. Звісно, не варто забувати, що аграрний ринок – надзвичайно конкурентний, тому зосереджуватися виключно на одному напрямі не варто.

Номенклатура українського аграрного експорту – зернові, олія, продукція тваринництва та птахівництва, товари переробних галузей – роблять його практично інтернаціональним. Тому нам необхідно звернути більше уваги на країни Азії та Африки, які фактично перестали бути “третім світом” та постійно потребують значного обсягу харчових продуктів. І тут вагоме слово має сказати українська дипломатія, яка має усі можливості зосередитися на підтримці економічних інтересів держави, діяти наступально та проактивно.

Я переконаний, що тільки поєднання аграрної складової з індустріальною створюють шанс для України стати ефективною і стабільною економікою Європи. Кожна криза – це завжди можливості. Тому варто зосередитись на можливостях, а не чекати на допомогу партнерів чи чергового месію. Усвідомлення простого факту, що окрім нас самих нам ніхто не допоможе, позбавляє людину ілюзій і прискорює рух у чітко заданому напрямку.

У нашому випадку – це рух до національної ідеї, базованої на стрімкому економічному зростанні, основою якого є аграрно-індустріальна держава.

Джерело Телеканал новини «24»
14.10.2018
ПОДІЛИТИСЬ НОВИНОЮ: