Місто і регіон

17-річну Катю знайшли на горищі в петлі. Люди грішать: батьки довели. Рідні кажуть: «Зая» — останній, з ким розмовляла

17-річну Катю знайшли на горищі в петлі. Люди грішать: батьки довели. Рідні кажуть: «Зая» — останній, з ким розмовляла

Катерину Кустовську з Володькової Дівиці Носівського району знайшли повішеною на горищі. Біля дівчини лежали розбита пляшка з-під горілки та мобільний телефон.

17-річну Катю знайшли на горищі в петлі. Люди грішать: батьки довели. Рідні кажуть: «Зая» — останній, з ким розмовляла

Такою була Катя Кустовська

Катю поховали на кладовищі як самогубцю — з краю. На дев’ять днів батюшка відспівав її.

— Горе сталося з шостого на сьоме серпня, — розповідає 37-річна Тетяна Ващенко, мати Каті. — Я саме була на роботі в Києві. Працюю прибиральницею. Чоловік Володя теж у столиці робить, прибиральник на залізничній дорозі. Він був у відпустці, вдома.
 

— Кажуть, Катя три доби висіла в петлі і її ніхто не шукав.

— Неправда, — ображається 51-річний Володимир Ващенко, вітчим Каті. — Знайшли її наступного дня. У неділю в обід сказала: «Батько, я гуляти» і пішла. Подумав, до Аліни.

17-річну Катю знайшли на горищі в петлі. Люди грішать: батьки довели. Рідні кажуть: «Зая» — останній, з ким розмовляла

Володимир Ващенко


— Це найкраща подружка доньки, — перебиває Тетяна. — Нерозлучні. Ночували одна в одної по три дні. Катя могла в них гуляти. Тоді з Аліною до нас приходили. Думали, дівчата разом, тривогу не піднімали.

— Наступного дня телефон Каті був вимкнений, — згадує ранок 7 серпня Володимир. — Кажу молодшій, Віці: дзвони Аліні. А та відповідає: домовилися зустрітися з Катею в центрі, але вона не прийшла. Більше не бачила Катю. Забили тривогу. Я — на велосипед, поїхав по селу шукати. Віка обдзвонювала друзів. Та ніхто не знав, де донька. Залізли на вишки в сараї.

— Дівчата там любили влітку ночувати, — додає Тетяна. — Як догуляються до третьої ночі, щоб нас не будити, лізуть на сіно спати.

— Або в літній кухні. Та її там теж не було. Останнє місце, де не були — горище, — каже Володимир. — Туди зносили старі речі. Все хотіли спалити, та шкода було. Дівчата туди лазили, все перебирали. Що краще — відбирали, меншим сільським дівчатам віддавали. Драбина там стоїть завжди.

Першою полізла Віка. Я за нею. Донька зупинилась і тихо промовила: «Катя висить». Я до неї. А вона вже холодна. Віка ніж принесла. Катя зачепила канат за балку. Я ним сіно обмотував, як перевозив. Перерізав його, поклав Катю на підлогу. Біля неї було розбите горло від пляшки й відключений мобільний. Ліва рука порізана, у крові. Викликали поліцію.

— А мені ніхто додзвонитися не міг, — утирає сльози Тетяна. — Перед тим, як їхати на роботу, Катя купила нову сім-карту і поставила мені в телефон. А мою чогось собі забрала. Її по цей день знайти не можемо.

— У селі кажуть, ви її довели.

— І в сусідніх селах говорять таке, що й подумати страшно, — закриває руками обличчя Тетяна. — Буцімто Катя написала прощальну записку, у якій звинуватила мене в своїй смерті. Плітки пішли, що вона в лісі три доби висіла. Може, я сліпа, як теля те, ходжу по двору, місця знайти не можу? Та приїжджала поліція. Були поняті. Де та записка? Чули й іншу версію. Дядько Миша живе за 12 кілометрів від нас, у Даниному Ніжинського району. Кажуть, що вона поїхала велосипедом до нього. Миша їй у чомусь відмовив. Через це вона й повісилась.

— Не слухайте нікого, — махає рукою Святослав Расюк. — У той день я був у магазині. Мене брали в поняті. Обшерстили все, прощальної записки не було.

— Говорять усяке. Це ж люди. Я Тетяні в очі можу сказати: випити любить. Та на роботу їздить, за дівчатами дивиться, — перебиває Любов Расюк, дружина Святослава. — Катин рідний батько помер. А Володя її так на випускний вдягнув, що все село ходило дивитися. І плаття, і туфлі красивенні. І перукаря наймали, щоб зачіску зробив. Кафе оплатив Володя. Хоч і не рідна по крові, але душі в ній не чув.

Коли Катю знайшли, чула, Віка кричала: «Це я винна, що Катя таке зробила». У неї була істерика.

— Перед тим у Каті з Вікою була стичка, — пояснює Тетяна. — Спочатку пульт не поділили. А тоді ноутбук. Як зійдуться, хоч з дому тікай. А через 10 хвилин обіймаються, сміються.

17-річну Катю знайшли на горищі в петлі. Люди грішать: батьки довели. Рідні кажуть: «Зая» — останній, з ким розмовляла

Односельці Катерина Міщенко і Святослав Расюк

— Мо’, з хлопцем посварилася?

— Є такі підозри, — нахиляє голову Володя. — Чув, як Катя по телефону з кимось говорила. А тоді сварилася. У сльозах надвір вибігла з літньої кухні. Тоді заспокоїлася й гуляти пішла. Поліція її телефон забрала, усе перевірили й повернули. Ми його увімкнули. Давай дивитися, кому востаннє дзвонила. Номер підписаний «Зая».

— А хто той «Зая»? Де він? — розводить руками Тетяна. — Віка набирала його. Слухавку взяв хлопець. Та хто він, не знаємо. Молодь каже, наче з сусіднього села. Їздить на заробітки. І Катя казала: як мине 18, поїду за кордон. Першим ділом дам грошей, щоб батько паркан найкращий у селі поставив. А я ще й сміялася з неї: «У Києві була, за кордоном тебе ще не бачили». Бо донька вступила навчатися в залізничний технікум. А через півроку почала прогулювати, покинула навчання. Я її до себе на роботу влаштувала. Начальниця моя Іннеса сказала Каті: «Ганчірку завжди встигнеш потягати. Іди в помічники кухаря». Якраз у Носівці комісію проходила.

— Якщо Катя сама, чого батюшка її відспівував?

— У довідці експерти написали, що смерть настала через навмисне повішення. Ховали на кладовищі, але не відспівували, — пояснює жінка. — Після похорону їздила в Ніжин до владики. 15 серпня, на дев’ять днів, батюшка провів службу біля могили, запечатав її. Але без подальшого поминання в церкві.

— На похороні якась жінка за спиною сказала: «Довели дитя», — говорить Володимир. — Повернувся, а хто сказав, не зрозумів. Чому ж за спиною балакають, а в лице мовчать?

— Прошу кожен вечір: «Катю, наснись, скажи, як все було». Бо люди говорять: бачили в той день Катю біля магазину, пила пиво. А мене так совість мучить. Думаю: аби знала, хрін бери ту роботу. Була б з нею й не допустила б такого.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №35 (1634), 31 серпня 2017 року

Джерело: mynizhyn.com
07.09.2017
[metaslider id=71402]

Схожі статті

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook
Close